Смекни!
smekni.com

Конституційні права і свободи людини і громадянина (стр. 1 из 7)

Академія праці і соціальних

відносин

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з дисципліни

“Конституційне право України”

на тему:

“Конституційні права і свободи людини і громадянина”

Виконав: студент 1 курсу

Юридичного факультету заочна фрма навчання

Викладач:

м. Київ

2006


ПЛАН

Вступ..................................................................................3

1. Поняття і класифікація

конституційних прав і свобод........................................4

2. Особисті права і свободи................................................4

3. Політичні права і свободи.............................................11

4. Економічні права і свободи

людини і громадянина......................................................16

5. Соціальні та культурні права

і свободи людини і громадянина..................................18

6. Основні обов’язки громадян.........................................22

Висновки..........................................................................25

Література.........................................................................27

Вступ.

Конституція як Основний Закон держави є головним джерелом національного права

України,ядром усієї правової системи,юридичною базою чинного законодавства

[2 ст.37]

Одним з важливіших принципів свободної демократичної держави є

верховенство Закону та його неухильне дотримання.

Предметом дослідження цієї роботи є права і свободи людини, закріплені в ІІ розділі Конституція України 1996 року, який іменує­ться "Права, свободи та обов'язки людини і громадяни­на". Цей розділ розміщений після розділу "Загальні заса­ди" і перед розділами про органи влади, що підкреслює важливе значення інституту прав і свобод людини.

Конституція, як відомо, закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у не­обхідних випадках розкриваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються в поточному законодавстві. При реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.

По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповнова­женням громадські організації зобов'язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи й обов'язки громадян. Норми поточного, галузевого за­конодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов'язки громадян при їх конкретизації й розвитку, як­що це прямо не передбачено Конституцією.

По-друге, органи всіх гілок державної влади зо­бов'язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебіч­ної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов'язків.

По-третє, кожний державний орган може і має в ме­жах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити й застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, вико­нання ними своїх основних обов'язків.

Виконання зазначених вимог створює режим конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов'язок діє реально і безпосередньо, до того ж, права й свободи людини і громадянина захищаються судом.

2. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод.

Ядром ,системоутворюючим елементом правового статусу людини і громадянина є права ,свободи і обов”язки людини і громадянина(2 ст.89)

Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України – “розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави”. [2, стр.93]

2. Політичні права – “пов”язані з участю у суспільному-політичному житті ,зформмуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.Їх важливою особливостю є те,що вони адресовані лише громадянинам України”. [2, стр.95]

3. Економічні права – “забезпечують людині можливість вільно розпоряджатись основними факторами виробничої діяльності,яка складає основу розвитку та існування суспільства”. [2, стр.96]

4. Соціальні та культурні права – “забезпечують гідний рівень життя та соціальну захищеність...сприяють духовному розвитку людини,забезпечують її участь в економічному ,соціальному і культурному прогресі суспільства”. [2, стр.96

Розглянемо вищенаведені права та свободи більш детальніше.

3. Особисті права і свободи.

Поняття та види особистих прав і свобод людини.

Особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість пося­гання державних органів, громадських організацій, служ­бових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя. Встановлюючи межі й правила зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про порядок, і заснований на суворому додержанні законів, норм мора­лі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушу­ють закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.

Захист прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні міри покарання за небезпечні злочини, зокре­ма, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, ху­ліганство тощо; Кодекс законів про працю України міс­тить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивіль­ний кодекс регулює питання, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.

Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавіл­ля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; пра­во чинити опір насильству. Згідно з ідеями "правової держави" і "панування права", держава не тільки зо­бов'язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх гро­мадян.

Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встанов­лює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гаран­тії реалізовуються у таких правах і свободах, як недотор­канність житла, таємниця листування, телефонних роз­мов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

Можна навести слідуючий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:

1) рівність перед законом (Ст. 24);

2) право на життя (Ст. 27);

3) повага честі і гідності (Ст. 28);

4) вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23);

5) гідне існування (Ст. 48);

6) недоторканість особистості (Ст. 29);

7) свобода (Ст. 29);

8) недоторканість житла (Ст. 30);

9) безпека (Ст. 32);

10) вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33);

11) свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35);

12) захист (Ст. 29, Ст. 59);

13) захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44);

14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55);

15) охорона законом особистого та подружнього життя (Ст. 32);

16) вільний вступ до шлюбу (Ст. 51);

17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31);

18) право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11);

19) право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);

Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що, серед особистих прав, вони розуміються як фундаментальні, природні права людини.

Право людини на життя і повагу до її гідності.

Це право проголошується всіма міжнародно-правови­ми актами про права людини і майже всіма конституція­ми країн світу як невід'ємне право людини, що охо­роняється законом. “Ніхто не може бути свавільно позба­влений життя”. (ст. 27 Конституції України)

Право на життя передусім передбачає проведення державою миролюбної політики, яка виключає війни та конфлікти. У мирних умовах гарантії цього права не зво­дяться до заборони вбивства — це закріплюється Кри­мінальним кодексом кожної країни. Держава зобов'язана організувати ефективну боротьбу із злочинністю, особли­во з терористичними акціями.

Гарантіями права на життя є системи охорони здо­ров'я і, зокрема, попередження дитячої смертності, охо­рони від нещасних випадків на виробництві, профілак­тики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.

Особливе значення має питання про смертну кару. Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про громадян­ські і політичні права [4] в країнах, що не скасували смерт­ної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини, згідно з законом, який діяв під час вчинення злочину. Смертні вироки не виносяться за зло­чини, вчинені особами, молодшими 18-ти років, і не ви­конуються щодо вагітних жінок.