За критерієм суб'єктів, які мають право видавати чи приймати правові акти управління, розрізняють: акти Кабінету Міністрів України; акти центральних органів виконавчої влади; акти місцевих органів виконавчої влади. Крім того, за цим критерієм в окрему категорію правових актів управління можна виділити акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Якщо ж розуміти державне управління не лише як діяльність органів виконавчої влади та їх посадових осіб, а й діяльність інших суб'єктів державного управління, то до правових актів управління мають бути також віднесені:
· акти Президента України;
· акти керівників апарату будь-яких державних органів при здійсненні ним управлінської діяльності щодо службовців апарату відповідних органів;
· акти адміністрацій (органів управління) державних підприємств, установ, організацій (переважно у формі наказів і розпоряджень їх керівників).
За критерієм юридичної форми вираження правові акти управління поділяються на: постанови; розпорядження; накази; інструкції; правила; положення.
За критерієм сфери дії правові акти управління поділяються на: акти управління, що діють на всій території держави, на території спеціального округу чи особливої режимної території; акти, що діють в межах сфери, галузі державного управління, регіону та в межах органу чи організації; акти, дія яких поширюється на певне коло організацій чи громадян.
За порядком прийняття адміністративно-правових актів виділяють акти, які приймаються: єдиноначально; колегіально; спільно двома або більше суб'єктами; за узгодженням.
За критерієм пов'язаності адресатів із суб'єктом видання актів виділяють: акти, адресовані безпосередньо підлеглим суб'єктам; акти, адресовані об'єктам у сфері їх функціонального впливу; акти з невизначеним колом адресатів; акти з індивідуально визначеними (персоніфікованими) адресатами.
За критерієм форми волевиявлення акти управління поділяються на:
·письмові акти, які є різновидом службових документів;
·усні акти управління, що переважно використовуються при безпосередньому керівництві виробничою діяльністю, для забезпечення громадської безпеки, на транспорті, у військових формуваннях тощо.
Залежно від моменту початку дії необхідно розрізняти акти управління, які вступають в силу:
а) негайно з дати підписання, прийняття;
б) з дати, вказаної в самому акті;
в) в строк, вказаний в іншому акті;
г) після державної реєстрації;
д) після офіційного доведення до відома населення у встановленому порядку.
За критерієм обсягу повноважень суб'єкта видання акту розрізняються:
·дискреційні акти управління, що приймаються на вільний розсуд органу, посадової особи, без необхідності їх узгодження з будь-ким;
·акти, котрі приймаються на основі альтернативних повноважень, що дають суб'єкту можливість вибору одного з декількох названих у нормі права варіантів;
·так звані акти «пов'язаної адміністрації», що приймаються за відсутності можливості вибору.
Отже, найбільш універсальною та практично значущою є класифікація правових актів управління відповідно до критеріїв юридичної природи, суб'єктів видання та юридичної форми вираження, оскільки саме ці критерії є достатньо узагальнюючими, охоплюють майже всі інші ознаки актів.
2.3 Вимоги до правових актів управління
З юридичної точки зору, тільки розробити та прийняти якісний правовий акт управління зовсім недостатньо. Незважаючи на всю складність та відповідальність даного етапу, котрий є, власне кажучи, початком складного процесу управлінської діяльності, головним у даному процесі є забезпечення своєчасної та ефективної реалізації акту управління. З урахуванням так званої презумпції дійсності (правильності) чинних правових, актів управління їхня дія пов'язана з отриманням низки вимог до них.
Вимоги до правових актів управліннярізнорідні за своєю суттю і тому потребують певної класифікації.
Деякі учені вказують на необхідність розмежування таких вимог за їх змістом:
1)загальні вимоги законності, яким повинні відповідати всі акти управління незалежно від того, ким і коли вони видаються, з якого питання та які юридичні ознаки вони мають;
2)додаткові (або спеціальні) вимоги до деяких актів управління залежно від їхнього змісту та призначення;
3)вимоги організаційно-технічного характеру, що, як і загальні вимоги, ставляться до всіх актів управління.
Однією з найважливіших умов юридичної сили правового акту управління, безумовним фактором його дії є відповідність акту встановленим вимогам щодо його юридичного змісту, порядку прийняття тощо. Найчастіше виділяють наступні основні вимоги, яким має відповідати кожен акт управління:
а) відповідність акту положенням Конституції, чинним законам та іншим нормативно-правовим актам згідно з ієрархією цих актів у правовій системі;
б) непорушність та необмежуваність актом встановлених та гарантованих чинним законодавством прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, громадських об'єднань, підприємницьких та комерційних організацій;
в) використання при виданні акту лише тих назв і визначень, які передбачені чинним законодавством;
г) суворе дотримання встановленого порядку підготовки, обговорення га прийняття актів управління. До конкретних вимог у цій частині мають бути віднесені:
- дотримання принципу колегіальності у передбачених законом випадках;
- узгодження проектів актів із заінтересованими сторонами;
- забезпечення відкритості у правотворчому процесі, то полягає у забезпеченні вільного доступу до інформації щодо проектів нормативно-правових актів, чинних та скасованих нормативи правових актів;
- наявність в актах усіх необхідних реквізитів (штампів, печаток, підписів посадових осіб, строків виконання тощо);
д) видання акту управління уповноваженим на це органом, посадовою особою і суворо в межах їх компетенції.
Загалом правові акти управління не тільки приймаються, а й скасовуються (відміняються) у встановленому законом порядку, наявність якого зумовлена їхнім значенням та правовими наслідками.
Висновки
Сприйняття загальновизнаного в цивілізованому світі поняття державної влади як єдності трьох її гілок (законодавчої, виконавчої, судової) передбачає не тільки чітку визначеність і детермінованість їх функцій і компетенції, а й оснащення кожної з цих гілок дієвим механізмом, призначеним реалізовувати ці функції і компетенції у конкретній практичній діяльності.
Саме через форми державного управління відбувається реалізація компетенції органів. Форми управлінської діяльності відіграють в управлінському процесі важливу роль. Зокрема, з їх допомогою забезпечуються: додержання встановленого порядку; гласність і прозорість діяльності; зміцнення законності й дисципліни.
По формах можна судити про те, що і як робиться в державних органах відповідно до їхньої компетенції. Правильне розуміння форм управлінської діяльності сприяє глибшому усвідомленню змісту цієї діяльності. Більше того, ефективність реалізації влади багато в чому залежить від правильного використання арсеналу форм діяльності. Вміле поєднання різних форм сприяє вдосконаленню організації управління, його впливу на суспільні процеси.
Конкретними прикладами форм управлінської діяльності можуть бути такі дії, як видання правового акту управління, прийняття будь – якого іншого рішення, розгляд скарги, проведення наради, ревізії, видача ліцензії, реєстрація підприємства, здійснення заходів контролю тощо.
Форми державного управління – відмінні за своїм характером та наслідками способи зовнішнього вираження діяльності органів виконавчої влади.
Виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління виступає як регулятор суспільних відносин. Це дає можливість органам державного управління активно впливати на суспільне життя, ефективно вирішувати питання господарського, адміністративно – політичного, соціально – культурного будівництва.
Під формою державного управління слід розуміти зовнішньо виражену дію — волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у решках режиму законності та його компетенції для досягнення управлінської мети.
Список використаної літератури:
1. Правознавство: Навчальний посібник. /Р.І.Кондратьєв, В.М.Олуйко, В.М.Бондарчук та ін..; За загальною редакцією доцента юридичних наук, професора Р.І.Кондратьєва. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького інституту регіонального управління та права, 2002 – 376 с.
2. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
3. Административное право Украины: Учебник /Под общей редакцией С.В.Кивалова. – Харьков: "Одиссей"; 2004. – 880 с.
4. Колпаков В.К., Кузьменко О.В.
Адміністративне право Україн: Підручник. – Київ: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох томах: Том 1. Загальна частина /Редакційна колегія: В.Б.Авер‘янов. – Київ: Видавництво "Юридична думка", 2004. – 584 с.