Смекни!
smekni.com

Екологічна мережа Донецької області (стр. 1 из 4)

Вступ

Природно-заповідна справа в нашій країні на нинішньому етапі свого розвитку задекларована на найвищому рівні як сучасний пріоритет довгострокової державної політики. Це, безумовно, є свідченням цивілізованого шляху розвитку України, яка своєю політикою передбачає докорінне удосконалення й оптимальне функціонування природно-заповідної справи відповідно до нових соціально-економічних умов, її інтеграцію у Всеєвропейську стратегію збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, синтез в єдину систему як нових поглядів, так і апробованих вже протягом історичного розвитку в Україні принципів, підходів та показників створення та функціонування природно-заповідного фонду. Наміри України інтегруватися в європейський природоохоронний простір зобов'язують її, насамперед, закріпити за державним механізмом управління природно-заповідною справою вирішальну роль права, збалансованого бюджету, надання пріоритетного значення соціальному й екологічному факторам у прийнятті управлінських рішень, приведення у відповідність до об'єктивних умов розвитку більшості традиційних понять, принципів та підходів у формуванні та існуванні природно-заповідного фонду. Сучасна природно-заповідна справа має стати комплексною системою узгоджених між собою й об'єднаних єдиною метою, методологією та ідеологією традиційних і новітніх поглядів, положень і понять, принципів та механізмів їх реалізації, спрямованих на збереження, відтворення та збалансоване розумне використання природно-заповідного фонду.

Водночас дуже важливим є також створення засад для системи прийняття управлінських рішень на різних щаблях влади через складний і довготривалий процес реформування, переорієнтування, вдосконалення та визначення стратегічних напрямів довгострокового розвитку природно-заповідної справи, в тому числі діяльності заповідників і національних природних парків України та інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду з метою своєчасної, поступової і без втрат інтеграції в ринкову систему країни. Така політика диктується тим, що вирішення головних природоохоронних проблем в Україні гальмується певною відсталістю та недосконалістю як ідеології, принципів та методів природоохоронної теорії, так і системи практичних рішень щодо збереження, відтворення та збалансованого використання природно-заповідного фонду, управління у цій сфері, недостатнім розвитком геосозологічних досліджень, низьким рівнем фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення.

Специфічність та своєрідність розвитку природно-заповідної справи спонукають до особливої уваги у визначенні її об'єкта та предмета. Вже стало очевидним, що в об'єкті природно-заповідної справи простежуються як матеріальні, так і нематеріальні аспекти, а предмет має відображати основні структурні елементи об'єкта і напрями його розвитку. Звідси, головним матеріальним об'єктом природно-заповідної справи є природно-заповідний фонд як своєрідна природно-територіальна система, яка відображає сукупність природних територій, категорій різних рангів, що взаємопов'язані та взаємодоповнюють один одного, а також забезпечують у межах регіону, держави чи міждержавного простору цілком стабільне та довгострокове виконання природоохоронних завдань.

Предметом природно-заповідної справи є: вивчення, виділення, резервування, проектування та функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх мережі й екологічної мережі.

Основні завдання природно-заповідної справи вперше в 1994 році масштабно були визначені Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), а саме:

• створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду як важливого інтегрального екологічного показника й оптимізація існуючих природно-заповідних територій (пріоритетний розвиток поліфункціональних) з метою поліпшення умов для збереження природних комплексів;

• удосконалення класифікації природно-заповідного фонду шляхом запровадження нових та уточнення статусу існуючих категорій;

• забезпечення репрезентативності природно-заповідного фонду за флористичною, біоценотичною, фауністичною, геологічною, ґрунтознавчою, ландшафтною й іншими екологічними ознаками;

• формування загальнодержавної територіальної комплексної системи охорони навколишнього природного середовища (екомережі) на основі поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду з іншими природними територіями, що особливо охороняються;

•запровадження регулярного наукового аналізу стану природно-заповідного фонду, органічного поєднання завдань розвитку природно-заповідної справи з системою освіти, екологічного та патріотичного виховання;

•підвищення ефективності участі України в міжнародному співробітництві у сфері природно-заповідної справи, створення міжнародних поліфункціональних природно-заповідних територій;

•удосконалення системи державного управління, перш за все, заповідниками та національними природними парками;

• посилення відповідальності за порушення режиму природно-заповідних територій.

На сучасному етапі розвитку природно-заповідної справи досі актуальними і трьома найголовнішими її завданнями залишаються:

• покращання екологічного стану країни згідно з конституційним правом населення на чисте довкілля через створення географічне репрезентативної мережі природно-заповідних територій;

• перехід на збалансоване співвідношення земель природно-заповідного фонду з іншими категоріями земель і визнання його обов'язковою складовою сталого розвитку держави;

• пріоритетність збереження біотичного та ландшафтного різноманіття через формування національної екологічної мережі України, організація системи екологічного моніторингу природоохоронних територій та управління ними, підвищення рівня екологічної та природоохоронної свідомості населення.


1. Загальні відомості про область

Населення: 5 млн.252 тис. осіб (10% населення України). Донецька область – найбільша область України за чисельністю населення. Середня щільність населення становить 186,9 осіб на 1 кв. км.

Площа: 26,5 тис. кв. км (4,4% території України).

Обласний центр: м. Донецьк.

Географічне положення: розташована на південному сході України, у степовій зоні. На півдні омивається Азовським морем. Поверхня переважно рівнинна, розчленована ярами та балками. Водну систему області становлять річки: Сіверський Донець, Казенний Торець, Самара, Вовча, Кальміус, Грузький Єланчик, Кринка, водосховища: Старокримське, Клебан-Бицьке, Карлівське, Кураховське, Вільхівське; канали: Сіверський Донець-Донбас і Дніпро-Донбас.

Клімат: помірно континентальний. Середня температура січня –6°C, липня +21°C. Кількість опадів за рік – 524 мм.

Природно-рекреаційний потенціал: 70 територій і об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема Національний природний парк “Святі Гори”, філії Українського степового заповідника - Хомутівський степ і Кам’яні Могили, 30 заказників державного і місцевого значення, 30 пам’яток природи, 6 заповідних урочищ, ботанічний сад у Донецьку, до складу якого входять Луганський заповідник, Криворізький та Приазовський відділи. М’який клімат узбережжя Азовського моря, лікувальні грязі, джерела мінеральних, радонових і столових вод належать до рекреаційних ресурсів області, на базі яких створено курорти: Маріуполь, Слов’яногірськ, Слов’янськ.

Адміністративно-територіальний розподіл: 18 районів.

Влада: керівництво Донецької облдержадміністрації складається з голови, першого заступника голови облдержадміністрації з питань економіки, бюджету і фінансів; заступника голови облдержадміністрації з питань інформаційної сфери, релігій, національностей, культури, спорту; заступника голови облдержадміністрації з питань гуманітарної і соціальної сфери; заступника голови облдержадміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку; заступника голови облдержадміністрації з питань будівництва, житлового, комунального та шляхового господарства; заступника голови облдержадміністрації з питань розвитку територій і зовнішньоекономічних зв'язків; заступника голови облдержадміністрації з питань сільського господарства і продовольства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення; заступника голови облдержадміністрації з політико-правових питань і заступника голови з питань організації діяльності апарату облдержадміністрації з організаційної, правової, кадрової і контрольної роботи.

Транспортна мережа: розвинута. Донецька залізниця забезпечує до 40% загальнодержавних перевезень. Найбільші залізничні вузли – Ясинувата, Красний Ліман, Дебальцеве, Микитівка, Іловайськ, Волноваха. Морський порт Маріуполь (потужність переробки вантажів 12 млн. т) – на узбережжі Азовського моря. Є аеропорти в Донецьку (міжнародний), Маріуполі, Краматорську. Щільна мережа автомобільних доріг.

Економічний потенціал: Промисловість: наявність паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів створили умови для розвитку промислового комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, наукової та соціальної інфраструктури.

Економіку області обслуговують 137 банків і банківських установ, 17 страхових компаній і 24 біржі.

На Донеччину припадає більше половини видобутку вугілля, виробництва готового прокату, коксу, чавуну, сталі і практично весь обсяг випуску прокатного обладнання в Україні. У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають чорна металургія, паливна промисловість та електроенергетика. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів складає 64%. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 882 промислові підприємства, функціонує 2095 малих промислових підприємств.