За відсутності координації діяльності численних туристичних організацій і єдиних підходів до стратегії розвитку туристичної індустрії в Україні останній стає неможливим. Виходячи з цього, для реалізації державної політики в галузі туристичної індустрії і регулювання туристичної діяльності була створена Державна туристична адміністрація України, яка є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України, і на яку покладено відповідальність за подальший розвиток туризму.
Основними завданнями Державної туристичної адміністрації України є:
- забезпечення розвитку внутрішнього та іноземного туризму; визначення перспектив і напрямків розвитку туризму, вимог до його рівня і обсягів; формування і розміщення державних контрактів і замовлень;
- участь у формуванні та реалізації державної політики у галузі іноземного та внутрішнього туризму, розвитку його матеріально-технічної і соціальної бази;
- підготовка та раціональне використання кадрів для сфери туризму;
- координація діяльності міністерств, відомств і організацій з питань, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням іноземних та українських туристів, а також організацією туристських поїздок за кордон;
- участь у зовнішньоекономічній діяльності у галузі туризму, залучення іноземних інвестицій, представлення за дорученням Кабінету Міністрів України інтересів держави з питань туризму в міжнародних організаціях, укладання в установленому порядку міжнародних договорів[5].
Держтурадміністрація відповідно до покладених на неї завдань:
- аналізує стан справ у сфері туризму, прогнозує його розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства, держави;
- розробляє нормативно-правову основу функціонування туризму, бере участь у розробці проектів загальнодержавних програм у частині, що стосується туризму, здійснює експертизу проектів відомчих та інших рішень з питань туризму;
- прогнозує та впорядковує мережу підвідомчих туристичних підприємств і організацій; розробляє і в установленому порядку відкриває нові туристичні маршрути;
- забезпечує виконання підвідомчими підприємствами й організаціями державних замовлень і контрактів;
- контролює виконання підприємствами й організаціями незалежно від підпорядкування та форм власності обов'язкових правил прийому і обслуговування туристів в Україні;
- здійснює заходи, спрямовані на забезпечення безпеки туристів;
- організовує проведення інформаційно-екскурсійної роботи, вивчає та узагальнює її практику; організовує проведення методичних семінарів, конференцій та інших заходів з обміну досвідом роботи;
- розробляє маршрути, тури, нові високоприбуткові види туризму, пропагандує серед зарубіжної громадськості поїздки в Україну;
- готує та видає методичні посібники та довідники з інформаційно-екскурсійної роботи, рекламні проспекти, буклети, плакати тощо, бере участь у міжнародних ярмарках і виставках;
- забезпечує розробку й затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації і титульних списків на будівництво та реконструкцію готелів, мотелів, кемпінгів, ресторанів та інших об'єктів туризму;
- укладає договори на будівництво готелів, мотелів, кемпінгів, ресторанів та інших об'єктів для обслуговування туристів і здійснює фінансування їх будівництва;
- забезпечує формування ринку туристичних послуг, сприяє створенню нових комерційних і виробничих структур, створює банки на комерційній основі в установленому порядку;
- контролює рівень зовнішньоторговельних цін на послуги та роботи в туристичних підприємствах та організаціях системи Держадміністрації, бере участь у розробці, погодженні й сприяє реалізації тарифних та інших угод щодо регулювання експорту та імпорту туристичних послуг;
- розробляє і погоджує у встановленому порядку системи заходів щодо збереження державної, службової та комерційної таємниці;
- веде облік іноземних компаній, які співпрацюють з партнерами в Україні з питань туристичної діяльності, аналізує ефективність комерційної роботи туристичних підприємств системи Держадміністрації на міжнародному ринку;
- бере участь у формуванні та розміщенні у встановленому порядку державних замовлень та контрактів на послуги, роботи з розвитку інфраструктури туризму, готує пропозиції щодо їх фінансування та матеріально-технічного забезпечення; здійснюєконтроль за використанням державних фінансових і матеріальних ресурсів, що виділяються на розвиток туризму;
- здійснює сертифікацію готелів, мотелів, ресторанів та інших об'єктів туризму, їх паспортизацію, у тому числі присвоєння розрядів, класності, стандартизацію послуг, що надаються туристам; з метою надання туристичних послуг на рівні міжнародних стандартів, здійснює облік підприємств і організацій, що займаються туристичною діяльністю;
- вносить пропозиції про створення сприятливих умов для розвитку туризму через спрощення візових, митних та прикордонних режимів;
- узгоджує з Міністерством транспорту питання транспортного обслуговування туристів, бронювання місць на залізничному, авіаційному, автомобільному, морському та річковому транспорті, здійснює контроль за культурою обслуговування туристів на транспорті і вносить пропозиції щодо його вдосконалення і розширення;
- організовує контроль за ефективним використанням і технічним станом споруд туристичного призначення (готелів, ресторанів, автобаз тощо), дотриманням норм і правил безпеки на підприємствах та в організаціях, що входять до сфери управління Держадміністрації;
- здійснює управління майном, що є у загальнодержавній власності підприємств, установ і організацій з туризму, що входять до сфери її управління; приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджує їх статути (положення), контролює їх дотримання та приймає рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень); укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, установ та організацій; здійснює контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами та організаціями державного майна; здійснює інші функції щодо управління майном, передбачені законодавством;
- організовує у своїй сфері управління бухгалтерський облік і звітність, контрольно-ревізійну роботу;
- вивчає попит на фахівців індустрії туризму, організовує підвищення кваліфікації керівного складу, підготовку спеціалістів з туризму, здійснює контроль за рівнем кваліфікації обслуговуючого персоналу готелів, ресторанів, автопідприємств тощо;
- здійснює рекламну та видавничу діяльність, у встановленому порядку засновує газети, журнали, інші засоби масової інформації[6].
Швидке зростання туристичного руху в останні роки, його комплексний характер і все більший вплив на різні сторони життя сучасного суспільства зумовлюють необхідність вивчення та узагальнення складних і різноманітних процесів туризму в зарубіжних країнах. Світовий досвід розвитку туризму цікавий для нас, безумовно, у всіх відношеннях: починаючи з організації обслуговування і закінчуючи питаннями економічної ефективності. Це дасть можливість використати в Україні всі сучасні форми розвитку туристичної індустрії за кордоном, адаптуючи їх з урахуванням історичних, соціально-економічних, культурних та природно-географічних умов нашої держави.
Туризм є однією з форм міжнародних економічних відносин, історія розвитку яких починається ще за часів А.Сміта і Д.Рікардо. Центральне місце тут належить теорії порівняльних витрат, яка в тій чи іншій формі лежить в основі багатьох сучасних теорій міжнародних економічних відносин. А. Сміт, намагаючись обгрунтувати вигідність світової торгівлі, писав: "Якщо якась чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купляти його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеної у тій галузі, в якій ми володіємо деякими перевагами".
Значно далі в розв'язанні цього питання пішов Д.Рікардо. Розробляючи вчення про зовнішню торгівлю, він мав на увазі не тільки вирішення проблеми у теоретичному плані, а й виконання суто практичного завдання. Своїми теоретичними висновками він намагався довести необхідність ведення вільної торгівлі, не пов'язаної з будь-якими обмеженнями, в умовах якої, на його думку, всі країни отримають більшу вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі. Суть теорії Д. Рікардо полягає в тому, що кожна країна отримує "вигоду" від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи різницю у витратах виробництва окремих товарів і послуг в різних країнах. Д.Рікардо доповнив теорію А.Сміта положенням про відносну перевагу у витратах, яке полягає в доцільності спеціалізації країни на виробництві тієї продукції чи тих послуг, де вона має найбільші переваги у витратах. На думку Д.Рікардо, для країни невигідно розвивати ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж по продукції чи послугах найбільш продуктивної галузі у даній країні.
У цій теорії є раціональне зерно. Справді, країні вигідно продавати ті чи інші послуги, національні витрати виробництва яких відносно менші, ніж по іншим товарам та послугам, і купувати товари й послуги, витрати виробництва яких у даній країні відносно вищі.
Кардинальні зміни в житті суспільства, викликані бурхливим науково-технічним та соціально-економічним прогресом у 20-му столітті, суттєво трансформували теоретичне осмислення розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни, в першу чергу, стосуються соціального статусу людини, оскільки підвищується рівень її життя, скоротився робочий час і збільшився вільний, розширився освітній рівень, зросли психологічні навантаження на людський організм, більш інтенсивними стали умови праці та ритм життя, погіршився стан природного середовища і т.п. У зазначених умовах у людей відбувається природна трансформація цінностей, що проявляється у потребі відпочинку, спілкування з природою, розвитку духовності і т.д. Ці потреби виступають на одному рівні з матеріальними благами. З цих позицій швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів та послуг, які покликані задовольняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.