Реферат з екологічного права
Державний моніторинг навколишнього природного середовища
Київ 2010
План
Вступ
1. Поняття, завдання та види державного моніторингу довкілля
2. Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля;
3. Проблеми здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища в Україні
Висновки
Список використаних джерел
довкілля екологія державний природний
Вступ
В своєму постійному намаганні економічного зростання і безоглядного матеріального споживання людство зіткнулось з цілою низкою екологічних проблем.
Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66) [1].
В останні десятиліття суспільство усе ширше використовує у своїй діяльності звіти про стан навколишнього природного середовища. Ця інформація потрібна в повсякденному житті людей, при веденні господарства, у будівництві, при надзвичайних обставинах – для оповіщення про небезпечні явища природи, що насуваються.
Обгрунтовуючи підходи щодо визначення техногенної безпеки держави через стан техногенного забруднення довкілля, виникла необхідність розробки сучасних, чутливих і селективних методів збирання, контролю та аналізу інформації про об’єкти навколишнього природного середовища.
Така інформація збирається та аналізується за допомогою державної системи моніторингу довкілля.
Отже, моніторинг навколишнього природного середовища або екологічний моніторинг природно-антропогенних геосистем – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання та аналізу інформації про стан екологічних систем, що розвиваються природним шляхом, так і під впливом антропогенного (техногенного) навантаження.
1. Поняття, завдання та види державного моніторингу довкілля
У ХХ столітті в науці виник термін «моніторинг» (у перекладі з лат. – нагадування, попередження, зосередження) для визначення системи повторних цілеспрямованих спостережень за елементами навколишнього природного середовища в просторі і часі [12].
У відповідності з канонічним визначенням, державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) – інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенної складових цих змін на тлі природних процесів.
Державний моніторинг довкілля є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин.
Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Земельним кодексом України, Водним кодексом України, Лісовим кодексом України, законами України «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про курорти», «Про тваринний світ», «Про відходи», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та в деяких інших нормативно-правових актах, які регулюють порядок проведення моніторингу певних видів природних ресурсів [7].
Моніторинг довкілля повинен вирішувати такі завдання:
1) спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини, і узагальнення результатів спостережень за геофізичними і фізико-географічними параметрами стану середовища; отримання геохімічних даних, що характеризують кругообіг речовин і енергії в природі, спостереження за реакцією біоти та ін.;
2) прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери, щоб за рекомендаціями, що на них ґрунтуються, можна було узгоджувати плани діяльності людського суспільства;
3) оцінка змін і тенденцій змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище [7].
Залежно від об'єктамоніторингу розрізняється: комплексний моніторинг навколишнього природного середовища; моніторинг земель (і їх складової – ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів природно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші [7].
Залежно від функціонального призначення розрізняють 3 основні типи моніторингу:
· загальний (стандартний), що здійснюється систематично за стандартними параметрами на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях;
· оперативний (кризовий), тобто система додаткових спостережень у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності;
· фоновий (науковий), тобто система спостережень за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об'єктів внаслідок господарської діяльності (здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій) [6].
2. Методологічні та правові основи організації та функціонування державної системи моніторингу довкілля
Концепція та організаційна структура державного моніторингу навколишнього природного середовища регулюється Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 992-р «Про схвалення Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища» та Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року №391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» (в редакції від 25.05.06 із наступними змінами) [3; 4].
Відповідно до зазначеного вище Положення, державна система моніторингу довкілля (ДСМД) – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки [3].
Об'єктами ДСМД є атмосферне повітря, води, біологічне різноманіття, ліси, землі, поводження з відходами, фізичні фактори впливу, геологічне середовище тощо [3].
Здійснення державного моніторингу довкілля сьогодні покладається на таких суб'єктів: Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держземагентство і Мінжитлокомунгосп, Національне космічне агентство України. При цьому координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу здійснює міжвідомча комісія, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України [3]. Відповідно до функціональних завдань на рівні кожного окремого суб'єкта системи моніторингу створено власну структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази [13].
Крім того, згідно з Розпорядженням, підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і узагальнену інформацію в Мінприроди або його органи на місцях, інші органи державної влади [4].
Система моніторингу спрямована на:
· підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;
· підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;
· підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;
· сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки [3].
У Положенні визначені основні завдання суб’єктів ДСМД в Україні:
· довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;
· аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;
· інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;
· інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.
Система моніторингу навколишнього природного середовища будується на принципах:
1) узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;
2) систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;
3) своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;
4) об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, заінтересованих міжнародних установ та світового співтовариства [3].