Смекни!
smekni.com

Система бухгалтерського обліку в банках України (стр. 5 из 12)

Рахунок (бухгалтерський) є основною одиницею накопичення інформації фінансового обліку. Для кожного виду активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів та витрат банку призначається окремий рахунок. Наприклад, є окремі рахунки для таких видів активів: «грошові кошти», «банківські метали», «кредити, які надані суб'єктам господарської діяльності», «цінні папери в портфелі банку на продаж» тощо. Приклади рахунків для обліку зобов'язань: «кошти клієнтів банку», цінні папери власного боргу, емітовані банком», «субординований борг банку» тощо. Для обліку власного капіталу використовують такі рахунки: «статутний капітал банку», «емісійні різниці» тощо.

Отже, рахунок — це інструмент, який використовується для збору інформації про кожний елемент фінансової звітності у стандартизованому форматі.

У фінансовому обліку за допомогою рахунків забезпечується: 1) всеохопна реєстрація господарських операцій, що впливають на фінансовий стан; 2) перевірка точності відображення операцій. Рахунок дає змогу відобразити та простежити зміни кожного показника фінансових звітів, які мали місце за звітний період.

Одним із ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є План рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків відповідно до елементів та в розрізі показників фінансової звітності.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Новий План рахунків, розроблений Національним банком України, запроваджений у банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці бухгалтерськими принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Структура Плану рахунків побудована з урахуванням вимог до типової структури фінансових звітів банку, які викладені в МСБО № ЗО. План рахунків є обов'язковим до використання всіма установами банків.

Національним банком України розроблено окремо План рахунків бухгалтерського обліку для установ НБУ та План рахунків для комерційних банків. Розроблений окремо для установ НБУ План рахунків за структурою майже не відрізняється від Плану рахунків для комерційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін.

Застосування міжнародних принципів та стандартів бухгалтерського обліку дає можливість складати фінансову звітність, яка достатньою мірою відтворює вірогідну та зрозумілу картину господарсько-фінансової діяльності банку.

Принцип бухгалтерського обліку— це правило, яким слід керуватися під час вимірювання, оцінювання та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

До міжнародних (загальноприйнятих) принципів бухгалтерського обліку належать:

· принцип автономності;

· принцип безперервності діяльності;

· принцип нарахування та відповідності доходів і витрат;

· принцип обачності;

· принцип єдиного грошового вимірника;

· принцип превалювання змісту над формою;

· принцип історичної (фактичної) собівартості;

· принцип періодичності;

· принцип послідовності.

Із змістом та призначенням цих принципів ви ознайомилися, вивчаючи дисципліну «Бухгалтерський облік». Далі розглянемо принципи, застосування яких у фінансовому обліку банків має певні особливості.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування регулює момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, коли вони були нараховані, тобто зароблені чи здійснені, незалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені гроші.

Альтернативним методом є касовий метод визнання доходів і витрат, за яким доходи визнаються тільки з моменту надходження грошей у касу банку або на його кореспондентський рахунок, а витрати — тільки з моменту їх сплати готівкою або з коррахунку.

Розглянемо зміст ключових положень принципу нарахування доходів та витрат.

Усі завершені операції реєструються тоді, коли вони мали місце, незалежно від часу отримання або сплати грошей.

Принцип нарахування, як зазначалося, означає, що доходи зароблені (визнані) в тому періоді, коли господарська операція, від здійснення якої саме і заробляється дохід, мала місце, а не тоді, коли гроші фактично отримано. Виходячи з цього принципу дохід визнається у момент продажу активу або надання послуги, коли і має місце його заробляння, а не на дату надходження грошей у касу або на рахунок від продажу активу чи послуги.

Для застосування принципу нарахування головним критерієм є те, що дохід вважається заробленим, коли процес заробляння в основному завершений. У разі продажу товарів такий процес в основному є завершеним, коли право власності на товари переходить від продавця до покупця. Якщо надаються послуги, то процес заробляння вважається в основному завершеним, коли послуга вже надана, а не коли гроші повністю сплачені.

До переваг принципу нарахування відносять те, що його застосування дає можливість інформувати користувачів не тільки про надходження або сплату грошових коштів у минулому, а й про зобов'язання платити кошти або про їх надходження в майбутньому.

До іншого ключового положення принципу нарахування слід віднести принцип відповідності доходів і витрат.

Принцип відповідності забезпечує обчислення фінансового результату звітного періоду через зіставлення доходів звітного періоду з витратами, що були понесені для отримання цих доходів.

Стержневим положенням принципу відповідності є те, що доходи і витрати повинні бути правильно оцінені в кожному обліковому (звітному) періоді. Дохід за звітний період визначається за принципом нарахування, а потім витрати мають бути пов'язані з заробленими доходами. Труднощі застосування цього положення полягають у тому, що на практиці господарська операція починається в одному обліковому періоді, а завершується в іншому. У прикладі з наданням кредиту ми це бачили.

Принцип відповідності визначає порядок оцінювання витрат виходячи з цілі, задля якої мали місце витрати. Якщо витрати пов'язані з конкретним доходом, вони визнаються в тому періоді, в якому цей дохід був зароблений.

Вивчаючи звіт про фінансові результати, ми бачили, що процентні витрати, які пов'язані з банківськими операціями з залучення депозитів, відображаються одночасно з процентними доходами, заробленими від кредитних операцій, і шляхом їх зіставлення обчислюється проміжний фінансовий результат у вигляді чистого процентного доходу.

Ресурси, використані в одному періоді для отримання доходу в інших періодах, повинні розподілятися за цими іншими періодами. Ми бачили це на прикладі сплати орендної плати наперед.

Деякі витрати, наприклад загальні адміністративні витрати банку, не мають прямого зв'язку з доходами певного облікового періоду. Тому такі витрати визнаються у звіті про фінансові результати за той період, у якому вони мали місце.

Отже, застосування принципу відповідності дає змогу розмежувати доходи і витрати між звітними (обліковими) періодами та узгодити доходи звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Принцип нарахування і відповідності має велике значення для визначення вірогідного фінансового результату.

Принцип обачності. Обачність зумовлена невизначеністю певних подій. Наприклад, для банку завжди існує ймовірність того, що певні кредити не будуть повернуті позичальниками. У зв'язку з цим, оцінюючи у звітах інформацію, слід уникати завищення активів та доходів або заниження витрат та зобов'язань банку.

Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати у фінансовому обліку відразу після отримання відомостей про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи — лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені. Тому, наприклад, сумнівні та безнадійні кредити слід списувати на витрати та вираховувати із загальної суми кредитів, наданих у тому періоді, коли з'явилися сумніви щодо можливості їх повернення.

Іншим прикладом застосування принципу обачності є оцінка цінних паперів у портфелі банку за правилом нижчої вартості.

У банківській практиці проведення за всіма видами резервів складаються на момент визначення і виникнення ризиків незалежно від достатності чи наявності прибутку.

Особливою рисою резервів, сформованих виходячи із принципу обачності, є їх не грошова природа, тобто для їх створення банку не потрібно мати грошові кошти.

Зауважимо, що принцип обачності не означає створення прихованих або надмірних резервів, навмисне заниження оцінки активів та доходів або завищення зобов'язань чи витрат з метою викривлення звітності.

Важливе значення принципу обачності полягає в тому, що його застосування дає змогу користувачам уникнути надмірного «оптимізму» в оцінці об'єктів фінансового обліку і є для менеджерів, безперечно, важливим інструментом управління банківськими ризиками (кредитним, ринковим).

Принцип історичної (фактичної) собівартості. Застосування цього принципу передбачає досягнення адекватного відображення фінансового стану банку через намагання, наскільки це можливо, уникнути суб'єктивних оцінок господарських операцій. Згідно з принципом історичної вартості пріоритетною є оцінка активів і зобов'язань банку виходячи із фактичних витрат на їх придбання. Утім слід розуміти, що пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується здебільшого первісної вартості активів і зобов'язань.

З часом, звісно, оцінка активів і зобов'язань має тенденцію змінюватися. Для усунення розбіжностей між історичною собівартістю і реальною та досягнення вірогідної оцінки активів і зобов'язань на практиці застосовують комбіновані методи оцінки. Оцінка за фактичною собівартістю поєднується з використанням таких методів оцінки, як теперішня вартість, відновлювана собівартість, чиста вартість придбання або реалізації, справедлива вартість тощо.