Декабристський рух України (стр. 5 из 7)

В Росії середини 20-х років XIXст. революцій­на ситуація ще не склалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання в Петербурзі і на Україні. О. І. Герцен справедливо відзначав, що «в день повстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам не вистачало народу» 124 . Боротьба декабрис­тів не спиралася на масовий антифеодальний рух пригнобленого селянства, з яким дворянські революціонери не мали зв'язку.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ.

Перше в Росії збройне революційне повстання проти самодержавства й кріпосництва зазнало поразки: сили реакції, витримавши натиск революціонерів, пере­важили.

Царське самодержавство, скориставшись поразкою повсталих військ, вчинило над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагалася залякати передові сили Росії.

По всій Росії прокотилася хвиля арештів учасників декабристського руху, переважно офіцерів і солдатів. Близько трьох тисяч арештованих заповнили царські в'язниці в Петербурзі, Могильові та Білій Церкві. Го­ловною катівнею слідства над декабристами стала Петропавлівська фортеця з її похмурими казематами[54] .

17 грудня 1825 р. цар для розшуку співучасників таємних товариств призначив Слідчий комітет на чолі з військовим міністром графом О. І. Татіщевим. Члена­ми комітету були брат царя М. П. Романов, генерал-ад'ютант О. І. Чернишов, директор поштового департа­менту О. М. Голіцину; начальник Головного штабу гене­рал-ад'ютант І. І. Дібич, начальник штабу гвардійського корпусу генерал-ад'ютант О. X. Бенкендорф, колишній учасник змови проти Павла І сенатор П. В. Кутузов, черговий генерал Головного штабу О. М. Потапов[55] . Все це — махрові реакціонери, кріпосники, переконані монархісти, запопадливі служаки, тілом і душею віддані самодержавству. Хіба можна було чекати від них спра­ведливості й законності щодо революціонерів-декабристів? Звичайно, ні.

Слідчий комітет діяв під безпосереднім наглядом Миколи І, якому доповідали про зізнання кожного де­кабриста. Слідство велося жорстоко, з уживанням усіх катівських засобів, щоб примусити арештованих до зі­знання. Більшість декабристів тримались мужньо. Через півроку Слідчий комітет представив царю «Донесення» (17-го червня 1826 р.), що містило звинувачення на кож­ного ув'язненого декабриста. Відтоді почався другий етап царського судилища.

1 червня 1826 р. Микола І підписав маніфест про створення Верховного кримінального суду з 72 осіб, а 3 червня це нове царське судилище вже почало читання матеріалів «Донесення» Слідчого комітету. Головою Верховного кримінального суду призначено М. М. Сперанського (декабристи висували його кандидатом у Тим­часове верховне правління). Список осіб, що віддавалися до суду, складався з 121 особи: 61 члена Північного і 60 членів Південного товариства[56] . їх доля фактично вже була вирішена Миколою І, а суд мав лише виконати його волю.

До смертної кари засуджено п'ятьох найактивніших діячів руху і повстання декабристів: П. І. Пестеля,К. Ф. Рилєєва, С. I. Муравйова-Апостола, М. П. Бестужева-Рюміна і П. Г. Каховського[57] . Решту декабристів поділено на 11 розрядів й засуджено на каторгу, заслан­ня і поселення в Сибір, розжалування в солдати тощо. Більшість їх були позбавлені дворянства, нагород і чи­нів, здобутих тривалою службою в армії та участю у війнах[58] .

В ніч на 13 липня 1826 р. в Петропавлівській фортеці царський уряд здійснив свій злочин — п'ятьох декабри­стів було повішено. Реакція торжествувала, влаштову­вала «очисні» молебни в Петербурзі й Москві. А в цей час під вартою відправляли до Сибіру борців, що сміливо й безстрашно підняли руку на самодержавство й крі­посництво.

За рішенням спеціальних слідчих комісій понад 3 тис. солдатів Московського піхотного полку, Гвардійського морського екіпажу і Гренадерського полку, які зі зброєю в руках вийшли на Петровську площу, було відправлено в діючу армію Кавказького корпусу. Найактивніших солдатів-декабристів покарано шпіцрутенами й заслано в Сибір на каторгу[59] .

Для розгляду справ учасників повстання Чернігів­ського піхотного полку в м. Могильові 18 січня 1826 р. створено спеціальну військово-судову комісію під голо­вуванням командира 3-ї піхотної дивізії генерал-майора І. О. Набокова. Тут розбиралися справи офіцерів Черні­гівського піхотного полку, а з 1 лютого по ЗО березня 1826 р. відбувався військовий суд і винесено суворий вирок 16 офіцерам, причетним до повстання[60] . Потім цей вирок 10 липня 1826 р. розглядався аудиторіатським департаментом військового міністерства. Штабс-капіта­на В. М. Соловйова, поручика І. І. Сухінова і прапор­щика О. Є. Мозалевського засуджено на смерть; загиб­лих поручиків О. Д. Кузьміна і М. О. Щепилла, прапорщика І. І. Муравйова-Апостола Виключено зі списків, на їх могилах заборонено ставити пам'ятники; підпору­чика А. А. Бистрицького позбавлено чинів і дворянства, заслано в Сибір на каторжні роботи; штабс-капітана К. К. Маєвського, поручиків В. М. Петіна і В. О. Сизиневського, підпоручика А. С. Войниловича позбавлено чинів і дворянства, переведено в рядові й відправлено в далекі гарнізони; підпоручиків В. М. Рибаковського і В. Я. Кондирева, прапорщиків О. П. Мещерського, Є. І. Апостола-Кегича і А. Д. Белелюбського посаджено на півроку до фортеці, а потім призначено на військову службу. Цар, затверджуючи вирок, замінив Соловйову, Сухінову і Мозаленському смертну кару довічною ка­торгою[61] .

18 лютого 1826 р. в Білій Церкві створено військово-судову комісію під головуванням командира 2-ї бригади 12-ї піхотної дивізії генерал-майора М. М. Антропова для розгляду справ і суду над солдатами та унтер-офі­церами, які брали участь у повстанні на Україні. З Чер­нігівського піхотного полку 121 засуджено до тяжкого фізичного покарання шпіцрутенами, каторжними робо­тами і переводом у Кавказький корпус. 805 солдатів та унтер-офіцерів цього полку відправлено у військові час­тини на Кавказ без попередньої екзекуції[62] .

Білоцерківська військово-судова комісія ретельно розглянула справи 177 солдатів та унтер-офіцерів інших полків, у тому числі ПО колишніх гвардійців Семенівського піхотного полку. Всі вони були визнані учасника­ми руху декабристів і покарані. Особливо суворого по­карання зазнали солдати-семенівці, з якими зустрічалися С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін і яких згодом залучили до участі в таємному товаристві. Вони служили в Саратовському, Тамбовському, Пензенському, Троїцькому піхотних, 15-му і 16-му Єгерських полках. Багатьох з них жорстоко покарано шпіцрутенами і тих, хто залишився живими, відправлено на службу в Кавказький корпус[63] . Солдатів Саратовського піхотного полку, серед яких вів пропаганду М. М. Спиридов, також покарано шпіцрутенами і відправлено на службу в Кав­казький корпус[64] .

Рішенням Білоцерківської військово-судової комісії 376 солдатів і унтер-офіцерів, учасників декабристського руху, позбавлено орденів і медалей, в тому числі 112 — за участь у Вітчизняній війні 1812 р.

Нещадною розправою над декабристами царизм на­магався посіяти в суспільстві страх і запобігти новим виступам передових сил проти існуючого ладу в май­бутньому.

Багаторічна напружена діяльність таємних товариств і збройне повстання декабристів дали ряд важливих уроків, що їх врахували наступні покоління борців ви­звольного руху в Росії.

Декабристи були визначними революціонерами. Вони рішуче виступили проти сил реакції, що гальмували прогрес країни. Своєю тривалою боротьбою дворянські революціонери накопичили певний позитивний досвід, який дістав високу оцінку й сприяв розвиткові визволь­ного руху в Росії. Варто вказати на найголовніші мо­менти цього досвіду:

Висунення в програмі найпекучіших завдань, що виникли в ході соціально-економічного і політичного розвитку суспільства Росії — ліквідацію самодержав­ства і скасування кріпосного права, що сприяло б роз­виткові капіталізму й нових суспільних відносин.

Визнання безумовно необхідним елементом револю­ційної боротьби гуртування сил однодумців у таємних політичних товариствах, що вносило елементи організо­ваності й цілеспрямованості у початковий період визвольного руху.

Усвідомлення необхідності проведення соціальної ре­волюції в інтересах всього народу.

Проголошення вперше б історії Росії лозунга рес­публіки, переваги якої над конституційною монархією декабристи твердо визнали після тривалих дискусій і суперечок.

Розуміння того незаперечного факту, що без участі хоча б невеликої частини народу (в даному випадку — солдатських мас російської армії) неможливо здійснити революційний переворот на практиці.

Спроба здійснення революційного перевороту не шля­хом вузької змови, а відкритим збройним повстанням, захопленням влади й передачею її до рук обраних на­родних представників.

Прояв патріотизму, героїзму і самовідданості в не­рівній боротьбі проти старого ладу.

Поразка декабристів зумовлювалась і цілим рядом негативних факторів, що зрештою послужили певними застережними уроками наступним поколінням борців визвольного руху.

Декабристи не усвідомлювали вирішальної ролі на­родних мас у суспільному розвитку, боялися наростання класової боротьби селянства проти поміщиків, а тому не могли очолити рух мас в революції[65] .

Декабристи не спиралися в своїй діяльності на про­гресивний на той час клас чи суспільний прошарок, здат­ний не лише взяти владу, а й здійснити прогресивні перетворення. Таким класом могла стати буржуазія, яка тоді лише формувалась і не була спроможною під­тримати дворянських революціонерів.