Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд повинен чітко обговорити розмір конфіскації щоб уникнути неясностей або сумнівів при виконанні вироку.
Зокрема, якщо суд постановляє конфіскувати частину майна, у вироку повинно бути точно вказано, яка саме частина (1 / 2, 1 / 3 і т.д.) усього майна засудженого підлягає конфіскації або конкретно перераховані конфіскованого предмети. При цьому заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається.
Суди повинні мати на увазі, що при конфіскації всього майна засудженого конфіскація звертається на особисту власність засудженого і на його частку в загальній власності і не може бути обернена на частку інших осіб, що володіють майном разом з засудженим на праві спільної власності. При цьому повинні бути враховані права і законні інтереси членів родини засудженого, спільно з ним проживали.
При призначенні покарання за певні злочини нижче найнижчої межі санкції закону в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, що це покарання визначається за відповідною статтею (частини, пункту статті) із застосуванням ст. 64 КК.
При постановленні обвинувального вироку без призначення покарання (коли діяння втратила суспільну небезпеку або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною) в резолютивній частині вироку суд зобов'язаний визнати підсудного винним і вказати, що відповідно до закону покарання йому не призначається.
При наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, в резолютивній частині обвинувального вироку повинно бути також зазначено про передачу їх під опіку родичів або інших осіб або установ і яких саме.
Висновки, викладені в резолютивній частині вироку, не повинні суперечити даними, що містяться в описово-мотивувальній його частині.
У резолютивній частині виправдувального вироку повинні міститися також вказівки про скасування запобіжного заходу, заходів забезпечення конфіскації майна, роз'яснення порядку відшкодування шкоди, пов'язаної з кримінальним переслідуванням та інші рішення суду, які відповідно до закону підлягають відображенню в цій частині пріговора.
У резолютивній частині виправдувального вироку слід вказати, за яким з передбачених законом підстав підсудний виправданий по кожній статті (пункту, частини статті) кримінального закону.
При постановленні виправдувального вироку щодо особи, що обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, кваліфікованих однією статтею (пунктом, частиною статті) кримінального закону (наприклад, кілька епізодів крадіжок або продовжуємо злочину), коли підстави виправдання по них різні, в резолютивній частині вироку повинно бути точно вказано, за яким з передбачених законом підстав і у здійсненні будь злочинів підсудний виправданий.
Вирок повинен бути складений в ясних і зрозумілих висловах. Виходячи з цього, у вироку неприпустимо вживання неточних формулювань, використання пропущених скорочень і слів, не прийнятних в офіційних документах, а також вироку захаращення описом обставин, що не мають відношення до даного справі. Наведені у вироку технічні та інші спеціальні терміни, а також вираження місцевого діалекту повинні бути роз'яснені.
Огляду на те, що у всіх випадках вирок проголошується публічно, суду при складанні вироку слід уникати викладу в ньому не викликаних необхідністю формулювань, в подробицях, що описують способи вчинення злочинів, пов'язаних з виготовленням наркотичних засобів, вибухових речовин і т.п., а також зазіхають на статеву недоторканність громадян або моральність неповнолітніх.
Необхідно неухильно дотримуватися вимог закону про те, що виправлення у вироку повинні бути обговорені і застереження підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Чи не обумовлені і не підписані суддями виправлення, що стосуються істотних обставин (наприклад, кваліфікації злочину, виду і розміру покарання, розміру задоволеного цивільного позову, виду виправної колонії), є підставою для скасування вищою судовою інстанцією вироку повністю або у відповідній частині.
Висновки
Вирок — рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).
Постановлення вироку детально регламентовано законом — гл. 28, ст. ст. 333—335, 446 КПК.
Усі вироки оголошуються прилюдно в залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа в закритому, чи відкритому судовому засіданні (ст. ст. 20, 34 КПК).
Вирок повинен складатися з вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин.
Використана література
1. Кримінальне судочинство. Карпенко. Київ, 2008
2. Правове діловодство. Данилович. Львів, 2005
3. КПК України від 2001 р.