Смекни!
smekni.com

Повстання Богдана Хмельницького (стр. 2 из 2)

Хмельницький тим часом перетягнув на свою сторону ті реєстрові полки, що пливли на човнах Дніпром. Дня 4 травня 1648 р. між тим військом зчинився розрух: якийсь козак ухопив корогву й почав скликати »чернецьку раду«. Старшина кинулася до зброї, але козаки пішли на неї, схопила її живцем і потім засудили на смерть. Повстанці обрали собі за старшого Филона Джалалія й під його проводом пішли до Хмельницького. Дня 12 травня вони були вже над Жовтими Водами, демонстративно пройшли повз польський табір, вистрілили з рушниць і подалися до Хмельницького. Другого дня за їх прикладом пішли и реєстрові Шемберґа, — всі попереходили до повстанців.

Шемберґові не було вже що й думати про перемогу, він почав переговори з Хмельницьким, погодився віддати козакам пушки й порох, коли йому дозволять відійти з польським військом до Крилова. Але на ці умови не погодився Тогай-бей — йому хотілося пограбувати польський обоз. Тоді Шемберг рішився йти пробоєм. Упорядкував свій табір і під його охороною почав відворот. Татари пустилися за поляками, але добути табору не могли; бій тривав цілий день. Другого дня, 15 травня, поляки минули урочище Княжі Байраки, але козаки наздогнали їх у якійсь балці. Тут прийшло до вирішної розправи, »вступним боєм бралися, що з обох сторін немало трупа упало«. Козаки розірвали польський табір, розбили військо і забрали в полон усю старшину. Зненавидженого ІІІемберґа вони на місці вбили, інших віддали татарам, до татарської неволі дістався й син Потоцького, Степан.

По перемозі Хмельницький разом із татарами рушив далі, щоб розправитися з головним польським військом. Швидким походом він подався на Чигирин, де стояв Потоцький. Але польський гетьман на вістку про погром передових військ вирішив відступити в безпечніші місця. Він перейшов річку Рось і за Корсунем на якомусь старому валі заклав оборонний табір. Але козаки наздогнали його тут, перейшли Рось у інших місцях і загатили річку, що вода почала нараз спадати. Тоді Потоцький вирішив відступити далі й під охороною табору подався здовж Росі на Богуслав. Але козаки й татари встигли вже випередити його і замкнули шлях під Гороховою, Дібровою. Тут була глибока, болотяна долина між двома кручами: Козаки перекопали й зарубали дорогу, заставили воду й побудували шанці; Як тільки поляки ввійшли сюди, козаки й татари почали, з усіх боків їх обстрілювати. Польський табір не міг розвинутися в тісному місці, вози й пушки застрягли в болоті. Почалася завзята боротьба. Козаки підступали так близько, що рушницями »трохи не до боку діставали«. В одну мить розірвали лінію табору й ввірвалися між польське військо. Потоцький, що був попереду, якось видерся з юрби, але козаки його обскочили й він, ранений, попався в полон, так само й польний гетьман Каліиовський. Середина табору боронилася найдовше, але остаточно й Бона пішла врозтіч. Мало хто найшов спасення в утечі, — багато війська погинуло, ще більше дісталося в татарську неволю. Це було 26. травня 1648 р.

Народне повстання

З-під Корсуня Хмельницький перейшов під Білу Церкву. Це було останнє місто, де стояв реєстровий козацький полк, і козаки вважали Білу Церкву за »стару границю« своїх земель. Тут гетьман відсвяткував свою перемогу: »тріумф по виграній відправував, усіх трубачів та сурмачів і звівши докупи, з гуком великим«, оповідав очевидець. Тут він свій похід спинив. Він осягнув те, до чого козаччина змагала, визволив реєстрове військо з неволі, уможливив широкий доступ до війська всім давнім випищикам, привернув козацькі вольності, усунув із козацької території польські воєнні сили. І здобув навіть куди більше, ніж думав, бо польська армія була розгромлена вщент й королівська влада відступила з Наддніпрянщини. Тепер треба було дати війську відпочинок, зайнятися внутрішньою організацією, опанувати ті великі маси, що кинулися були до повстання.

Повстанський рух із незвичайною швидкістю поширився в цілій Наддніпрянщині. Соціальні й національні відносини на Україні були такі напружені, що як тільки козаки почали війну, до зброї кинулося все населення, — селяни, міщани, дрібна шляхта, а то й духовенство. Найраніше розвинулася боротьба на Лівобережжі. Князь Ярема Вишневецький, власник Лубенщини, сильно утискав там своїх підданих, і народ, звиклий до свободи, здавна готовився до розправи. Як тільки прийшли вістки про перемоги Хмельницького, повстання вибухнуло так нагло й так сильно, що Вишневецький з шеститисячним військом ледве встиг утекти через Дніпро на Полісся. Повстанці здобули всі лівобережні міста й замки: Лубни, Пирятин, Переяслав, Ніжен, Остер і багато інших, Народній рух посувався лавиною все далі на північ. Не оперлися навіть сильні замки в Чернігові, Новгороді Сіверському і Стародубі, хоч місцева шляхта сильно боронилася — повстанські відділи вдерлися аж у границі великого князівства Литовського. Скрізь творилися полки, на зразок козацьких; як провідники визначилися Мартин Небаба, Максим Гладкий,. Петро Головацький і ін., вони всі піддавалися під владу Хмельницького.

На Правобережжі війна обгорнула відразу Київщину і Брацлавщину. Тут появилося кількох талановитих ватажків, що збирали довкола себе великі маси народу, йшли походом усе далі, добуваючи місто за містом, замок за замком. Голосне ім’я добули собі Іван Ганжа, відомий здавна »польовий вождь«, піп Степан, Трифон з Бершаді і ін. Але славою перейшов усіх Максим Кривоніс. Якого він був роду, про це по різному говорили: одні називали його міщанином із Острога, інші з Могилева, ще інші казали, що він чужинець, шотландець, який брав участь у тридцятилітній війні, плавав багато по Середземному морі й потім попав на Україну. Він зводив завзяті бої зі шляхтою й визначився особливо в боротьбі з Вишневецьким. Гордий магнат перейшов на Волинь і звідтіль намагався: спинити повстання, жорстоко караючи повстанців. Кривоніс 17 липня зайшов йому дорогу під Махнівкою, погромив княже військо й переслідував князя аж під Заслав. Тут на лицарський спосіб визвав Вишневецького на бій у чистому полі: пятидневна битва 27—31 липня 1648 р. закінчилася перемогою повстанців. Повстанські ватаги добули: всі великі замки на Правобережжі, Умань, Брацлав, Винницю, Красне, Немирів, Тульчин і багато інших; 9 серпня упав і Бар, який уважали нездобутною твердинею.


Пилявці

За той час Хмельницький пробував у Чигирині, — займався організацією козацького війська. До нього напливали великі маси охотників, яких треба було порозділяти в полки та сотні, озброїти, випробувати, ввести у військову дисципліну. До того ж гетьман мусів увійти в переговори з Кримом, із Туреччиною, з Молдовою, з Москвою, щоб приєднати собі їх допомогу, чи нейтральність у дальшій війні. Він вислав посольство й до Варшави, але польський сейм проголосив війну з козаками і польське військо вже збиралося на Волині. З незвичайною енергією гетьман змобілізував свої сили; головний табір був над Масловим Ставом над річкою Росавою, де козаки здавна збиралися в походи. Коло 25 липня 1648 р. українська армія подалася на захід.-Попереду пішов Кривоніс, за ним Ганжа з уманським полком і Іван Гиря з білоцерківським, за ними неспішно йшов сам Хмельницький із головними силами, шляхом на Паволоч, Янушпіль, в околиці Хмільника. Тут у Пилявцях заклав обоз під замком, тут і прийшло до вирішного бою з поляками.

Козацький табір стояв і над річкою Іковою в оборонному місці, серед річок, ставів і боліт; його укріплено окопом і возами, що стояли в шістьох рядах. Довкола був нерівний терен, простягалися яри та балки. На північ, над малою річкою, йшла переправа в напрямі на Костянтинів; тут на греблі козаки повисипали шанці.

Дня 19 вересня коло Костянтинова появилося польське військо, дуже велике, добре озброєне, з величезним обозом. Але однопільного проводу не було, командували три »реґіментарі«, Заславський, Конєцпольський і Остророг — (Хмельницький з погордою прозвав їх »перина, дитина, латина«). Вони не змогли утримати дисципліни й ладу у війську. Поки ще укріпляли табір, передові полки кинулися на козаків. Розгорілася боротьба біля греблі. Тричі наступали поляки, тричі брали греблю, спершу піхота і драгуни, потім кінні полки, але козаки все новими силами відбивали атаки. Так пройшли три дні. Хмельницький спершу тільки відбивався, казали, що чекав більшої татарської-підмоги. Аж 23 вересня 1648 р. він дав наказ, до головного наступу. Наперед пустив татар. їх було небагато, всього 3000. Польська кіннота, не слухаючи команди, кинулася на орду. Почалася безладна боротьба по ярах та балках. Все нові й нові польські корогви летіли в бій, і не можна було їх стримати. Хмельницький використав цю метушню, і козацька артилерія почала сильно обстрілювати греблю. Польське військо ,не витримало обстрілу й чимдуж лишило шанці. Тоді до наступу рушила козацька піхота. Під її напором поляки почали уступати до свого табору. Але. виявилося, що цей табір закладено в такому невигідному місці, що з нього боронитися буде годі. Тоді польські полководці наказали відворот на Костянтинів. Козаки й татари напирали далі, :і тоді серед поляків зчинилася така паніка, що ніяк Не можна було утримати війська в ладі. И>Як прийшов вечір«, писав польський офіцер, »панове реґіментарі й полковники з’їхалися тихцем і ховаючись у темній ночі, зі всієї сили почали втікати. 1 покинули корогви, знаки, гармати, табори і вози численні, що рахуються на сто тисяч. Як кінне військо побачило, що нема старшини, покидало на землю зброю, панцирі, копії, і все пішло врозтіч, видавши на різню піхоту... Всі наші біжать потомлені на всі боки, інші й пішки ідуть, ведучи за собою коні... Бо такий страх, така морока обхопила наших, що втікали чвалом, поки коні могли, казали, що за ними татари йдуть!...« »Взяв ворог табір; у ньому перебувало багато воєнного і столового скарбу, що його з усієї корони понавозили найзнаменитіші панове, вибираючись на війну не так з залізом, як зі сріблом і золотом. Вічний сором, незабутня втрата для поляків.

З-під Пилявець Хмельницький рушив на Галичину. Тут відразу вибухнуло всенародне повстання, почалася боротьба по всіх містечках і селах. Особливо вславився шляхтич із Покуття Семен Височан, що під Отинією зібрав був 15000 війська. Хмельницький спинився під Львовом (9—23 жовтня 1648 р.), але добувати міста не думав, відразу почавши переговори з міщанами за викуп. Дрібну боротьбу під Львовом вели тільки ватаги черні. Дня 15 жовтня 1648 р. Максим Кривоніс добув львівську фортецю, Високий Замок. З-під Львова гетьман швидким походом пішов під Замостя, йому хотілося бути ближче Варшави, де вирішувався вибір польського короля. Коли ж королем обрано Яна Казимира, за яким заявлялися козаки, Хмельницький уклав тимчасове перемир’я, прийняв демаркаційну лінію на Горині і вернувся в Наддніпрянщину. В день Святвечора перед Різдвом він тріумфально в’їхав до Києва.