Смекни!
smekni.com

Концепція відносності простору-часу (стр. 3 из 3)

Всі тіла відліку ДО, ДО\* і т.д. рівноцінні для опису природи (формулювання загальних законів природи), у якому би стані руху вони не перебували.

Тепер ми в стані по-іншому глянути на інерціальні й неінерціальні системи відліку. Розходження між ними виражається насамперед у тім, що якщо в інерціальних системах всі процеси і їхні закони, що описують, є однаковими за своєю формою, то в неінерціальних системах вони відбуваються по-іншому. Як приклад розглянемо, як представляється падіння каменю на Землю з погляду теорії тяжіння Ньютона й загальної теорії відносності. Коли ставлять запитання, чому камінь падає на Землю, то звичайно відповідають, що він притягається Землею. Але закон всесвітнього тяжіння Ньютона нічого не говорить про самий механізм дії сил тяжіння: як вони поширюються, бере участь чи в цьому процесі деяке проміжне середовище, чи передаються ці сили поступово або миттєво. Сам Ньютон говорив, що гіпотез і довільних допущень він «не вигадує» і залишив рішення цих питань майбутнім поколінням учених.

Ейнштейн, опираючись на результати електродинаміки, у якій уводяться подання про поля дії відповідних сил, став розглядати тяжіння як силу, що діє в певному полі ваги. Із цього погляду, камінь падає на Землю тому, що на нього діє поле тяжіння Землі. Сила, що діє на камінь, може бути виражена у вигляді наступних рівнянь. З одного боку, усяка сила надає тілу деяке прискорення, що може бути представлене у вигляді другого закону Ньютона:

F (сила) = mа (прискорення).

З іншого боку, сила поля тяжіння, що діє на тіло, пов'язана з напругою поля b:

F (сила) = m\* b (напруга поля),

де m - позначає інертну масу, а m\* - масу, що тяжіє. Звідси безпосередньо треба:

mа =m\* b і m/m\* =b/а.

При відповідному виборі одиниць відношення b/а можна дорівняти одиниці й, отже, m буде дорівнює m\*.

Рівність інертної маси важкої - один з важливих результатів загальної теорії відносності, що вважає рівноцінними всі системи, а не тільки інерціальні.

Очевидно, що стосовно неінерціальної системи відліку рух тіла описується інакше, у чому ми можемо переконатися, якщо сидимо у вагоні поїзда, що починає гальмування. У цьому випадку ми відчуємо поштовх уперед, що означає, що в русі виникає прискорення з негативним знаком. Там же, де з'являється прискорення, виникає й відповідне йому поле тяжіння. На відміну від інших полів, наприклад електромагнітних, поле тяжіння володіє одною чудовою властивістю: всі тіла, що перебувають у ньому, випробовують прискорення, що не залежить ні від матеріалу, ні від їхнього фізичного стану. Тому шматок свинцю й рівний йому по масі шматок дерева поводяться в такому полі зовсім однаково: вони падають на Землю з тим же самим прискоренням, рівним 9,81 м/с.

З філософської точки зору найбільш значним результатом загальної теорії відносності є встановлення залежності часових-просторово-тимчасових властивостей навколишнього світу від розташування й руху мас, що тяжіють.

Саме завдяки впливу тіл з більшими масами відбувається скривлення шляхів руху світлових променів. Отже, гравітаційне поле, створюване такими тілами, визначає в остаточному підсумку тимчасовий^-тимчасові-часові-просторово-тимчасові властивості миру. У спеціальній теорії відносності абстрагуються від дії гравітаційних полів і тому її висновки виявляються застосовними лише для невеликих ділянок простору - часу.

Концепцію відносності, що лежить в основі загальної й спеціальної фізичної теорії, не слід змішувати із принципом відносності наших знань, у тому числі й у фізики. Якщо перша з них стосується руху фізичних тіл стосовно різних систем відліку, тобто характеризує процеси, що відбуваються в об'єктивному, матеріальному світі, то друга ставиться до росту й розвитку нашого знання, тобто стосується миру суб'єктивного, процесів зміни наших подань про об'єктивний світ. Не підлягає сумніву, що між цими процесами існує зв'язок, і самі фізики визнають, що виникнення теорії відносності вплинуло на характер мислення вчених. Про цьому ясно й переконливо розповів у своїх відомих лекціях видатний американський фізик Ричард Фейнман (р. 1918).

Відповідаючи на запитання, які нові ідеї й пропозиції вселив фізикам принцип відносності, Фейнман указує, що перше відкриття по суті полягало в тому, що навіть ті ідеї, які вже дуже довго тримаються й дуже точно перевірені, можуть бути помилковими. Яким це було більшим потрясінням відкрити, що закони Ньютона невірні, і це після того, як всі роки вони здавалися точними! Наступне: якщо виникають якісь «дивні» ідеї, начебто того, що коли йдеш, то час тягнеться повільніше, те недоречне запитання, чи подобається це нам? Доречне тут інше питання: чи погодяться ці ідеї з тим, що показав досвід? І нарешті, теорія відносності підказала, що треба звертати увагу на симетрію законів або (що більш виразно) шукати способи, за допомогою яких закони можна перетворити, зберігаючи при цьому їхню форму.

На жаль, принцип відносності у фізику був використаний деякими західними філософами для захисту філософського релятивізму, суть якого зводиться до заперечення об'єктивно щирого змісту в нашім знанні. Раз наші принципи й теорії міняються, виходить, заявляють релятивісти, у них не втримується ніякої істини й тому сама істина оголошується угодою вчених, зручним засобом для класифікації фактів, ощадливим описом дійсності й т.п. Навіть попереднє знайомство з результатами фізичної теорії відносності показує явну неспроможність філософського релятивізму.


Література

1. Герман Вейль. Простір. Час. Матерія. Лекції по загальній теорії відносності. - К., 2004

2. Хокинг С., Елліс Дж. Масштабна структура простору-часу. - К., 1997

3. Визгин В.П. Релятивистская теория тяготения (истоки и формирование). – М., 1991

4. Визгин В.П. Единые теории в 1-й трети XX в. – М., 1995.