При виданні нових законодавчих актів далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Українське законодавство не завжди встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи вступає у протиріччя з раніше прийнятими правовими актами.
Такі ж недоліки зустрічаються і в законодавчих актах, прийнятих за останні роки у зв'язку з потребами прискореного правового регулювання на запити суспільства, їх недосконалість із точки зору законодавчої техніки негативно відображається на практиці. Д. Керімов справедливо зауважує, що недотримання вимог законодавчої техніки в процесі законотворчості полягає у наступному: при виданні нових актів не скасовуються або не змінюються чинні; скасовуються або змінюються раніше видані акти без точного і вичерпного їх обліку; зміни у чинні нормативні акти вносяться ненормативними актами; зміна актів відбувається без одночасного затвердження нової редакції відповідних розділів або статей; одноосібними розпорядженнями дія тих чи інших нормативних актів поширюється на не передбачені цими актами суспільні відносини; новий акт не повністю регулює відповідне питання, у зв'язку з чим ряд попередніх актів, що стосуються цього ж питання, неможливо повністю скасувати; акти викладаються незрозумілою, неточною мовою. Звичайно, що ці недоліки не характеризують законотворчість у цілому, цей чи інший прорахунок зустрічається в окремих випадках, але і він приносить велику шкоду чинному законодавству. Здійснення приватизації, поява різних форм власності та утворення численних товариств визначили нову фазу розвитку суспільства, що потребує не лише відповідного правового закріплення, а й змін як в системі законодавства, так і в системі права України.
До основних тенденцій розвитку сучасного законодавства слід віднести сферу приватної власності, обумовленість ринковими відносинами, необхідність закріплення демократичних прав і свобод громадян, гармонізацію системи законодав-ства-України-з-міжнародним-правом-та-забезпечення-загальної систематизації законодавства. Іншими словами, іде процес створення нової нормативно-правової бази української держави. В її системі на сьогодні ще діє чимало застарілих або тих, що втратили юридичну силу, норм чи нормативних актів, які вимагають серйозної юридичної експертизи.
Важливим засобом здійснення систематизації є її техніко-інформаційне забезпечення. Його актуальність особливо очевидна зараз, коли в результаті постійних змін законодавства надзвичайно зростає цінність правової інформації, оперативного її доведення до суб'єктів права. Забезпечення правовою інформацією є одним із важливих шляхів систематизації законодавства. Стрімке оновлення законодавчої бази держави висуває на перший план вирішення важливого завдання – формування в Україні єдиного інформаційно-правового простору, що забезпечує правову інформованість всіх структур суспільства і кожного громадянина окремо.
Таким чином, в умовах активного реформування законодавства України необхідне його чітке упорядкування, приведення до системи та узгодження нормативного масиву. Реалізація цих завдань буде сприяти підвищенню ефективності законодавства та всебічному регулюванню сучасних суспільних процесів.
3.2 Конституція, як основа розвитку законодавства
Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року – найважливіший нормативно-правовий акт новітньої Української держави. Україна здобула свій Основний Закон – необхідний елемент сучасної законодавчої системи. Юридичне оформлення Основного Закону в Україні стало своєрідним поштовхом до активізації процесу подальшої розбудови правової держави.
Конституція України має велику юридичну цінність – вона є дуже важливим правовим документом, бо саме в ній зафіксовано відповідний стан розвитку нашої держави і суспільства, їх правової системи, вона є юридичною базою решти законів. Конституція – це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. У ст. 8 Конституції закріплює одне з найважливіших положень: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.» Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним. Тому в ієрархічній побудові системи законодавства, Конституція займає перше місце.
Виділяють дуже важливий напрям вдосконалення законодавства – вдосконалення змісту самої Конституції. Вже сьогодні можна навести приклади, що свідчать про неузгодженість деяких норм, необхідність поліпшення змісту деяких статей. Подальше вдосконалення змісту Конституції сприятиме більш якісному розвитку законодавства в цілому, ефективному регулюванню суспільних відносин. Рівень розвитку законодавства, його якість залежать від його відповідності положенням Конституції України як Основного Закону. Чим досконалішою вона буде, тим досконалішим стане вітчизняне законодавство. Це правило можна застосувати до будь-якої держави. Одночасно варто зазначити, що зміст конституцій багатьох держав вдосконалюється зі зміною потреб соціального, економічного і політичного життя, інтересів громадян. Взагалі, практично не існує держав, які б не вносили змін до своїх конституцій.
Конституція України має створити надійний правовий фундамент для розвитку законодавства, яке має бути спрямоване на належне законодавче забезпечення потреб людини, суспільства і держави.
Висновки
Тема цієї курсової роботи є дуже актуальною і складною, вона потребує ретельного вивчення.
Система законодавства – це угруповання правових норм, прийнятих законодавцем, тобто законів і інших актів парламенту. До цих норм примикають підзаконні акти органів керування і судова практика. Таким чином, система законодавства в цілому – це система всіх правових норм. Систему законодавства можна будувати по горизонталі і по вертикалі. В юридичній літературі її розглядають в 2-х розуміннях – в широкому і вузькому.
Система законодавства має певну структуру, яка визначається інтересами держави, необхідністю правового регулювання, певними узгодженістю і єдністю між інститутами права.
В структуру входять такі елементи: горизонтальна; вертикальна; федеративна і комплексна будова системи законодавства.
Існують галузі і інститути системи законодавства. Галузь – це система нормативно-правових актів, об’єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Інститут – сукупність нормативних приписів галузі законодавства, що виражають зміст взаємозалежних правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин.
Система права і система законодавства тісно пов’язані між собою, але не тотожні.
Систематизація законодавства – це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи, упорядкування та вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників.
Розрізняють такі форми систематизації нормативно-правових актів:
1) Облік; 2) Кодифікація; 3)Інкорпорація; 4) Консолідація.
Система законодавства України є досить недосконалою і потребує великої праці над нею. В законодавстві України ще діють акти котрі застосовувались в СРСР, і вони сприяють гальмуванню розвитку української, демократичної, незалежної, правової держави.
Леонід Кучма, виступаючи в Маріїнському палаці говорив про головні зовнішньополітичні завдання країни в усіх сферах суспільного життя. І наголосив, що насамперед слід «підтягнути» вітчизняне законодавство до європейських стандартів.
Система законодавства України потребує суттєвих змін, при створенні системи законодавства України орієнтирами мають бути конституційні принципи «верховенства права» щодо його обов'язковості у законотворчій роботі, «верховенства Конституції» щодо інших законодавчих актів, та «верховенства закону» в ієрархії всіх нормативних актів.
Іншими словами, наше нове законодавство має бути більш реалістичним, працювати на інтереси і потреби держави і суспільства.
Список використаної літератури
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С. 141.
2. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №38. – С. 502.
3. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. – К.: Україна, 1990. – С. 3.
4. Офіційний вісник України. – 1997. – №24. – С. 11.
5. Офіційний вісник України. – 1998. – №42. – С. 1551.
6. Урядовий кур'єр. – 1992. – С. 42–43.
7. Абдулаев М.И. Теория государства и права: учебник для высших учебных заведений. // Магистр-Пресс, 2004. – С. 510.
8. Бобровик С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994.
9. Вєдерніков Ю.А., Греку В.С. Теорія держави та права: Навч. посібник, – 4-е вид., доп. і перероб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 224.
10. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – С. 528.
11. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – С. 240.
12. Головатий С. Правнича термінологія і державотворчий процес. Українське право. К. 1995 р. №1–2
13. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.]; За ред. В.В. Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 317.