За таких обставин два чи більше учасників, вступаючи, наприклад, у договірні відносини, зберігають свій самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус суб'єкта цивільного права.
Ініціативно-диспозитивний, характер цивільних норм відображає специфіку виникнення правових зв'язків між учасниками суспільних відносин, що потрапляють у сферу дії цивільно-правового регулювання. Реально це виявляється в тому, що за загальним правилом суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначають порядок і доцільність своєї поведінки. За таких обставин особа має можливість обрати оптимальний варіант своєї поведінки [25; 15].
У деяких випадках законодавець може безпосередньо діяти за власною ініціативою. Наприклад, відповідно до ст.320 ЦК України та ст. З Закону України "Про власність" власник має право на свій розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. В законі використовується й інший спосіб визначення поведінки суб'єктів цивільного права. Так, відповідно до ст.336 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто сторони в договорі мають право самостійно визначити момент виникнення права власності на відчужуване майно. Якщо сторони цього не виконають і такий момент не буде визначений спеціальною нормою, то діятиме загальне правило про виникнення права власності на річ з моменту її передачі набувачеві. Таке правило не є обмеженням сторін у праві вибору поведінки, навпаки, воно спрямоване на встановлення визначеності у їх правовому становищі за відсутності їх власної волі у вирішенні даної проблеми. Саме тому у багатьох інших випадках закон визначає порядок поведінки суб'єктів цивільного права. Іншими словами, цивільне право здійснює свою регулятивну функцію щодо відносин у їх нормальному (позитивному) стані.
Є певні особливості виявлення ініціативності у "негативних" відносинах, наприклад у тих, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди однією особою іншій (деліктні зобов'язання). Ця особливість полягає насамперед у тому, що деліктне (негативне) зобов'язання виникає за волею однієї особи і всупереч волі іншої. У такій ситуації заподіювач шкоди стає боржником, а потерпіла особа - кредитором. Відповідно потерпілий набуває право звернутися до заподіювача шкоди з вимогами (в тому числі і в судовому порядку) про відшкодування завданої шкоди, а заподіювач такої шкоди не позбавлений права за власною ініціативою її відшкодувати [26; 18].
Будь-яке право особи, закріплене в законі, не може існувати без механізму його захисту. Відповідно кожній галузі права притаманний свій правозахисний механізм. Особливість цивільного правозахисного механізму полягає саме у відновлювально-компенсаційному характері захисних засобів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу, як це здійснюється у кримінальному праві. Так, у разі пошкодження орендарем орендованої речі орендодавець має право вимагати від порушника виправлення цієї речі, її заміни тощо. Таким чином забезпечується відновлення майнового статусу орендодавця. Однак цивільне право передбачає застосування й інших цивільно-правових санкцій, серед яких центральне місце посідають міри цивільно-правової відповідальності, які полягають у стягненні з порушника збитків, сплаті неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом, захист порушених цивільних прав здійснюється за ініціативою особи, яка вважає свої права порушеними [14].
Термін "функція" походить від латинського слова functia, яке означає виконання, здійснення. Вважається, що функції права поряд з методом правового регулювання і принципами права становлять правові категорії, які відображають основні елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому.
Функції цивільного права - це напрями впливу цивільно-правових норм на суб'єктів права.
Цивілістична наука, цивільне законодавство, практика розрізняють такі функції цивільного права: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну та попереджувальна стимулюючу,
Функції права досить часто зводять до тієї чи іншої мети, яку, ставить перед собою законодавець, запроваджуючи ту чи іншу правову норму або приймаючи певний законодавчий акт.
Говорячи про функції тих чи інших норм цивільного права, на наш погляд, слід перш за все з'ясувати практичну придатність цих правових норм. Ті норми, які реалізуються або можуть бути реалізованими, слід віднести до правових норм, які функціонують. І навпаки, ті норми, що не придатні до застосування, не можна вважати такими, що функціонують [27; 12].
Слід розрізняти матеріальне і формальне здійснення цивільного права.
Матеріальне здійснення права - це його фактичне функціонування, яке залежить від потенційної придатності і узгодженості матеріальних положень права. Здійснення норми права визначається станом суспільного життя, вимогами часу, характером населення держави та іншими матеріальними чинниками,
Формальне здійснення права - це процес застосування абстрактної норми до конкретного випадку. Чим простіший пошук необхідної для застосування норми права і надійніший його результат, тим краще функціонує норма, тим краще вона виконує свою функцію, і навпаки.
Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього права. Керуючись принципами права, законодавець проводить удосконалення цивільного законодавства, врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на спеціальних.
Загально-правові принципи визначаються в Конституції України'. Вони поширюються на всі галузі права.
До спеціальних слід віднести такі принципи:
створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та їх захисту;
закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів
цивільного права;
поєднання інтересів особи і суспільства;
матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин;
трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів цивільно-правових відносин;
недопущення такого здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню;
захисту цивільних прав від будь-яких порушень та інші [28; 12].
Принцип створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та для їх захисту. Цей принцип дістав закріплення в ст. ст.2, 3, 4, 48 Закону України "Про власність". Він полягає в тому, що всі форми власності в державі є рівними. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особи можуть мати майно на праві спільної власності. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності та забезпечує їм рівні умови захисту права власності,
Принцип закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права. Втіленням цього принципу в законодавстві є, наприклад, п.5 ст.4 Закону України "Про власність, в якому говориться, що власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Принцип поєднання інтересів особи та суспільства. В Україні проголошується право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання (п.2 ст.1 Закону України "Про власність"). Кожен громадянин має право у відповідності із законодавством України користуватися природними об'єктами для задоволення власних потреб і зобов'язаний охороняти землю, повітряний простір, водні та інші ресурси, сприяти їх відновленню як першооснов свого життя і життя суспільства (п.п, 4, 5 ст.10 Закону України "Про власність").
Принцип матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин. Цей принцип має своє втілення в нормативному положенні, згідно з яким власникові надається право на свій розсуд володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Використовуючи майно для здійснення господарської та іншої незабороненої законом діяльності, він, зокрема, може передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам (ст.4 Закону України "Про власність"),
Принцип трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів цивільно-правових відносин. Праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності як на доходи від участі у суспільному виробництві, від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, так і на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (ст.12 Закону України "Про власність").
Принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню. Цей принцип дістав своє відображення в ст.5 ЦК України, яка встановлює, що "цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав". У п.6 ст.4 закону "Про власність" зазначено, що у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена та припинена. Одним із способів позбавлення права власності є передбачене законодавством безоплатне вилучення (конфіскація) майна у власника за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу як санкція за вчинення правопорушення (п.4, ст.55 Закону України "Про власність").
Принцип захисту цивільних прав від будь-яких правопорушень. На підставі цього принципу носієві цивільних прав надається можливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. При цьому можливість застосування таких засобів потрібно розуміти не лише - як можливість звернення до компетентних органів з вимогою захистити порушені права. Принцип захисту цивільних прав включає: