Вітаміноподібні сполуки (стр. 1 из 5)

Міністерство Освіти і Науки України

Національний Університет Харчових Технологій

Кафедра біотехнології мікробного синтезу

Реферат

на тему:«Вітаміноподібні сполуки»

Виконали:

студентки БТЕК-4-4

Шитлюк О.В.

Штиволока М.М.

Перевірила:

Антонюк М.М.

Київ НУХТ 2008

Зміст

Вступ

1. Інозит

2. Карнітин

3. Ліпоєва кислота

4. Параамінобензойна кислота

5. Біофлавоноїди

6.Холін

7. Пангамова кислота

8. Оротова кислота

9. Коензим Q

10. S-метилметионін

Висновок

Список літератури

Вступ

Основні вітаміни були відкриті ще в першій половині ХХ століття. І ому історично саме за цими речовинами закріпилася назва "вітаміни". Проте з тієї пори вчені різних країн відкрили ще декілька десятків речовин з вітаміноподібною дією, які за своїми властивостями близькі до вітамінів, але такими не є. Багато які з цих речовин виявилися такими же незамінними для організму людини, як і самі вітаміни. Тому вони і були названі вітаміноподібними речовинами.

Вітаміноподібні речовини - з'єднання, активність яких проявляється в малих дозах, в порівнянні з дозами вітамінів, але все-таки значно перевищують дози останніх. Більшість з них здатні синтезуватися в тканинах людини і можуть входити до складу цих тканин як структурні компоненти. На відміну від вітамінів, вони не є строго незамінними факторами харчування, а їхній дефіцит, як правило, не супроводжується специфічними симптомами. З деякими з цих сполук ми вже зустрічалися раніше. Це ті, що або беруть участь у реалізації біологічної дії певних вітамінів (як ліпоєва кислота, холін та коензим Q), або (як параамінобензойна кислота для вітаміну В₅) є структурними компонентами вітаміну. Деякі вітаміноподібні сполуки виявляються добрими донорами метильних груп, дефіцит яких часто стає причиною патологічних змін в організмі людини, а підвищення їхньої доступності покращує стан. До останніх належать (крім вже згаданого холіну) такі сполуки, як карнітин, пангамова кислота, вітамін U.

Всі вони володіють невеликою анаболітичною дією.Вони володіють відносною нешкідливістю та низькою токсичністю, тому їх можна приймати тривалий проміжок часу як додаткові засоби до базисної терапії "великими" анаболиками. Оскільки для більшості вітаміноподібних сполук характерна дуже складна структура, вони можуть використовуватися виключно в природній формі, тобто у вигляді рослинних екстрактів. Це стримує їх широке застосування у складі звичайних вітаміно-мінеральних препаратів. А крім того, вітаміноподібні сполуки значно підсилюють профілактичну активність вітамінів і мікроелементів. В даний час до вітаміноподібних речовин відносять близько 10 сполук: пангамову кислоту (вітамін В₁₅), параамінобензойну кислоту (вітамін В₁₀), холін (вітамін В₄), інозитол (вітамін В₈), S-метилметионін (вітамін U), ортову кислоту (вітамін В₁₃), карнітин (вітамін Т), коензим Q(убіхінон) (іноді до них відносять поліненасичені омега - 3 і омега - 6 жирні кислоти).

Вітаміноподібні сполуки можна розділити залежно від рейтинга потреб:

Речовина	Синонім	Од	Адекватний рівень	Верхній допустимий рівень
Інозит	Вітамін B₈	мг	500	1500
Холін	Вітамін В₄	мг	500	1000
L-Карнітин	Вітамін Вт	мг	300	900
Оротова кислота	Вітамін В₁₃	мг	300	900
Метилметионінсульфат	Вітамін U	мг	200	500
Параамінобензойна кислота	Вітамін H₁	мг	100	300
Біофлавоноїди	Вітамін Р	мг	85	120
Убіхінон	Коензим Q10	мг	30*	90
Ліпоева кислота	Вітамін N	мг	30	70
Пангамова кислота	Вітамін B₁₅	мг	2,0

* - добова потреба К Q10 від 40 до 140 MГ, з їжею поступає від 5 до 15 міліграма

1. Інозит

Інозитол (інозит, вітамін В₈) — необхідний для нормального розвитку і життєдіяльності ссавців. В організмі інозит використовується для синтезу фосфогліцеридів, а саме — фосфатидилінозитолу.

Це шестиатомний циклічний спирт, похідне циклогексану, дуже розповсюджений у тваринному і рослинному світі. Він входить до складу рослин переважно у вигляді фосфорних ефірів, зокрема, фітину, що утворюється внаслідок циклізації молекули глюкози. Фітин є сумішшю кальцієвих і магнієвих солей гексозофосфорного ефіру інозитолу. З дев'яти можливих стереоізомерів інозитолу біологічну активність має лише мезо-інозітол (міо-інозитол) — препарат, що вперше був виділений з м'язів. Властивостями вітаміну володіє фітин - сіль інозитфосфорної кислоти.

Інозит в організмі приймє участь в обміні фосфатів. Виділена ціла група інозитфосфатів. Фізіологічна дія цих речовин обумовлена наявністю в молекулі двух біологічно активних компонентів – фосфора та інозита. Інозитфосфат може утворюватись в організмі за участю АТФ, цитидінтрифосфату та цитидінмонофосфату. Показано, що фосфорильовані форми інозиту можуть бути посередниками у внутрішньоклітинній, міжклітинній передачі інформації, в реалізації дії деяких гормонів.

Температура плавлення інозита 225º, кристали розчинні у воді (10-14 г у 100 г). Вітамін стійкий до дії кислот та лугів, при нагріванні частково руйнується (до 60%).

Інозит та його похідні беруть участь в обміні вуглеводів, в метаболізмі пуринів, в біосинтезі фосфоліпідів, впливають на холестериновий обмін, призводячи до зниженню рівня холестерину в сиворотці крові. Він присутній в усіх тканинах організму людини та має здатність накопичуватися в деяких органах у великих кількостях. У спинному і головному мозку, а також в околомозковій рідині це біоактивна речовина зберігається в дуже великій концентрації – вчетверо більшою, ніж в крові. Таким чином природа створює резервні запаси на випадок, якщо в результаті стресу нам знадобиться велика кількість цієї цінної речовини.

Цей вітаміннеобхідний також для відтворення сперматозоїдів. У 100 грамах спермииміститься 53 міліграми інозитолу. Дефіцит цієї речовини може привести до безпліддя.

У людини недолік інозитолу, практично, не спостерігається. Дефіцит інозиту досліджувався на піддослідних тваринах. Він проявлявся послабленням процесів фосфорилювання, зменшенням використання глюкози в аеробних умовах, заторможенням інтенсивності дихання. У піддослідних тварин, в дієті яких був відсутній інозит, затримується ріст, порушується рухова функція ШКТ, зменшується лактація. Експерементальні дані також вказують на значення інозиту в функції статевих залоз.

У медицині він використовується як лінотропний фактор для лікування м'язової дистрофії. Також входить до складу лікувальних препаратів для підтримки росту волосся. Бере участь в регуляції рухової функції шлунку і кишок, підтримує нормальний функціональний стан нервової системи, стимулює ріст деяких бактерій в кишках, бере участь в профілактиці ожиріння та цукрового діабету.

Додатковим джерелом інозиту є його синтез в кишечнику. Сульфаніламіди та деякі інші лікарські речовини можуть пригнічувати його утворення.

Виведення інозиту з сечею невелике (12 мг на добу). Воно різко зростає при сахарному діабеті та хронічному нефриті. Злежність виведення інозиту з сечею від його вмісту в раціоні не спостерігається.

Джерелом інозитолу є м'ясні продукти, нирки, мозок, печінка, дріжджі. Він міститься в молоці, хлібі, картоплі, яйцях, овочах, фруктах (цитрусові, фініки, інжир), ягодах (агрус, ожина, малина), грибах, злаках; у продуктах рослинного походження інозит зустрічається у вигляді фітину. Потреба людини в інозитолі складає 1-1,5 г або 20 мг на 1 кг маси тіла на добу.

Вміст інозиту в деяких продуктах (в мг/%):

пшеничні зародки – 700-900 мг/%;

пшениця – 170-250 мг/%;

апельсин – 140-250 мг/%;

зелений горошок – 150-240 мг/%;

диня – 140 мг/%;

морква – 95 мг/%;

персики – 95 мг/%;

цвітна капуста – 95 мг/%;

полуниця – 60 мг/%;

помідори – 45-60 мг/%;

м'ясо (куряче, свинина, телятина) – 39-50 мг/%;

яйця – 33-50 мг/%;

сир – 24 мг/%;

молоко – 18 мг/%;

риба – 17 мг/%.

2. Карнітин

Карнітин (L-карнітин) — раніше розглядався як вітамін і до розшифровки хімічної структури позначався як "вітамін В_т". Цей термін іноді використовується і в сучасній літературі. L-карнітин потрібен для забезпечення нормального обміну жирних кислот. Жирні кислоти, так само як і глюкоза, є найважливішим джерелом енергії в тканинах людини. Вони окислюються з вивільненням великої кількості метаболічної енергії у спеціалізованих клітинних "силових станціях" — мітохондріях. Однак жирні кислоти не можуть самостійно проникнути із цитоплазми в мітохондрії, і L-карнітин виступає у якості переносника комплексів жирних кислот з коферментом А (ацил-КоА) через мембрану мітохондрій. Крім того, карнітин, в молекулі якого при атомі азоту міститься три метильні групи, може брати участь у реакціях трансметилювання. Його терапевтичний ефект в організмі людей та тварин пов'язаний, частково, з його здібністю виступати донором метильних груп.

Карнітин вперше був вилучений російським вченим В.С. Рулевичем із м'ясного екстракту, що і визначило його назву (від лат. саrпіs— м'ясо). За будовою молекули ця речовина має багато спільного з холіном. Карнітин є β-окси-γ-триметиламіномасляною кислотою:

(CH3)3N⁺ —СН2—СН(ОН)—СН2—СОО)

В організмі людей і тварин карнітин синтезується в досить великій кількості із глютамінової кислоти, тому ця сполука не може бути віднесена до вітамінів.