Представник міністерства внутрішніх справ Гизевіус, виходячи з зовнішньо- і внутрішньополітичних обставин, запропонував від процесу відмовитися. На цьому процесі, сказав він, не можна буде повністю розкрити всі факти, що свідчать про комуністичну небезпеку[17, с.164].
Представники міністерств пропаганди і закордонних справ Таубер, Діверге та інші не погодилися з цими міркуваннями і висловилися за негайне проведення суду над Тельманом.
У завершальному слові головуючий просив учасників наради не розголошувати змісту обвинувачувального висновку у справі Тельмана.
Та все ж обвинувачувальний висновок двома шляхами – через Ірму Тельман і через адвоката, що втік до Франції, Фрідріха Реттера – потрапив в Міжнародний комітет із звільнення Тельмана до Парижа, до Москви, в ІККІ, і був опублікований.
4 травня 1936р. міністр юстиції Франк офіційно заявив іноземним журналістам, що незабаром відбудеться процес над Тельманом, обвинуваченим в організації терористичних актів. Не дивлячись на явну безглуздість цього звинувачення, нацистська юстиція зажадала для Тельмана суворого вироку. Але довести істинність свідомо сфабрикованого звинувачення на процесі, що проходить на очах всього світу, було просто неможливо. Цим і пояснюється, чому нацисти не зважилися на відкритий поєдинок з Тельманом, надавши йому судову трибуну.
Звинувачувальний акт і інші матеріали слідства у справі Тельмана були ретельно досліджені міжнародною комісією, що складалася з відомих всьому світу юристів на чолі з відомим англійським адвокатом Пріттом. Вони одностайно заявили, що документи ці свідчать про повну бездоказовість звинувачень проти Тельмана і про свавілля німецьких органів юстиції, і зажадали його негайного звільнення[17, с.166-167].
Сфабрикований на основі помилкових донесень агентів гестапо звинувачувальний акт викликав бурхливий протест і обурення всієї світової громадськості. Проте неспроможність нацистських звинувачень проти Тельмана і відмови гітлерівців від відкритого процесу над ним зовсім не означали, як це підтвердили подальші події, що небезпека для його життя минула.
І все-таки, не дивлячись на довгі одинадцять з половиною років, які Ернст Тельман без суду і вироку тужив в кам'яних мішках фашистських в'язниць, гітлерівцям не вдалося морально зломити його. Знаходячись постійно під посиленою охороною і в повній ізоляції, він підтримував зв'язки з друзями і соратниками по партії і в міру своїх можливостей брав участь в антифашистському русі Опору, в боротьбі передової частини німецького народу за звільнення Німеччини від коричневої чуми.
У в'язниці Тельман написав значне число листів і записок, заповнив своїми замітками 34 зошити, які є важливими документами історії німецького і міжнародного комуністичного і робочого руху.
Тельман з хвилюванням чекав процесу, на якому він розраховував зірвати перед німецьким народом, перед всім світом маску з гітлерівського фашизму. Він знав, що нацисти бояться процесу, але проте посилено готувався до нього, працював над проектами своїх виступів на ньому, ретельно аналізував звинувачувальний акт[17, с.169].
Двосторонній зв'язок ЦК КПН з Тельманом був встановлений відразу ж після арешту і підтримувався майже безперервно до 1944р. Здійснювався він через адвокатів і через товаришів Тельмана по ув’язненню. Проте головну роль грала тут Роза Тельман, брала участь також і Ірма.
До 1938р. нелегальним ланцюжком зв'язку керував Вальтер Ульбріхт, а з літа 1938р., коли він був призначений представником КПН при ІККІ в Москві, цей зв'язок продовжував організовувати Франц Далем.
Під час побачення Ірми з батьком в червні 1942р. він передав їй свою автобіографію, а також матеріали про допити його чиновниками поліції і гестапо, протоколи допитів видних державних діячів у його справі. Ці матеріали вона заховала в тайнику, і гестапівцям не вдалося їх виявити. Останній раз вона бачила батька у вересні 1943р.
Після ряду невдалих спроб гестапо зломити волю Тельмана гітлерівський уряд вирішив відмовитися від процесу над ним. Невпинна боротьба Ернста Тельмана проти гітлеризму і війни, його непохитна стійкість і вірність ідеям комунізму зробили його символом антифашистського руху в Германії і інших країнах світу.
У Австрії, Угорщині, Болгарії, Румунії, Польщі комуністи в умовах підпілля разом з чесними соціал-демократами вели боротьбу за звільнення Тельмана і інших антифашистів.
Франц Далем писав в своїх спогадах, що Радянський Союз вніс пропозицію до Міжнародного Червоного Хреста обміняти політичних ув’язнених Е.Тельмана, Франца Далема і деяких інших арештованих гестапо керівних працівників КПН на фельдмаршала Паулюса, що знаходився в полоні, і інших узятих в полон радянськими військами в звільненому Сталінграді нацистських генералів, але Гітлер цю пропозицію відхилив. На жаль, Тельмана так і не вдалося вирвати з рук гітлерівців. 18 серпня 1944р., коли Радянська Армія впритул наблизилася до меж Німеччини, нацистські кати з боязкою мстивістю, тайком, без суду, без вироку убили Ернста Тельмана і спалили його труп в печах Бухенвальда.
Вбивство Ернста Тельмана було важкою втратою для німецького і міжнародного робочого руху. У його обличчі чесні і миролюбні люди всієї планети втратили самовідданого борця проти фашизму і війни, за об'єднання всіх прогресивних сил в єдиний фронт боротьби за свободу, демократію, за мир і співпрацю між народами, за світле майбутнє людства.
До останніх днів тюремного ув’язнення не слабшала переконаність Ернста Тельмана в тому, що німецький робочий клас знову повстане і поверне собі довіру народів миру[6, с.190]. Заради них він боровся і віддав краплю по краплі всю свою кров, своє життя. Лиходійське вбивство Тельмана було здійснене в Бухенвальді в глибокій таємниці, під покривом ночі. Мертва тиша була порушена декількома одиночними пострілами. Вони насторожили лише членів підпільного табірного комітету, яким ще вдень стало відомо про те, що есесовці наказали в’язням, обслуговуючим крематорій, підготувати печі і негайно віддалитися в свій барак. Судячи по особливих запобіжних засобах, по посиленій охороні крематорію, по тому, як нервували кати, комітету стало ясно, що готується якесь незвичайне вбивство. Але хто саме є наміченою жертвою, антифашистам з'ясувати не вдалося.
Весною 1947р. американський військовий трибунал у Дахау на процесі у справі про лиходійства, здійснені в Бухенвальді, неспростовно встановив, що вночі 18 серпня 1944р. есесовці вбили Ернста Тельмана. Зловісну картину цього злочину нацистів малюють свідчення колишніх в'язнів Бухенвальда.
Тельман був привезений в Бухенвальд з в'язниці в Баутцені, де він приблизно з травня 1944р. знаходився в одиночному ув’язненні і звідки його між 15 і 17 серпня 1944р. відправили у супроводі двох есесовців.
Прагнучи замести сліди свого мерзотного злочину, нацисти пустили в хід незграбну версію про загибель Тельмана під час нальоту союзної авіації на Бухенвальд 28 серпня 1944р. У бланку свідоцтва про смерть, заповненому на ім'я Ернста Тельмана, як причину смерті було вказано: «Загинув під час нальоту ворожої авіації»[15, с.59].
Брехливе повідомлення, опубліковане в геббельсовській пресі, глибоко обурило в'язнів Бухенвальда.
Ернст Тельман загинув від рук фашистських катів, але справа, за яку він боровся, восторжествувала на сході Німеччини. Антифашистсько-демократичні сили Східної Німеччини після розгрому фашизму приступили до ліквідації матеріальних і духовних руїн, залишених війною і фашизмом, до створення основ миролюбної демократичної і антифашистської Німеччини.
Висновки
Яскраве життя, героїчна боротьба за свободу і комуністичні ідеали славного сина свого народу, переконаного інтернаціоналіста Ернста Тельмана надихає на рішучу боротьбу проти неонацизму і реваншизму, мілітаризму і загрози нової війни, за збереження і укріплення миру, за соціальний прогрес всіх народів[31, с.41].
Для наступних поколінь Е. Тельман є прикладом відданості робітничому класові, непохитної стійкості і мужності, взірцем передового борця за принципи пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного патріотизму[24, с.139]. Німецькі робітники, трудящі всього світу свято шанують пам'ять про Тельмана.
Він плоть від плоті, кров від крові син свого класу. І його вождь. Йому вірили, за ним йшли маси. І не тільки тому, що він був блискучим оратором, трибуном. Але і тому, що в ньому робочі Берліна і Гамбурга, Руру і Баварії впізнавали свої якості, бачили в ньому людину, на яку можна завжди покластися, який не підведе, чесного і безкорисливого.
Тельман знав проблеми міжнародного комуністичного руху в цілому і його окремих загонів зокрема. Тому з повною підставою ми говоримо сьогодні про те, що Е.Тельман був визначним діячем не тільки німецького, але і міжнародного комуністичного руху. Його діяльність і зараз потребує від нас найретельнішого вивчення і аналізу. І не тільки для того, щоб краще зрозуміти минуле, але і для того, щоб відчути теперішнє в ім'я майбутнього[32, с.121].
І понині актуальне пристрасне викриття Тельманом німецького фашизму і мілітаризму, його реакційної суті, його загрозливої для справи миру політики. В одному зі своїх листів з тюрми він писав:«Я вірю в торжество правди…».
Ернст Тельман… Це ім'я стало легендою. Вантажник у вугільному бункері, робітник на складі та будівництві, він завжди виступав у захист інтересів трудящих[26, с.95].