Смекни!
smekni.com

Шляхи формування правової держави в Україні (стр. 2 из 5)

Філософська концепція правової держави по Канту вплинула на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва цивілізованого суспільства.

Гегель розглядає державу в контексті загальної системи його фундаментальних філософських уявлень про світобудову, важливою частиною яких є філософія права. Держава в трактуванні Гегеля — це теж право, але найбільш розвинуте і змістовне багатше, тому що воно містить у собі визнання всіх інших прав — прав особистості, родини і суспільства. Зводячи державу в абсолют, що стоїть над особистістю і суспільством, Гегель доводить, що буття держави передує розвитку громадського суспільства. У цьому твердженні Маркс бачив головний порок гегелівської концепції держави, оскільки в реальній дійсності суспільство виникає раніш держави, а останнє є продуктом і результатом розвитку суспільства.

Держава, по Гегелю, це найбільш зроблена організація громадського життя, у якій усе будується на правовій основі, що являє царство реалізованої волі. Саме в державі і через державу реалізуються вищі моральні цінності людини.[6]

Цінність гегелівських поглядів на державу полягає в тому, що примусова, насильницька функція в ньому грає не настільки важливу роль. Головне - це чітка соціальна і правова спрямованість державної діяльності, її глибокий моральний зміст, розумність і корисність для суспільства й індивіда.

Маркс розглядав державу і право виходячи з відкритої ним класової теорії суспільного розвитку. Відповідно до даної теорії держава і право зникнуть разом зі зникненням класів у результаті встановлення диктатури пролетаріату в процесі переходу до суспільства без класів. Аналізуючи співвідношення буржуазної держави і права, Маркс доводить, що юридичний закон є продукт і відображення матеріальних виробничих відносин класового суспільства. Законодавство тільки фіксує вимоги, визначені економічними відносинами. Від держави ж залежить, наскільки адекватно воно може відбити в законах історично сформовані взаємини між людьми, що відповідають даному соціально-економічному устрою. «Воля полягає в тому, щоб перетворити державу з органу, що панує над суспільством, в орган, цілком цьому суспільству підлеглий».[7]

Ідеї правової держави знайшли широке відображення й у політико-правовій думці викладених в працях Д.І. Писарєва, А. І. Герцена, Н. Г. Чернишевського, А. І. Радищева, П. І. Пестеля, І. М. Муравйова й інших мислителів, що піддавали обґрунтованій критиці беззаконня феодалізму.

Теоретичну завершеність концепції правової держави одержали в добутках видатних правознавців і філософів переджовтневого періоду: Н. М. Коркунова, С. А. Котляревського, П. І. Новгородцева, С. А. Муромцева, В. М. Гессену, Г. Ф. Шершеневича, Б. Н. Чичерина, Н. А. Бердяєва й інших. Їхні державно-правові погляди - предмет вивчення історії політичних і правових вчень. У нашій роботі коротко розглянуто лише ті концепції, у яких узагальнено викладаються головні ідеї і принципи правової держави з погляду національного правознавства.

Так, Шершеневич відзначає наступні шляхи формування й основні параметри правової держави: 1) для усунення свавілля необхідне встановлення норм об'єктивного права, що визначають межі волі кожного і відмежовують одні інтереси від інших, у тому числі і державній організації,— звідси ідея панування права в керуванні; 2) якщо особиста ініціатива вимагає простору, то державі досить обмежитися охороною суб'єктивних прав; 3) щоб новий порядок не порушувався самими органами влади, необхідно чітко визначити повноваження останніх, відокремивши від виконавчої влади законодавчу, затвердивши самостійність судової влади, і допустивши до співучасті в законодавстві виборні суспільні елементи.

Гессен визначає правову державу, спираючись на фундаментальні погляди західної політико-правової думки. «Правовою називається держава, - відзначає він, - яка визнає обов'язковим для себе, як уряду, створювані ним же, як законодавцем, юридичні норми. Правова держава у своїй діяльності, у здійсненні своїх урядових і судових функцій зв'язана й обмежена правом, знаходиться під правом, а не поза ним чи над ним».[8]

У післяжовтневий період у нашій країні в силу ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів ідеї правової держави спочатку були поглинені вимогами революційної правосвідомості, а потім цілком виключені з реального життя. Правовий нігілізм при зосередженні реальної влади в руках партійно-державного апарата, відмежування цієї влади від народу призвели до повного заперечення в теорії і на практиці правової організації громадського життя на засадах справедливості і, у кінцевому рахунку, до встановлення тоталітарної державності.

Радянська державно-правова наука в період тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, вважала її буржуазною, діаметрально протилежною класовою концепцією держави. Інерція владного заперечення і наукового невизнання багатовікового досвіду теорії і практики правової державності породила серйозні соціально-економічні, культурно-духовні і національні конфлікти в житті суспільства.

В останні роки в руслі реформаторських процесів, що проходять у країні, відбулися серйозні зміни в наукових поглядах на державу і право, чітко позначилися нові підходи до оцінки їхньої ролі в політичній системі суспільства. Використовуючи науковий арсенал минулого і сьогодення, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство, філософська, економічна і політична думка намітили реальні контури майбутньої правової держави в нашому суспільстві. Концептуальні положення і шляхи формування правової держави з урахуванням конкретних умов розвитку країни викладаються в працях В.В.Копейчикова, В.Ф.Погорілка, С. С. Алексєєва. А.В.Венгерова, В.Е.Гулиева, Н.Н.Деева, В.Д.Зорькіна, В.Н.Кудрявцева, Б.Л.Лазарєва, Р.З.Лівшиця, В.С.Нерсесянца, М.І.Пискотина, Ю.А.Тихомирова, Б.І.Топорнина, Р.А.Халфиной, З.М.Черниловского, В.А.Четвернина й інших.[9]

Правова держава - багатогранне явище, що розвивається. У ході суспільного прогресу воно здобуває нові властивості, наповняється новим змістом, що відповідають конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Неминучим загальним початком будь-якої правової держави є його зв'язаність правом. Правова держава — це така форма організації і діяльності державної влади, що будується у взаємовідносинах з індивідами і їхніми різними об'єднаннями на основі норм права. При цьому право відіграє пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає засобом волі всіх і кожного, якщо діючі закони реально служать інтересам народу і держави, а їхня реалізація є втіленням справедливості. Розвите законодавство ще не свідчить про наявність у суспільстві правової державності. Недавній досвід показує, що в тоталітарних державах регулярно видавалися правові акти, забезпечувалася їхня тверда реалізація, але таке правове регулювання було антиподам правової держави.

1.2. ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ СУЧАСНОЇ

ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ.

Неодмінно також зазначити таке важливе питання як вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави, а саме:

1) В єдності, «зв'язці» права і держави первинним є право як загально соціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави.

2) Держава повинна бути обмежена саме таким правом. Вона пов'язана не тільки законами, які сама встановлює (вони, безперечно, обов'язкові і для неї), а й загально соціальним правом — передовсім у процесі законотворчості.

3) Найголовніше призначення такої держави — забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини.

4) Уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її пов'язати, як саме розуміють права людини. А зміст останніх (як зазначалося раніше) завжди так чи інакше несе на собі відбиток конкретних історичних умов існування людства, а отже, із плином часу цей зміст може зазнавати певних змін, розвиватися. Відповідно ж до трансформації право розуміння мають дещо оновлюватися і деякі елементи уявлення про правову державу[10].

5) Правові держави можуть формуватись у неоднакових соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні якісь спільні, однакові соціально-змістовні ознаки. Наявність таких ознак — результат того, що в будь-якій сучасній юридичній системі у тій чи іншій формі мають місце приписи, які відображають визнання певної самоцінності кожної людини, а також необхідність забезпечити виживання людського роду в цілому. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних, загальнолюдських проблем, у міру нормального, еволюційного розвитку загально цивілізаційних процесів питома вага таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься[11].

6) Поряд з тим, оскільки на право розуміння, поширене серед різноманітних соціальних спільнот, груп, прошарків конкретного суспільства, неодмінно накладають відбиток, у кінцевому підсумку, їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування правової держави у різних країнах навряд чи можуть бути повністю уніфіковані. Крім того, на формування такої держави в окремих країнах за різних умов впливає ряд конкретно-історичних факторів (економічний лад і соціальна структура суспільства, політика правлячого осередку суспільства, класу або іншої соціальної групи, історичні, національні, культурні традиції та умови, міжнародна ситуація). Тому в кожному випадку слід зважати на цю специфіку, відображаючи її, зокрема, шляхом визначення конкретної соціальної сутності відповідної правової держави.