Смекни!
smekni.com

Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку (стр. 14 из 22)

Ст. 7 і 8 Закону „Про відпустки” передбачають можливість надання працівникам двох видів щорічних додаткових відпусток:

1) щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

2) щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. В свою чергу, у цій категорії додаткових відпусток виділяється два підвиди:

– додаткова відпустка окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я;

– додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем.

За роботу із шкідливими і важкими умовами праці додаткова відпустка тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку[44].

В межах до 35 календарних днів конкретна тривалість такої додаткової відпустки повинна встановлюватися колективним чи трудовим договором[45]. Вживання в частині другій ст. 7 Закону „Про відпустки” саме сполучника „чи” означає, що колективно-договірне та індивідуально-договірне регулювання тривалості додаткової відпустки повинне здійснюватися відповідно до загального правила, яким забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з колективними договорами[46].

Критеріями, на підставі яких повинна визначатися конкретна тривалість додаткової відпустки, наданої за роботу із шкідливими і важкими умовами праці в колективному чи трудовому договорі, є результати атестації робочих місць за умовами праці і час зайнятості працівника в таких умовах. До цього часу діє Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці[47], затверджений постановою Кабінету Міністрів України.

Ще одним видом додаткової щорічної відпустки є додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону „Про відпустки”). П. 1 ч. 1 ст. 8 Закону „Про відпустки” передбачає надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я[48].

Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умова підвищеного ризику для здоров’я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливих характер праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України[49].

Конкретна ж тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договорами залежно від часу зайнятості працівника в таких умовах.

Пункт 1 частини першої ст. 4 Закону України „Про відпустки” встановлює можливість надання працівникам інших щорічних додаткових відпусток, передбачених законодавством таким категоріям працівників:

1) державним службовцям, що мають стаж роботи в державних органах більше 10 років, надасться щорічна додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів.

2) суддям надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів. Така відпустка надається за наявності стажу роботи понад 10 років[50].

3) атестованим працівникам прокуратури надається щорічна додаткова відпустка, тривалість якої диференціюється залежно від стажу роботи в прокуратурі і складає[51]:

- при стажі більше 10 років — 5 календарних днів;

- при стажі більш 15 років — 10 календарних днів;

- при стажі більш 20 років - 15 календарних днів.

Пункт 22 ст. 20 і ст. 21 Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачають надання додаткової відпустки тривалістю 14 робочих днів на рік особам, віднесеним до категорії 1 і 2 потерпілих внаслідок катастрофи. За заявою працівника, статус якого як потерпілого відповідної категорії належно підтверджений, власник зобов’язаний надати йому зазначену додаткову відпустку.

Один з батьків дитини з числа осіб, зазначених у ст. 27 Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на додаткову відпустку тривалістю 14 робочих днів щорічно[52].

Членам добровільних пожежних дружин (команд) може надаватися додаткова відпустка із збереженням заробітної плати до 10 робочих днів.[53] Зазначається, що відпустка такої тривалості надасться „на рік”, тому вона може бути віднесена до щорічних.

Працівники, що обрані до складу виборних профспілкових органів підприємств, установ, організацій, мають право на додаткову відпустку тривалістю до 6 календарних днів із збереженням заробітної плати за рахунок роботодавця на час профспілкового навчання[54].

Право на щорічну відпустку є абсолютним і беззаперечним правом кожного працівника, який працює за трудовим договором. Виходячи з цього, надання відпустки є обов’язком власника. Однак не можна не погодитися з тим, що, виконуючи свій обов’язок щодо надання працівникові відпусток, власник є постійно обтяженим турботою про те, як перерозподілити обов’язки працівників, які ідуть у відпустку. З урахуванням цього законодавець погодився з тим, що працівники не мають право використовувати відпустки в час, визначений ними за своїм розсудом. Саме тому, чинним трудовим законодавством досить детально встановлена процедура надання щорічних відпусток.

До стажу роботи, що дає працівникові право на щорічну основну відпустку, зараховуються такі періоди:

1) час фактичної роботи на підставі трудового договору на даному підприємстві, установі, організації протягом робочого року, за який надається відпустка. При цьому в законі спеціально зазначається про те, що до стажу зараховується і час роботи на умовах неповного робочого дня. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпусткузараховується і час роботи на умовах неповного робочого часу жінок (або інших осіб, зазначених у частині сьомій ст. 179 КЗпП України і в ст. 1861 КЗпП України) у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення трирічного (в передбачених законодавством шестирічного) віку. Не зараховується в цей період лише час педагогічної роботи на умовах погодинної оплати праці, оскільки в ставках погодинної оплати врахована компенсація за невикористану відпустку.[55]

При цьому необхідно підкреслити, що в цьому пункті під фактичною роботою мається на увазі саме реальне виконання працівником своїх трудових обов’язків. Час, коли працівник перебував у трудових правовідносинах, однак фактично не працював, не підпадає під дію цієї норми. Включення такого часу до стажу роботи, що дає право на відпустку, допускається лише тоді, коли це передбачено спеціальними правилами;

2) час, коли працівник не працював, але за ним, відповідно до законодавства, зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, в тому числі час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням чи незаконним переведенням;

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, крім частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Час цієї останньої відпустки до стажу роботи, що дає право на відпустку, не включається;

4) час, коли працівник фактично не працював, йому не виплачувалася заробітна плата, однак за ним зберігалося місце роботи (посада). Тут мається на увазі надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати. Однак час перебування жінки у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, що потребує відповідно до медичного висновку домашнього догляду до досягнення дитиною шестирічного віку, до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки не зараховується. Не включається до цього стажу і час участі в страйку, хоча б він і не був визнаний незаконним;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на очних відділеннях професійно-технічних закладів освіти. Час професійної підготовки безпосередньо на виробництві законодавство про працю непрямо кваліфікує як час роботи. Природно, що він теж включається до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;

6) час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва, у тому числі у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників[56];

7) до стажу роботи, що дає право на відпустку, включаються й інші періоди, передбачені законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 КЗпП України та ч.2 ст. 9 Закону України „Про відпустки” до стажу роботи, що дає право на одержання щорічних додаткових відпусток зараховуються лише такі періоди:

1) час фактичної роботи із шкідливими або важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, цеху або посади;