Смекни!
smekni.com

Зародження української державності (стр. 2 из 2)

З кінця IXст. Руська земля стала центром, політичним і територіальним ядром утвореної єдиної держави східних слов’ян, яка закріпила за собою стару назву - Русь.


4. Державно-політичний устрій Київської держави.

Перші київські правителі менше всього керувалися високими ідеалами створення могутньої держави, вони мали бажання дістатися нових джерел збагачення. Зокрема, завойовуючи Київ, Олег прагнув об’єднати його з Новгородом, аби підпорядкувати собі ці два головних центри на торговельному шляху “у греки”. Звідси він рушив униз Дніпром до Чорного моря і далі на Константинополь – найбагатше місто в усьому християнському світі, величезний ринок, де йшла жвава торгівля з левантинськими містами. Перші київські князі мали обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена. Свої права вони забезпечували грубою силою, на яку була спроможна їхня дружина. Так, за часів, коли кровна помста була абсолютно моральним обов’язком, княгиня Ольга ( дружина Ігоря) швидко і жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Але вона добре усвідомлювала необхідність упорядкувати збирання данини. Тому Ольга здійснює перші в Київській Русі “реформи”, чітко встановлюючи землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини.

Важливо знати такі найголовніші риси політичного ладу Київської Русі:

1. Князь і київська знать. Князі зі своїми дружинами стають вищими представниками державної влади. Князі, котрі виросли з племінних вождів – носіїв монархічної влади, перетворюють народне надбання – землю у власне майно і домогають своїм дружинникам стати землевласниками. Таким чином, у процесі розпаду родів і громад з’являються великі землевласники, які підтримують своїх князів.

2. Військо – “вої ”. Дружина, вої не існують як постійна армія. Їх збирають у разі потреби і в різних кількостях. Для вирішення важлих міжнародно-політичних завдань потрібні були значні збройні сили; у великі походи відправлялися під керівництвом князів, бояр десятки тисяч озброєних людей. Внутрішня політика Київської Русі зводилася до питань утримання якомога більшої кількості війська – князівської дружини. Розширення підвладної території давало можливість виділяти значні кошти на утримання дружини. Між князем і дружиною склалися особисті, взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави.

3. Влада і право. Правління Володимира ( 978-1015) започаткувало нову добу в історії Київської Русі. Він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно в руках своєї династії, і здійснював більш конструктивний підхід до управління державою. Володимир дбав про добробут підданих, а не про загарбання нових земель і збір данини. Саме за його князювання Русь почала утверджуватися як цілісне суспільство і держава. Він посадив власних синів по великих містах і землях своїх володінь. Це був “ родовий сюзеренітет”.

Ярослав Мудрий спробував розв’язати проблему запобігання міжусобної боротьби за київський престол, що, як правило, спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в рамках родини. Деякий час система ротації влади діяла успішно, але вона суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу – успадкуванню від батька до сина. Характерною рисою поярославової доби стали жорстокі сутички між племінниками і дядьками.

Щоб покласти край ворожнечі, у 1097р. князі на своєму з’їзді у Любечі одностайно визнали право успадкування земель, які вони займали на той час. З перемогою принципу спадкового престолонаслідування вотчини над системою старшинства Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях. Їхнє майбутнє відтепер було пов’язане з удільними володіннями, а не з Києвом. Внаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на одне ціле з багатьма центрами, об’єднаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою.

Князювання Ярослава Мудрого вважається апогеєм могутності Київської Русі. Досягненням, з яким найбільше пов’язують зміцнення політичного становища держави, було зведення загальноприйнятих у ті часи законів у “Руську правду ” - правовий кодекс усієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, а й удосконалювалися, змінювалися згідно з умовами часу. За Олегових часів русичі мали власні закони, але письмово законодавство вперше було зафіксоване при Ярославі.

“Руська правда” ґрунтувалася на старих звичаях слов’ян. Сини Ярослава доповнили її новими законодавчими актами. Один із них мав особливе значення, оскільки він забороняв кровну помсту. Ці закони визначили й важливі права громадян, пов’язані з успадкуванням. Князь позбавлявся права успадковувати майно бояр і дружинників, - якщо вони не мали синів, то власниками майна ставали їхні доньки.

Безперечно, княжа влада відігравала домінуючу роль в управлінській системі Київської Русі, але разом з тим поєднання в ній військової, судової, адміністративної функцій свідчить, наскільки ця система була відносно примітивною й нерозвиненою.


5.Причини розпаду Київської держави.

Створене першими українськими правителями об’єднання руських земель почало поступово занепадати. Цим величезним, хоч і примітивним, політичним утворенням просто бракувало відповідних технічних засобів та організаційних структур для того, щоб утримувати під своєю владою величезні території у продовж тривалого часу.

Розпад Київської Русі був зумовлений, головним чином, розвитком феодальних відносин, появою вотчинного землеволодіння. Завоювавши наділ, князь перетворював його на свою власність, порядкував самостійно і передавав у спадщину дітям. Так виникли нові малі і великі князівства, які перестали підкорятися київському князю.

З відокремленням нових князівств населення і територія Київської держави зменшилися настільки, що перед нею мало чим поступалися інші князівства. Саме тоді Київ з прилеглими територіями став називатися “Руською землею” – у вузькому значенні цього слова.

Все це відбилося й на господарському розвитку країни. Європейські купці, обминаючи Київ, налагодили прямі зв”язки між Західною Європою та Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом. Крім того, руським князям, які воювали між собою, важко було захистити шлях по Дніпру від наскоків кочовиків. Під час хрестового походу в 1204р. були пограбовані Константинополь та Багдад. Внаслідок цього Київ втратив двох найзначніших своїх торгових партнерів. Велична колись столиця Русі поступово занепадала, й водночас з її занепадом починає руйнуватися і весь державний організм Київської Русі.

Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240р. ознаменувало собою завершення київського періоду історії України.


6. Висновок

Безперечно, Київська Русь не була державою в сучасному розумінні цього слова. Вона не мала централізованого управління, всеохоплюючої бюрократичної системи. Основною формою взаємозв’язку між володарями і підданими було збирання данини. Згодом розвинулась система оподаткування. У політиці князі керувалися особистими чи династичними інтересами. Політичні проблеми часто розв’язувалися за домогою сили.

Водночас слід зазначити, що українці мають все ж таки більше підстав, щоб претендувати на історичну спадщину Київської Русі. Адже головний осередок цієї держави фактично сформувався на території сучасної України, а її основою стало середнє Подніпров’я з Києвом, який був центром об’єднання слов’янських племен і столицею держави. Заснували цю державу ті, хто здавна проживав на цих землях, у VI-VIII ст., - це поляна-антська народність, яка була генетичним ядром майбутньої української нації і називалася “Руссю”.


Література

1. Іванченко Р.П. Київська Русь:початки української держави.Київ,1995

2. Котляр М.Ф. Утворення Давньоруської держави. Історичні зошити.Київ, 1993

3. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. Київ,1999

4. Субтельний О., Україна: історія. Київ,1993

5. Бойко О.Д. Історія України : Посібник. Київ,2003