Смекни!
smekni.com

Філософські засади європейської моделі розвитку України (стр. 2 из 4)

Перші реальні кроки у XX ст. на шляху до утвердження політики європейської інтеграції, а отже і впровадження європейської ідеї цивілізаційної о розвитку, роз­починаються у 20-х роках і пов'язуються переважно із посиленням ролі США після Першої світової війни. Саме тоді було висловлено думку, що лише об'єднання надасть Європі шанс лишитися серед великих гравців на світовій арені. У 1929 р. французький міністр закордонних справ Арістид Бріан виступив у Лізі Націй з промовою, де закликав до невідкладного початку здійснення панєвропейського проекту. Однак з наростанням воєнної загрози найбільш могутні імпульси щодо інтеграції стали походити від Великобританії - країни, яка була найменшою мірою прихильницею ідеї єдності Європи[5].

У XX ст. формується "європейська ідея держави всезагального добробуту", яка послабила ідею соціальної нерівності та привела до забезпечення добробуту громадян шляхом реалізації соціальної справедливості, досягнути якої, на думку теоретиків, можна лише в межах відповідного міждержавного союзу. Такий міждер­жавний союз має відповідати інтересам держав, які входять до нього, долати егоїзм сильних в політичному та економічному плані держав, захищати слабких, впро­ваджувати ефективно-паритетні принципи суспільного розвитку. Основним прин­ципом утворення такого міждержавного союзу мають виступати рівність та сво­бода громадян. Загальною формальною ознакою реалізації такого принципу, який слугує основою об'єднання, є рівність людей перед законом, що є основним атри­бутом правової держави.

Таким чином, європейська ідея кінця XX ст. спрямовується на забезпечення блага народу шляхом здійснення 1) фізичної безпеки громадян (індивідуальна свобода) та 2) соціальної безпеки (матеріальні умови свободи, долання соціальних відмінностей). Це вказує на принципову відмінність європейської держави від євра­зійської, яка принципово не втручається у питання розподілу суспільного блага, забезпечення матеріального та культурного добробуту громадян. У XX ст. фор­мується нова модель європейської держави, яка приводить до утвердження у су­часній практиці таких понять, як "соціальна держава", "правова держава" та "дер­жава благоустрою".

Що ж стосується утвердження ідеї європейської соціальної держави, то впер­ше вона утверджується після Другої світової війни. Ця модель держави чітко узгоджувалась із системою ліберальних цінностей, характеризуючи тим самим пе­рехід від патерналістської моделі держави до держави "соціальних інвестицій" у людський та соціальний ресурс. У результаті цього вона склала основу конституційного принципу розвитку багатьох європейських країн. Теоретиками того часу європейська соціальна держава закономірно розглядалась як "особливий, соціаль­но орієнтований тип держави з розвиненою багатоукладною економікою, високим рівнем соціальної захищеності всіх громадян, утвердженням принципу соціаль­ної справедливості"[6].

Однією із форм функціонування європейської соціальної держави на кінець XX ст. стало утвердження держави добробуту, яка б гарантувала соціально справедливий розподіл національного доходу та захист прав громадян. Основою інсти-туціональності держави добробуту слугує система централізованих соціальних домовленостей та узгодженостей між різними суб’єктами суспільного життя. Важ­лива роль при цьому належить сфері послуг, науки та освіти, які і є первинним простором для відповідних домовленостей між громадянами в процесі реалізації своєї суспільної практики, адже тут основним покликанням держави є обслугову­вати громадянина шляхом надання йому ефективних послуг. Відповідно до цього однією із основних функцій держави добробуту є забезпечення функціонування сервісного суспільства, що включає реалізацію трьох основних видів інтелекту­альних послуг: інновації, комунікації та освіти. Тому цілком логічно зазначити, що основним аспектом моделі європейської держави є модернізація соціальних інститутів, яка пов’язується у першу чергу з виробленням нових форм інвестуван­ня в людський капітал - освіту, навчання та перенавчання кадрів. Європейська ідея таким чином увиразнює розвиток власної ініціативи та свободи індивіда (розви­ток індивідуальності людини) у результаті цього їй вдається забезпечити узгод­ження індивідуалізованих цінностей особистості та його персональної відпові­дальності. Виходячи з того, що головним політичним інструментом побудови євро­пейської соціальної держави є створення демократичних інститутів реалізації лібе­ральних політичних установок, доцільно створити нову мережу соціальної безпе­ки, яка б забезпечувала належні умови для розвитку особистої відповідальності громадянина.

Проте, аналізуючи зміст європейської ідеї та європейської моделі розвитку, слід вказати на певну її неоднозначність у ставленні з боку як офіційних європейських інституцій, так і з боку теоретиків. На особливу увагу в цьому плані заслуговує думка, висловлена швецьким міністром Л.Пагротскі, відпо­відно до якої архаїчними вважались погляди на ефективність європейської моделі розвитку, адже сьогодні на початку XXI ст. вона потребує своєї модернізації, гнуч­кості та конкурентності порівняно з іншими моделями прийнятими у світі.

У межах західного суспільства наведений вище підхід не поділяється, адже сьогодні майже аксіоматичним є визнання європейських стандартів необхідною умовою світового розвитку, оскільки вони приводять до певної логічності конгломеративну модель перерозроділу світової системи, забезпечуючи тим самим лібе­ральну синергетичність у розвитку кожної окремої держави, яка іманентно є суб'єк­том реалізації європейської ідеї.

Надзвичайно цікавим у межах даного аналізу є підхід, представлений французьким вченим Л.Жоспеном, який доцільність реалізації європейської моделі світо­вого розвитку вбачає у поєднанні, а не в протиставленні "соціальних витрат" та "соціальних інвестицій". На думку дослідника, в умовах євроінтеграції як певної інституційної моделі об'єднання світу важлива роль належить політиці паритет­ного перерозполіду соціальних інвестицій між державами[7].

Ця теза також була актуальною на саміті глав держав Європейського Союзу у березні 2000 р., коли вперше було прийнято рішення, яке орієнтувало союз на вирішення стратегічної мети - побудови "Соціальної Європи", тобто нової європейської моделі соціально-економічного та політико-адміністративного розвитку, що включало вироблення принципів єдиної соціальної політики Євросоюзу. Ця мета була підтримана урядами Великобританії, Швеції, Голландії та Німеччини і чітко оформлена у відповідному документів, який увиразнював проблему рефор­мування та модернізації європейської моделі соціальної держави. Даний документ розкривав зміст основних засобів розвитку особистої ініціативи та ділової актив­ності громадян (покращання освіти, охорони здоров’я, перманентне підвищення кваліфікації і т.д.) посилення ролі громадянського суспільства та його контролю за соціально-політичними та державноуправлінськими процесами.

Такий аспект розуміння проблеми є найбільш актуальним, особливо вихо­дячи з того, що в умовах глобалізації вирішувати завдання всезагального добробу­ту національним державам окремо не під силу. Це безпосередньо вказує на необхідність об'єднувати зусилля між державами, виводячи свою політику на наднаціональний рівень. У книзі О.Лафонтена"Серце б'ється зліва" з цього приводу підкреслюється, що зараз якраз мова має йти про те, щоб англосаксонському ка­піталізму протиставити європейську соціальну державу. Це, у свою чергу, вказує на доцільність концептуально визначити зміст європейської моделі, її специфіку, критерії та принципи функціонування. Цілком методологічно зваже­ним у цьому плані є розуміння змісту європейська модель, представлене Е.Епплером,як певного соціально-демократичного проекту, який базується на широкому консенсусі та прихильності лібералізму. На його думку, європейська модель суспільного розвитку має бути політично-нейтральною, а саме замість того, щоб витісняти політику ринком, доцільно надати політиці та ринку законне місце", адже саме політика має задовольняти потреби, які ринок задовольнити не може, оскільки першочерговим завданням для європейського громадянського суспільства є забезпечувати право громадян на вплив та волю приймати політичні рішення.

Важливою проблемою в контексті даного аналізу є з'ясування сутності європейської інноваційної моделі соціальної держави, яка на сьогодні активно викори­стовується у процесі формування нової регіональної стратегії, яка чітко враховує різний рівень розвитку окремого регіону та можливості використання ним євро­пейської моделі розвитку. При цьому слід відзначити, що європейська інтеграція як одна із інституційних форм створення нового світоустрою здійснюється за ра­хунок посилення регіональної співпраці між країнами за умови наявності у них спільних інтересів. Це, у свою чергу, свідчить про те, що Європа прагне до "відкри­тої форми регіоналізму" у налагодженні відносин між національними державами, підтвердженням цього є й той факт, що глобалізація в її сучасних проявах приво­дить не лише до інтернаціоналізації, що стосується економічного сектора, а також транскордонного характеру об'єднання. Перебування в таких структурах для на­ціональних держав здебільшого коштує дешевше.