Смекни!
smekni.com

Голод у 1932–1933 роки в Україні (стр. 4 из 4)

Організатори та здійснювачі голоду 1933 р. в Україні не розповідають про свою діяльність у ті жахливі для народу часи, вони залишилися нелюдами і не знають мук сумління, докорів совісті, каяття!

Неоднозначно оцінено витоки трагедії й еміграційною українською громадськістю. Група демократично-революційно-переконаних українців на еміграції, граючи на національних почуттях, постійно повторювали неправду, що організатором голоду 1933 р. в Україні був москаль Постишев. Відомо, що його призначили першим секретарем ЦК КПУ на пленумі Політбюро ЦК ВКП. Отже, рішення про призначення було схвалене ще раніше, ще перед нарадою. Його схвалювали ті, хто мав тоді фактичну владу в партії. Хто вони? Перегляньте списки членів керівництва тодішньої компартії. П. Постишев прибув в Україну виконувати свої обов'язки наприкінці січня 1933 року, коли голод досяг свого вершка.

За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали найжорстокіше, як за антисовєтську пропаганду. А самі поширювали безглузді аргументи, які повинні були виправдовувати наявність голоду. Мовляв, перетворення країни на промислову державу – а це забезпечило, по їхньому, перемогу над гітлерівською Німеччиною і врятувало народи СССР від поневолення і знищення – потребувало робочої сили на будівництві індустрії. Здійснювачі диктатури пролетаріату не могли втямити, що селяни добровільно пішли б на те будівництво, якби їхня праця оплачувалася. Померлі від голоду ніякої праці виконувати не могли. Селянство завжди було основою суспільства, фундаментом держави. Дружинники, запорозькі козаки захищали стан, з якого вийшли, землю, на якій родилися і жили. Селянство-то народ, що жив за законами народовладдя. Тому його існування було ствердженням народоправства. Тому збереження селянського стану для Батьківщини важливіше, ніж приваблива пропаганда чужинців, чужих ідей. Тому комуністи й нищили селянство, як свого нескореного ворога.

Говорять, що В. Балицький, начальник ДПУ УССР, перед тим, як повісився на вимогу в минулому підлеглих йому чекістів, згодом заарештованих і ув'язнених із ним в одній камері, розповідав, співв'язневі, колишньому керуючому справами Ради народних комісарів УССР О.М. Кисельову:

Три сторінки заповнили погрози, лайки, російські матюки в адресу видавців збірника «Голод 1933 р. в Україні». Цей лист зберігається, як найвідвертіша оцінка ворога свідчень жертв комуністичної системи. Праця свідків, видавців, пожертви емігрантів не були марними!

Імена катів, як і організаторів колгоспів та голоду 1933 року, повинні бути оприлюднені. Останні, напевно, вже вимерли. Але їх треба назвати для історії, як винищувачів власного народу.

Ні українці, ні росіяни не можуть бути суддями в справі своїх взаємостосунків. Навіть частина обвинувачень кожного такого «позовника» достатня, на їхнє переконання, для виголошення і виконання смертного вироку супротивникові. Мабуть, і мені, «споконвічному українцеві», не дано бути цілковито безстороннім…

Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні. «…Імена їх, Ти, Господи, знаєш…»

«Віктор Бурбела, науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка, надіслав мені листа: «Повідомляю факт, який неспростовно засвідчує штучність голоду на Україні».

Далі йде цитата з книги М.П. Чикера «Служба особливого призначення», виданої 1975 року у Москві: «Ще страшніша аварія спіткала пароплав «Харків», який ішов з вантажем 8900 тонн зерна та сільськогосподарських знарядь з Одеси в Лондон. 8 березня 1933 року в тумані на підході до Босфору через помилку, допущену штурманом, судно сіло на прибережну мілину турецького берега….Невдовзі з моря подув сильний вітер, судно розвернуло, піднялась хвиля… Розбухання зерна викликало деформацію сталевих поперечних переборок і палуби… Вранці 11 березня «Харків» почав переламуватись на дві частини…» Майже дев'ять тисяч тонн зерна опинилися на морському дні саме в ті березневі дні, коли голод нещадно винищував українські села…

Наведено один факт, а скільки їх можна було б навести!

Йшло зерно морем і залізницею. Йшло зерно в Західну Європу за угодами. Йшло зерно – як подарунок безробітним загниваючого капіталістичного Заходу від заможного радянського селянства, що пізнало радість колективної праці. Чого не зробиш, аби заткнути горлянку буржуазній пропаганді про якийсь там голод на квітучій Україні?»

Посвячення пам'ятника Героям, що впали за волю України, за волю свого народу. Вони обороняли від польських банд, які вбивали людей та палили українські села.

Пам'ятник воїнам УПА відкрито в неділю 9 жовтня 1994 року. Вшанування пам'яті почалося Службою Божою в селах Хотинці і Кальникове. Відтак процесія рушила на цвинтар в Грушовичах. Люди йшли з церков в сторону цвинтаря. Несли з собою хрести, хоругви і синьо-жовті прапори. Небо, сповите густими хмарами, зрошувало дощем кам'яні нагробки, зарослі травою старі могили. На висоті виднів у масний зеленню й прапорами високий масивний монумент – Пам'ятник борцям за волю України. Хай завжди живе пам'ять про Героїв. Вічна їм слава!

Президент України Віктор Ющенко, Катерина Ющенко, Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко та члени уряду вшановують пам'ять жертв Голодомору в Україні під час панахиди у Володимирському соборі в м. Києві 26 березня 2005 р.

Святіший Патріарх Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет та Президент України Віктор Ющенко під час панахиди пам'яті жертв Голодомору у Володимирському соборі в м. Києві 26 березня 2005 р.

Останній Президент УНР в екзилі, Голова ОУН Микола Плав'юк, народний депутат України академік Микола Жулинський під час панахиди пам'яті жертв Голодомору у Володимирському соборі в м. Києві 26 березня 2005 р.


Бібліографія

1. «Історія України-Руси». М. Аркас, адмірал Чорноморської та Азовської флоти. Петербург, 1908 р.

2. «Чорні діла Кремля в білій книзі». І. Дубинець, Торонто, Канада, 1953 р.

3. «Голод 1933 року в Україні». Ю. Семенко, Дніпропетровськ – Мюнхен, 1993 р.

4. «1933-й – голод. Народна книга-меморіал». Л. Коваленко і В. Маняков, «Радянський письменник», Київ, 1993 р.

5. «Мор, книга буття України». О. Воля, «Дорога Правди», Канада-Україна 1993 р.

6. «Вінниця, злочин без кари». Документи, свідчення. Є. Сверстюк, О. Скоп. Видавництво «Воскресіння», Київ 1994 р.

7. «Роман Шухевич – політик, воїн, громадянин». П. Дужий, «Галицька видавнича Спілка», Львів, 1998 р.

8. «Енциклопедія українознавства». Проф. др. В. Кубійович, «Молоде життя», Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Париж-Нью-Йорк, 1984 р.

9. «Українська заборонена історія». Тім Смід, Роб Перк, Ґрагам Смід. Університет Шефільд, Девіл Левіс, публікація. Англія. 1998 р.

10. «Пам'ятки України», науково-популярний ілюстрований журнал. Київ, 1991 р.

11. «Форум», журнал Українського Братського Союзу. Торонто, Канада. 1995 р.

12. «Українська мала енциклопедія». Проф. Є. Онацький. Накладом адміністратори УАПЦ в Аргентині, Буенос-Айрес, 1962 р.

13. «Книга пам'яти українців». А. Куліш, Полтва, 1999 р.

14. «Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства». М. Роженко, Е. Богацька. Український центр духовної культури, Київ, 1999 р.

15. «СВУ – суд над переконанням». А. Болабольченко, УКСП «Кобза», Київ 1994 р.