Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара
Факультет післядипломної освіти
Центр підготовки магістрів
Модульна робота
з навчальної дисципліни
"Проблеми юридичної відповідальності в державному управлінні"
Виконавець
слухач групи
Шегера І.П.
Перевірив
Доцент Соколенко О.Л.
Дніпропетровськ – 2009
Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності.
В юридичній науці існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності:
Позитивний (проспективний, або заохочувальний) аспект — передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків). Іншими словами, позитивна юридична відповідальність – це сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.
Негативний (ретроспективний, або охоронний) аспект — передбачає покарання - за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків). Ретроспективна юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.
Юридична відповідальність має такі ознаки:
1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.
Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).
Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).
Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.
2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.
3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.
Хотілося б акцентувати увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України).
Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.
4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.
5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.
Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.
Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки. Принципами юридичної відповідальності є відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.
У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними:
1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості);
2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.
Щодо винності діяння: є окремі винятки в цивільному праві, так звана "відповідальність без вини" — обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва то що), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого). Ці правила визначають цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для оточення;
3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону;
4) за власні діяння правопорушника.
Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:
1) законності - полягає у тому, що юридична відповідальність:
• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;
• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);
• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;
• припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.
Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);
2) обґрунтованості - виражається в:
• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини;
• встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;
3) доцільності - полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права).
Цей принцип вимагає:
• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: "Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер");
• пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;
4) невідворотності -полягає в:
• неминучості настання відповідальності правопорушника;
• оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;
• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;
• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;
5) своєчасності — означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.
Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку давності позову;
6) справедливості — виявляється в такому:
• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;
• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;
• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її;
• за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання. "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" (ст. 61 Конституції України).
Мета юридичної відповідальності - вияв її соціальної необхідності та ефективності. Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності:
- загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника;
- вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи;
- формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі;
- виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.
Мета юридичної відповідальності своєю чергою визначає її функції.
Функції юридичної відповідальності - головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.
Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності:
- превентивну (попереджувальну) — спрямована на виховання громадян у дусі поважання закону;