Смекни!
smekni.com

Міжнародний факторинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі (стр. 1 из 3)

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Міжнародні розрахунки і валютні операції»


ЗМІСТ

1. Міжнародний факторинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі

2. Практичне завдання

Список літератури.


1. Міжнародний факторинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі

Однією з найпоширеніших міжнародних посередницьких послуг комерційних банків є факторинг. Уперше він виник у США наприкінці XIX ст., згодом став застосовуватися в промислово розвинутих країнах Західної Європи. Особливо поширився у практиці комерційних банків в останні 25—30 років.

Факторинг — це викуп платіжних вимог у постачальника товарів (послуг) з метою усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь-якої кредитної операції. В країнах із розвинутою ринковою економікою значна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Діяльність факторингових компаній і відділів банків спрямована на вирішення проблем ризиків і термінів платежів у відносинах між постачальниками і покупцями та надання цим відносинам значної стабільності. З економічного погляду — це комісійно-посередницька діяльність, пов'язана з поступкою банкові клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і відповідно права одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними документами).

Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до угоди банк зобов'язується сплатити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому полягає відмінність між факторингом і банківською гарантією. За банківського гарантування банк зобов'язується у разі несплати клієнтом своєчасно належних сум здійснити платіж за свій рахунок. Метою ж факторингового обслуговування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на зазначену у факторинговій угоді дату) незалежно від платоспроможності платника. В Україні негайно або через 2—3 дні постачальник одержує від факторингового відділу банку певний відсоток від суми вимог.

На Заході факторингові компанії, крім власне факторингу, надають низку сервісних послуг: ведення бухгалтерського обліку для підприємств-клієнтів; аудит; підготування статистичних оглядів, зведень тощо. Факторингові компанії в країнах із розвинутою ринковою економікою найчастіше є дочірніми фірмами при великих банках.

Нині факторинг завойовує дедалі стійкіші довготривалі позиції і на вітчизняному грошовому ринку. Експеримент із запровадження факторингу розпочав у 1988 р. Промбудбанк СРСР, а з 1989 р. почали здійснювати факторингові операції й інші комерційні банки колишнього СРСР.

Можливість інкасування дебіторської заборгованості, тобто одержання грошей за неоплаченими вимогами і рахунками-фактурами, особливо важлива для дрібних і середніх підприємств. Водночас гальмуючим моментом є майже повна відсутність методичної бази факторингових операцій.

При здійсненні факторингових операцій українські банки дотепер керуються інструкцією Держбанку СРСР від 12 грудня 1989 року «Про порядок здійснення операцій за поступкою постачальниками банкові права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і зроблені послуги», що зберігає чинність.

Джерелами формування ресурсів для факторингу є власні кошти банку (прибуток, фонди), залучені та позичкові. Співвідношення між власними і невласними коштами встановлюється правлінням банку. Крім того, якщо у факторингового відділу виникає потреба в залученні надпланових кредитів для виконання своїх зобов'язань, то банк може надати йому короткотерміновий кредит. Господарські органи також можуть виділити факторинговому відділу тимчасово вільні кошти на певний термін за плату, що визначається в договорах за згодою сторін. Існують також інші засоби залучення коштів для діяльності факторингового відділу, наприклад залучення термінових депозитів або випуск і продаж облігацій із фіксованим річним прибутком.

При вирішенні питання щодо укладання факторинговим відділом договору про факторингове обслуговування з постачальником необхідно одержати таку інформацію: чи Виробляє фірма продукцію, що користується попитом, надає послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні; про темпи зростання виробництва та їх перспективи; кваліфікованість управлінського персоналу фірми; налагодженість внутрішнього контролю; чіткість визначення умов торгівлі з контрагентами.

Факторингові операції не здійснюються:

- за борговими зобов'язаннями приватних осіб;

- на вимогу бюджетних організацій;

- за зобов'язаннями госпорганів, знятих банком із кредитування або оголошених неплатоспроможними;

- за зобов'язаннями філій або відділень госпорганів;

- якщо оплата роботи здійснюється поетапно або авансом у разі компенсаційних або бартерних угод за договорами про продаж, відповідно до яких покупець має право повернути товар протягом визначеного часу, а також за умови післяпродажного обслуговування.

Факторинг передбачає переважно постійні відносини між банком і постачальником, оскільки вимагає спостереження і контролю за фінансовим станом постачальника, а також платоспроможністю покупців.

Українські підприємства використовують факторинг зрідка — у разі гострої потреби кредиту на дуже короткий термін. Це пов'язано насамперед з тим, що в Україні значно поширена передоплата за товар і слабко розвинутий комерційний (товарний) кредит як високоризиковий. До того ж факторинг у сучасному вигляді нещодавно з'явився на вітчизняному ринку, і можливості цього фінансового інструменту поки що недостатньо оцінені.

Проте досвід інших країн і деякі переваги експортного факторингу порівняно з іншими формами розрахунків у міжнародній торгівлі дають змогу прогнозувати зростання його популярності серед українських експортерів. Це пов'язано, по-перше, з тим, що експортний факторинг здійснюють фактор-фірми, що належать до різних країн і певного об'єднання факторингових компаній. По-друге, фірма-постачальник, отримавши велику частину суми за поставлений товар негайно після відвантаження, може відразу спрямувати її в оборот. По-третє, фактор-фірма або спеціалізований відділ банку, який здійснює факторинг, повідомляє експортера про фінансовий стан потенційного покупця. Отже, підприємство-експортер одержує можливість, не ризикуючи витратити гроші й час марно, розширити виробництво під конкретного імпортера певного виду товару.

Використовуючи експортний факторинг, вітчизняні підприємства із різною формою власності одержують й інші переваги. Якщо при здійсненні перших факторингових операцій потрібне надання певних гарантій, то при подальшій роботі необхідність у таких гарантіях відпадає. Клієнт фактор-фірми, який позитивно зарекомендував себе, набуває додаткової рекомендації при контрактах із закордонними партнерами.

Як правило, у факторингових операціях беруть участь три сторони (рис. 1):

- факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

- клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислова або торговельна фірма, що уклала угоду з факторинговою компанією;

- підприємство (позичальник) — фірма-покупець товару.


Рис. 1. Організація факторингової операції та її учасники

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає протягом 1—2 тижнів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер його ділових зв'язків. Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то воно надсилає їй всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожним документом клієнт повинен дістати згоду на оплату (аналогічно акцепту платіжних вимог). Факторингова компанія протягом 1—3 днів вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Вона може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку компанія виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне наданню йому кредиту. Найважливішою послугою є гарантія платежу клієнтові. Вона охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури навіть у разі неплатоспроможності боржників.

Крім того, банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, в межах якої постачання товару або надання послуг можуть здійснюватися без ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинні бути зазначені засіб розрахунку обмежуючої суми й обставини, за яких факторинговий відділ зобов'язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

У світовій практиці здебільшого використовують три методи встановлення обмежуючих сум:

1) визначення загального ліміту — кожному платнику встановлюється періодично поновлюваний ліміт, у межах якого факторинговий відділ автоматично оплачує платіжні вимоги, що йому передаються;

визначення щомісячних лімітів відвантажень — встановлюється сума, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному платнику.

страхування за окремими угодами — використовується, якщо специфіка діяльності продавця передбачає не серію регулярних постачань товарів тим самим покупцям, а низку одноразових угод на великі суми з постачанням на певну дату.

Види факторингу