Смекни!
smekni.com

Історія Почаївської Лаври (стр. 5 из 7)

На гравюрі Н. Зубрицького зображено й головний монастирський храм Св. Трійці, завершений будівництвом на кошт Домашевських у 1649р. За своїми розмірами він значно перевершував стару Успенську церкву (навіть з надбудовами) і розташовувався поблизу неї з північного боку, але помітно вище по рельєфу. Новий храм мав споріднену тридільну об’ємно-просторову композицію і так само був зорієнтований вівтарем на схід.

Дещо незрозумілим на перший погляд здається розміщення Троїцької церкви майже впритул до старої Успенської, хоча з північного боку на верхньому плато Почаївської гори розташовувалося досить просторе монастирське подвір’я. З очевидних, суто композиційних міркувань просторового розкриття нова споруда мала б зайняти найвищу точку і стати більш виразною домінантою серед прилеглої забудови. Таке неочевидне рішення при виборі місця розташування нового Троїцького храму пояснюється бажанням ввести до внутрішнього простору церкви одну з монастирських святинь, а саме відбиток на скелі Божої Матері, який до цього був відкритим.

Нижня частина Троїцької церкви на гравюрі майже повністю перекривається силуетом сусідньої старої церкви. Однак наявність виразного горизонтального гурту на західному та центральному об’ємах дає змогу висловити припущення, що новий храм теж не був одноярусним або мав, принаймні з південного боку, досить високий цоколь, у рівні якого розташовувався головний західний вхід до храму. На гравюрі почасти видно довгий ланцюг ченців, які йдуть молитися до церкви і входять до неї саме в нижній частині західного притвору.

На зображенні чітко проглядається також тридільний безстовпний характер просторової побудови Троїцької церкви з рівновисокими притвором, навою та вівтарем, сполученими в один видовжений “корабель”. Притвор та нава мали, очевидно, прямокутний план, тоді як на вівтарному об’ємі можна помітити виразне скруглення стіни, що свідчить про півциркулярний план головної апсиди.

Висотне завершення Троїцької церкви теж досить типове. Кожен з трьох об’ємів храму мав куполоподібні бані, причому західна та східна посаджені безпосередньо на позначці головного карнизу зовнішніх стін. Центральний купол був піднятий на невисокому восьмигранному барабані за схемою “восьмерик на четверику”. Кожна з бань мала виразні завершення у вигляді невеличких ліхтарів з хрестами.

Що є нетиповим в архітектурній зовнішності цієї церкви і відразу привертає до себе увагу, то це незвична акцентація зовнішніх рогів даху майже такими ліхтариками, як і на трьох головних банях. Такий композиційний прийом, внаслідок якого кількість маківок на храмі досягла дев’яти, значно збагатив образну індивідуальність та силуетну виразність Троїцької церкви як головного монастирського храму. Загальна кількість таких висотних акцентів на всіх тогочасних спорудах монастиря досягла двадцяти восьми. Навіть сьогодні Почаївська лавра має меншу кількість важливих засобів підсилення та підкреслення просторової композиції.

У другій половині ХVІІст. Троїцька церква збагатилася двома бічними приділами зі своїми власними престолами. Проте стосовно їх просторового положення та найменування різні джерела подають суперечливі відомості . На гравюрі Н. Зубрицького на полізахідної бані Троїцької церкви та біля східної апсиди позначені відповідно проепстоли Преображення Господнього та Благовіщення Діві Марії. У своїй гравюрі Й. Гочемський подає іншу експлікацію: на східній бані Троїцької церкви так само позначено престол Преображення, але на Західному стоїть інша позначка – церква Воскресіння Господнього, яка у Н. Зубрицького була на рівні другого ярусу старої церкви.

У той же час у “Сказанні” Амвросія знаходимо взагалі принципово відмінне твердження: буцімто віс церкви (Преображення, Благовіщення, Воскресіння, св. великомученика Федора та Перемоги Божої Матері) з того чи іншого боку прилягали до Троїцького храму. [1.ст. 22]. У монографії І. Огієнка взагалі не йдеться про просторову диспозицію, а лише стверджується, що біля Троїцької церкви розміщувалися два приділи – Успенський та Благовіщення [13. ст.268]. Як бачимо, інформація дуже суперечлива, але, на наш погляд, найближчою до фактичного стану слід вважати гравюру Н. Зубрицького, як джерело найбільш раннього походження.

Після 1675р. побудовано ще одну споруду – невеличку церковку в ім’я Перемоги Божої Матері. Розташувалася вона з протилежного, північного боку монастиря, але не як окрема будівля, а між двома корпусами чернечих келій. Судячи з гравюри Н. Зубрицького, це був невеликий дерев’яний однобаневий храм, більше схожий на капличку зі світловим барабаном.

Отже, на кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. Почаївський монастир мав три основні церковні споруди. У найдавнішій, Успенській церкві, окрім головного престолу, у надбудованих рівнях розміщувались додаткові престоли – в ім’я Воскресіння Господнього та св. великомученика Федора. Останній, очевидно, був улаштований з ініціативи Федора Домашевського ще до фундації нового храму. Незаперечною домінантою всього архітектурного ансамблю стала Троїцька церква (1649р.). Два додаткові престоли вона отримала пізніше – в другій половині ХVІІІст.

3.1. ХХ – початок ХХІ ст. для Лаври.

Роки першого десятиліття ХХ – го століття були благополучними для Лаври : святкові богослужіння, тисячі паломників-богомольців, візити ієрархів інших церков, часті місіонерські з’їзди, велика просвітительська робота, побудова Троїцького собору, відновлення Свято-Духовного монастиря-скита, чудесні зцілення хворих, біснуватих. Все це свідчило про істинне Православ’я.

Але всі ці благодатні і мирні дні для Лаври, і для всієї Волині скінчилися коли почалась Перша Світова війна.

На Волинській кафедрі – архієпископ Євлогій (Георгійєвський). Він получив телеграму від прокурора Священного Синоду “Бережіть Святині”. Волинська єпархія була прифронтовою і владика Євлогій як священноархимандрит Лаври взявся за евакуацію монастирських цінностей. Дякуючи наміснику монастиря архімандриту Паісію, з святині було вивезено все: від дзвонів до рахіва і свічкового заводу.

В монастирі залишилось всього вісімнадцять чоловік, і то не надовго: двох старців вигнали на вулицю, - їх приютили місцеві жителі, інших відправили в Угорщину, в лагер полонених. Там вони пробули 2 роки.

Вслід Брусиливського наступу в Галіції в Почаїв приходять російські війська. В лаврі призупиняються богослужіння. Архієпископ Євлогій, зробивши молебень, не покидає святиню все літо 1916 року. Повертаються з полону монахи.

Рік 1918. Повертаються з Житомира Лаврські Святині. Привезені дзвони, - їх підняли і встановили на дзвіниці. “Ставши на коліна зі слізьми на очах християни подякували Богу і Пречистій Діві за виявлену милість”. [ ст.13].

Рік 1925. Волинь тоді належала Польщі, а з нею і Лавра знаходилась під юрисдикцією митрополита Варшавського і всієї Польщі. І так до 1939 року. В червні 1925 року було отримано розпорядження про перехід на новий стиль. Монахи і духовенство звернулись до православного народу краю не приймати цього нововведення, бо через нього може порушитися принцип православного життя, його соборність, порушення канонів і як наслідок – розкол в Церкві. З кожним днем тиск польського правління на церковне життя православних посилювався. Існуванню Лаври як православної святині загрожувала тоді “ревіндикція” – передача храмів католицькій церкві. На захист виступив весь православний народ і відстояв свою віру.

Рік 1945. Лихоліття Великої Вітчизняної війни пройшло. З фронту повертаються монахи, в храмах возносяться молитви. Спішать поклонитися Лаврським святиням паломники.

Але радість церковного світу знову “потемнішала”. Нова влада по-своєму віднеслась до вікової святині: типографія з іконописною майстернею, монастирський млин, свічковий завод – все було відібрано у власників монастиря разом з полями, лісами, садами.

І все ж таки монастир існував.

Рік 1958. В період 60-х років, коли монахів виганяли з келій, знущаючись поливали водою з пожежних машин, відбирали прописку, садили у в’язниці, силою ложили в психіатричні лікарні.

І це терпіла святиня…

Рік 1990. Почаївська Лавра святково відмічає свій 750-літній ювілей. Все бачила святиня на своєму життєвому шляху: підйоми і падіння, занепад і розквіт. Знову загорілася лампада монахівської молитви в Свято-Духовному скиті, який був закритий під час останніх гонінь. При Лаврі відкрита недільна школа Закона Божого, а трошки пізніше і Духовна семінарія. В серпні 1997 року святиня святкувала 400 – літній ювілей перенесення чудотворної ікони Богородиці з замку Анни Гойської на Святу гору.

Рік 2001. Почаївська лавра вступила в ІІІ – те тисячоліття. Дивує кожного богомольця і паломника сьогоднішній об’єм будівничих і ремонтних робіт в Лаврі і підвідомчій їй семінарії. Тут нові часові: в пам’ять 400-ліття перенесення Почаївської чудотворної ікони Божої Матері в честь 2000-ліття Різдва Христового; літня церква; нова книжно-іконна лавка; готель для паломників. “Кожний, хто приходить сюди, бачить все на свої очі, відчуває повноцінне життя, заступництво Богородиці, благословення великих Почаївських угодників і чудотворців, преподобних Іова та Амфілохія”. [10.ст.64].

Рік 2002. Почаївська Лавра поповнилася ще однією святинею – нетлінними мощами преподобного схиігумена Амфілохія. Його прирахували до числа святих 12 травня 2002 року. В цьому році в Свято – Успенський Почаївський Лаврі велике свято – колонізація.