Становленню нової системи регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах сприяв також розвиток у післявоєнний період інститутів громадянського суспільства, формування і розвиток демократичних процедур прийняття рішень як на рівні суспільства загалом, так і на рівні окремих підприємств. Як свідчить досвід цих країн, тільки тоді, коли діють розвинуті демократичні процедури прийняття рішень на рівні суспільства, існує ефективний зв'язок між керівництвом країни та її населенням. У цьому випадку уряд реагує на критичні виступи трудящих, а трудящі можуть сподіватися, що їхні виступи не будуть марними. З другого боку, наявність демократичної правової держави є гарантією, що роботодавці, у випадку порушення зобов'язань, зафіксованих у колективних договорах з робітниками, нестимуть повну відповідальність за їх невиконання.
Таким чином, існуюча система регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах стала результатом тривалого економічного і соціально-політичного розвитку. А об'єктивними передумовами цього процесу стали, насамперед:
- посилення концентрації та централізації капіталу, зміна форм організації праці і взаємовідносин найманих робітників і роботодавців у процесі виробництва;
- посилення згуртованості робітників та профспілкового руху;
- активна соціальна політика держави;
- розвиток демократичних процедур управління суспільством;
- конкретно-історичні умови (економічні наслідки Першої і Другої світових воєн, світова економічна криза 1929-1933 pp., «холодна війна», досвід радянської системи у галузі розв'язання соціальних проблем тощо), котрі значно прискорили процес формування соціального партнерства.
Усі ці чинники і сприяли виникненню нової форми регулювання соціально-трудових відносин - соціального партнерства.
На даний час, у світі панує концепція трьохстороннього соціального діалогу, учасниками якого є роботодавці, профспілки та держава. Ця форма діалогу існує і в Україні. Проте і роботодавці, і профспілки визнають, що ситуація з цього питання поки що незадовільна.[3]
2. Загальна характеристика профспілок
2.1 Визначення та ознаки профспілок
Профспілка є добровільною громадською організацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сфери діяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членів профспілок.
В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх про-робітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників.
В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.
Профспілки всього світу мають можливість об’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкої й плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного, громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.
Конституція України визначає, що «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права». [4]
Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян».[5]
«Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.»ст. 36 Конституції України
Історичні передумови українського профспілкового руху, нестабільна політична та економічна ситуація в державі створили на території України суперечливі умови, за яких декілька об’єднань профспілок замість співпраці та спільної боротьби за права працівників змушені з тих чи інших причин конкурувати між собою.
Тому на сьогодні українська профспілкова мережа умовно поділена на «старі» профспілки, «вільні» профспілки та «жовті» профспілки (створюються роботодавцями).
Говорячи про старі профспілки мову ведуть про Федерацію Профспілок України (ФПУ), що є нащадком радянської монополістичної профспілки.
Разом із клеймом «про-радянської» профспілки ФПУ отримали у спадок складні корумповані схеми роботи й патологічну невід’ємність від інтересів держави і роботодавця. За цими старими профоб’єднанням тягнеться цілий шлейф скандалів, що негативно впливає не лише на діяльність ФПУ, а й на авторитет профспілок взагалі.
Вільні профспілки – то перші кроки незалежної української громадськості створити дієвий та незалежний від корумпованої влади профспілковий рух для захисту робітничих інтересів.
Основна відмінність вільних профспілок у тому, що створені вони були не державою і не для держави. Вільні профспілки в Україні з’явились з перших робітничих страйків і створені були самими робітниками і для робітників.
Саме за ідеологією розрізняють старі та вільні профспілки. Ідеологія вільних профспілок передбачає свободу від політичних та корупційних інтересів, гласність, прозору діяльність на демократичних засадах.
Вільні профспілки не залежать від інтересів роботодавців та політиків, не зачіпають релігійних, ідеологічних та інших свобод своїх членів.
Завжди відкриті до співпраці та діалогу, але не поступаються своїми принципами у боротьбі за права людей найманої праці.
Вільні профспілки, як не одна інша організація, всіляко підтримують свободу слова, прозору соціальну політику, гідні економічні та трудові умови життя суспільства.
Головним завданням вільних профспілок, профспілок нового європейського демократичного типу, є донесення до людини праці ідеології свободи, ідеології справедливості, ідеології солідарності. Адже ніхто не буде відстоювати права людини, коли вона сама не буде цього робити. Тому зараз це головна місія профспілок – змінити свідомість людей найманої праці для того, щоб вони зрозуміли, що за свої права треба боротись.
Часто говорять про те, що вільні профспілки завжди у конфліктах, завжди у боротьбі і протиріччях, але це і є ознакою того, що профспілка дієва. Коли ж у профспілці все тихо і мирно, немає жодних проблем – то не профспілка а бюрократичне гніздо, де роздаються путівки у санаторії «своїм» а на членські внески керівники купують собі авто.
Характерними ознаками профспілок КВПУ є:
- виконання справжніх функцій профспілок для захисту прав та інтересів найманих працівників;
- незалежність від державних органів та роботодавців;
- заборона на членство в профспілках роботодавців та власників підприємств;
- співпраця з іншими громадськими організаціями і політичними партіями лише на паритетних засадах. Профспілки КВПУ діють на засадах соціального партнерства і трипартизму, співпрацюють з органами державної виконавчої влади і об'єднаннями роботодавців, беруть активну участь у переговорах щодо Генеральної, галузевих і регіональних угод і колективних договорів.
Незалежність профспілок - перший з основних принципів положення і діяльності профспілок, забезпечується :
- прямою забороною усякого втручання органів державної влади і посадових осіб у діяльність профспілок;
- майновою самостійністю;
- правом самостійно розробляти і затверджувати свої статути, визначати структуру, обирати керівні органи, організовувати свою діяльність ст. 14 ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності”;
- забороною контролю за діяльністю профспілок з боку органів юстиції, що реєструють профспілки в якості юридичної особи.
Другий принцип - самоврядування передбачене Законом “Про громадські об'єднання” і рівною мірою відноситься до всіх громадських об'єднань. Стосовно до профспілок він виражений у згадуваному вище їхньому праві самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність.
Третій принцип - добровільність об'єднання в профспілки закріплений як законодавством про профспілки ст.7 закону, так і Законом “Про громадські об'єднання”.
Четвертий принцип - рівноправність профспілок (ст.10 ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності”) означає, що усі профспілки і їхні органи одного рівня мають однакові права незалежно від чисельності,і яких-небудь інших ознак. Тим самим у законодавстві знайшов відображення і профспілковий плюралізм - наявність не одного, а декількох профспілок.[6]
П'ятий принцип - законність створення і діяльності, випливає із законодавства про профспілки і прямо закріплений Законом “Про громадські об'єднання”.
Існують принципи які обов’язкові лише для профспілки яка їх затвердила. Вони не можуть суперечити п’яти основним принципам діяльності професійних спілок. Прикладом може бути професійна спілка працівників освіти і науки України, яка організовує свою діяльність, виходячи з таких демократичних принципів: 1. Добровільності вступу до профспілки й виходу з неї; 2. Виборності всіх профспілкових органів знизу доверху; 3. Забезпечення представництва основних професійних груп галузі у виборних профспілкових органах; 4. Розмежування повноважень, визначення компетенції всіх профспілкових органів та самостійності виборних органів у вирішенні питань, що відносяться до їх компетенції; 5. Свободи дискусії на стадії обговорення питань, поваги до думки меншості та обов'язковості виконання прийнятих рішень; 6. Звітності всіх виборних органів перед профспілковими організаціями, що їх обрали, підпорядкованості нижчих профспілкових органів вищим; 7. Колегіальності в роботі організації та виборних органів і особистої відповідальності за виконання прийнятих рішень і профспілкових доручень; 8. Єдності профруху, солідарності всіх членів профспілки, всіх її структур в реалізації статутних завдань; 9. Нормованого фінансового забезпечення ефективної діяльності профспілкових органів усіх рівнів; 10. Рівності прав членів профспілки; 11. Єдиних підходів до організації та нормування діяльності профспілкових органів усіх рівнів; 12. Взаємної відповідальності профспілкових органів усіх рівнів.[7]