Декабристський рух України (стр. 3 из 7)

До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхот­ного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Охтирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низов-ський, Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 арти­лерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пен­зенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгер­ські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знахо­дилась на Лівобережжі[19] .

Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С. І. Муравйов-Апостол (з бра­том М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу (генерала Л. О. Рота) і звідти мав намір відвідати пол­ки, де служили члени товариства і готувалися до пов­стання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. С. І. та М. І. Муравйови-Апостоли, повертаю­чись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена това­риства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не нава­жувався негайно розпочати повстання[20] .

В цей час до м. Любара приїхав М. П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового мініст­ра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйових-Апостолів. С. І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання не­гайно. Тоді М. П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також пере­дати записку М. П. Бестужева-Рюміна членам Слов'ян­ської управи про початок повстання. Однак А. 3. Мурав­йов не виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив[21] . В умовах поразки виступу в Петер­бурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М. П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня при­були до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. Офіцери зупинилися у квартирі командира роти А. Д. Кузьміна, який саме тоді перебував у Василькові. С. І. Муравйов-Апостол викликав на нараду до Триліс офіцерів А. Д. Кузьміна. І. І. Сухінова, В. М. Соловйова, М. О. Щепилла. А М. П. Бестужев-Рюмін негайно виїхав до інших се лиш, де квартирували військові частини, очолювані членами товариства[22] . В цей час командир Чернігівсько­го піхотного полку підполковник Г. І. Гебель, який мав наказ заарештувати С. І. та М. І. Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-Рюміна, разом з жандарм­ським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С. І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О. П. Мещерським і рядовим Ф. Г. Башмаковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втек­ти. Цей день і став початком повстання Чернігівського піхотного полку[23] .

Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого ба­тальйонного командира, солдати вітали С. І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська рота члена товариства А. Д. Кузьміна першою повстала й стала опорою повстання всього Чернігівського піхотного пол­ку[24] .

На чолі повстання став підполковник С. І. Муравйов-Апостол — освічений, талановитий і хоробрий офіцер, відомий товаришам по таємному товариству своєю іні­ціативністю, рішучістю, наполегливістю, послідовністю та відданістю справі революції. Він користувався заслу­женою популярністю серед солдатів і повагою офіцерів, не щадив життя для блага своєї батьківщини. Навіть Микола І, якому С. І. Муравйов-Апостол на допиті смі­ливо назвав свій намір «благим і чистим», мусив визна­ти, що цей офіцер і дворянин «обдарований надзвичайним розумом», «в усіх своїх думках зухвалий і самовпевнений до божевілля, але водночас потайний і над­звичайно твердий»[25] .

Сподвижником С. І. Муравйова-Апостола виступив М. П. Бестужев-Рюмін, відданість якого революційній справі таємного товариства була відома всім офіцерам. їх єднала міцна дружба, заснована на спільності думок, поглядів і планів боротьби за краще майбутнє Росії.

29 грудня С. І. Муравйову-Апостолу вдалося підняти на повстання також і гренадерську роту, яка квартиру­вала в с. Ковалівці. Командир роти поручик В. М. Петін, який не був членом таємного товариства, мусив приєднатися до повстання[26] . Надвечір того ж дня обидві роти об'єдналися в с. Ковалівці. С. І. Муравйов-Апостол відправив офіцерів Щепилла і Соловйова до своїх рот з наказом підняти їх на повстання і вести до Василькова.

Зранку 30 грудня загін повстанців рушив через села Середню Слободу, Мар'янівку і Митницю в похід на Васильків. Біля Митниці до загону приєднався М. П. Бестужев-Рюмін, який повернувся з-під Радомиш­ля без будь-яких результатів своєї місії[27] .

У Василькові в цей час зосереджувались три роти. За наказом Г. І. Гебеля і командира батальйону майора С. С. Трухіна вони були приведені в бойову готовність, щоб не допустити повстанців у місто. Під арештом пере­бували згадані вище офіцери Щепилло і Соловйов[28] .

Авангард повстанського загону на чолі з Бестужевим-Рюміним і Сухіновим надвечір безперешкодно вступив до Василькова. Солдати зібраних там рот, вітаючи пов­станців, перейшли на їх бік. До міста прибули і основні сили повстанців. Гебель утік. Арештовані офіцери-повстанці були звільнені, а на їх місце посаджений майор Трухін і два жандармських офіцери. Вони були звільнені лише другого дня після виходу полку з Василькова[29] .

За наказом С. І. Муравйова-Апостола на площі Василькова вишикувалися 5 повсталих рот Чернігівського піхотного полку. Унтер-офіцери І. Лазикін та І. Корчапн урочисто винесли на площу полкові прапори в супроводі взводу гренадерів під командуванням офіцерів І. І. Сухінова та В. М. Петіна. Солдати вітали їх криком «ура!». Командир повстанців звернувся до солдатів з полум'яним закликом стати в ряди борців за свободу. Саме тут по­над 800 солдатів і кілька офіцерів Чернігівського піхот­ного полку дали клятву не складати зброї, поки Росія не буде визволена від тиранства і неволі[30] .

Ніч з 30 на 31 грудня офіцери й солдати Чернігів­ського піхотного полку готувалися до походу, оголоше­ного у вечірньому наказі С. І. Муравйова-Апостола. Унтер-офіцери й солдати чистили гвинтівки, готували запас бойових патронів, ретельно перевіряли амуніцію, несли караульну службу. Настрій у всіх був підне­сений[31] .

Квартира С. І. Муравйова-Апостола перетворилася в штаб повстання. Там розроблявся бойовий план дій Чернігівського піхотного полку. В розвідку до Києва штаб послав прапорщика О. Є. Мозалевського в супро­воді унтер-офіцера і трьох солдатів, щоб з'ясувати обста­новку і поширити там агітаційні документи[32] . Офіцери розглянули три можливі напрямки походу: на Київ, Білу Церкву і Житомир, щоб підняти на боротьбу інші вій­ськові частини. Не маючи зв'язку з ними, С. І. Муравйов-Апостол обрав напрямок на Брусилів, звідки можна було б, залежно від обстановки, податися на Житомир або Київ.

За кілька днів до повстання С. І. Муравйов-Апостол відвідав Київ і зустрівся з обер-квартирмейстером 2-ї армії полковником К. П. Ренненкампфом, якому запро­понував взяти участь в повстанні. Подібні пропозиції було зроблено також квартирмейстерським офіцерам, що перебували при штабі 4-го корпусу. Офіцери вага­лися і не приймали пропозицію С. І. Муравйова-Апосто­ла, який обіцяв їм знову приїхати через п'ять днів[33] . Розвідка Муравйова-Апостола і Мозалевського свідчила про те, яку велику увагу повстанці приділяли Києву як стратегічному центрові.

С. I. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін на­передодні повстання склали два оригінальні агітаційні документи, що містили програму повстання — «Право­славний катехізис» і відозву, бони використали релігійну форму викладу ідей, цитатами зі святого письма доводили справедливість і законність збройного повалення самодержавства, скасування кріпосного рабства та вста­новлення демократичного ладу в Росії.

Для більшої дохідливості «Православний катехізис» С. І. Муравйов-Апостол побудував у формі запитань і відповідей. В документі обстоюється необхідність сво­боди російського народу, бо «без свободи немає щастя». Документ, наскрізь пройнятий антицарським і антисамодержавним змістом, рішуче підривав царистські ілюзії серед солдатів, колишніх селян-кріпаків. Царі поступають «всупереч божій волі», коли «ти­ранять» народ. Тому царям люди не повинні коритися.

Автор «Православного катехізису» вказував солда­там форму і мету боротьби: «взяти зброю і сміливо йти»
за тими, хто їх закликає, скинути «неправду і нечестя
тиранства», встановити правління, де «немає царів», бо
вони «гнобителі народу». Відтак «присяга царям» оголошувалася незаконною, бо «царі вимагають примусовоїприсяги народові для пагуби». Солдатам пропонувалось:
«Для визволення страждальних своїх сімей і своєї батьківщини... ополчитися всім разом проти тиранства і відновити... свободу в Росії»[34] .