Принцип гуманізму означає, що уся державно-владна діяльність має бути спрямована на забезпечення прав та свобод людини і громадянина, на досягнення найбільшого соціального ефекту. Нормативно цей принцип закріплено ст. 1 Конституції України, відповідно до якого Україна є соціальною державою, та ст. 3 Основного Закону, відповідно до якої, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Зазначені конституційні положення свідчать, що сутність принципу гуманізму полягає в спрямуванні діяльності усіх органів державної влади на забезпечення соціального добробуту та благополуччя насамперед кожної людини, а як наслідок – і усього суспільства в цілому. Принцип гуманізму фактично радикально змінив пріоритети в системі взаємовідносин "людина – суспільство – держава". На перше місце в цій системі сьогодні поставлено саме людину, її права та свободи. Держава ж займає другорядне, похідне місце, і діяльність усіх її органів влади та посадових осіб має будуватися з врахуванням пріоритету прав та свобод людини і громадянина. Безумовно, такі кардинальні зміни не можуть відбутися моментально, і сучасна право-застосовна практика свідчить, що людина та її права ще не стали сенсом та метою державно-владної діяльності. Але закріплення цього принципу на рівні Основного Закону гарантує новий магістральний шляху розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави, де права людини будуть в центрі уваги усіх державних інституцій.
Принцип законності, закріплений ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, означає, що усі органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Іншими словами, принцип законності означає, що усі державно-владні інституції у своїй практичній діяльності зобов’язані повністю дотримуватися вимог Конституції та законів України.
У правовій державі, якою себе проголосила Україна, загально визнаними типами правового регулювання є загально-дозвільний принцип – "дозволено все, що не заборонено законом", (цей принцип стосується людини та різноманітних об’єднань громадян), та спеціально-дозвільний – "заборонено все, що не дозволено законом" (у відповідності з яким діє держава та її органи). Тобто, на відміну від людини, яка може діяти на власний розсуд, не порушуючи при цьому встановлених законом заборон, державні органи та посадові особи не мають такої свободи у виборі моделі своєї поведінки. Вони зобов’язані діяти лише таким чином, як це прямо передбачено нормами права і лише в межах закріпленої за ними компетенції. Вчинення ж державним органом дій в межах компетенції, але не передбаченим способом, в непередбаченій законом формі, або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих в процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними.
Втілення принципу законності в практику організації та функціонування державного механізму України забезпечується цілою низкою інших конституційних положень, до яких, зокрема, відносяться: найвища юридична сила Конституції; пряма дія її норм; вища юридична сила законів, які мають юридичне верховенство по відношенню до усіх підзаконних нормативно-правових актів; відповідальність держави та її органів перед людиною за результати своєї діяльності; чітке визначення компетенції та повноважень органів державної влади; здійснення правосуддя виключно судами та заборона делегування чи привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами; підстави для визнання законів та інших правових актів неконституційними тощо.
Окрім вищезазначених основоположних принципів організації та функціонування державного механізму України, Конституція України містить й низку інших принципових положень, які мають безпосередній, або опосередкований вплив на організацію та діяльність органів державної влади: рівне право доступу до державної служби (ч. 2 ст. 38); позапартійність органів виконавчої та судової влади (ч. 3 ст. 37); відокремлення церкви і релігійних організацій від держави (ч. 3 ст. 35); право не виконувати явно злочинні накази та розпорядження (ч. 1 ст. 60); гласність діяльності Верховної Ради України та гласність судового процесу (ч. 1 ст. 84, п. 7 ч. 3 ст. 129); ієрархічність організації та діяльності органів виконавчої влади (ст. ст. 113, 118).
Закріплене статтею 38 Основного Закону України право громадян України на рівний доступ до державної служби повністю відповідає міжнародно-правовим стандартам в галузі прав людини, закріпленим Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року. Цей принцип означає, що кожен громадянин України на загальних умовах рівності має право на зайняття будь-якої посади в органах державної влади відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки.
Принцип позапартійності органів виконавчої та судової влади передбачає заборону на створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, та заборону для професійних суддів належати до політичних партій. Цей принци є складовою частиною основоположного конституційного принципу – державного суверенітету України, зокрема таких ознак державної влади як її верховенство та незалежність. Органи державної влади та їх посадові особи в своїй діяльності зобов’язані керуватися лише державними інтересами, закріпленими відповідними законодавчими актами, і не пов’язані жодними рішеннями політичних партій та інших громадських формувань.
Відокремленість церкви і релігійних організацій від держави є ознакою світського характеру Української держави та однією з визначальних ознак правової держави. В Україні гарантується релігійна багатоманітність і жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Органи державної влади у своїй діяльності не можуть надавати жодних переваг тій чи іншій релігійній течії чи конфесії.
Право не виконувати явно злочинні накази та розпорядження стосується усіх суб’єктів правовідносин, тобто і людини, і державних службовців. Незважаючи на чітку ієрархічність в організації органів державної влади та на обов’язковість актів та рішень вищестоящих органів та посадових осіб для нижчестоящих, вони не зобов’язані виконувати явно злочинні накази та розпорядження. При цьому слід зазначити, що явно злочинними є такі накази та розпорядження, злочинний характер яких ні в кого не викликає сумнівів, тобто є очевидним для кожної людини, незалежно від рівня її освіти та професійної підготовки. А під наказами та розпорядженнями в даному аспекті слід розуміти будь-які рішення та акти усіх державних інституцій.
Принцип гласності поширюється на діяльність практично усіх державних органів. Разом з тим, Конституція України закріпила цей принцип лише щодо діяльності Верховної Ради України та щодо судового процесу. Принцип гласності означає, що органи державної влади працюють гласно та відкрито, їхня діяльність широко висвітлюється засобами масової інформації, кожен громадянин має право ознайомитися з рішеннями та актами державних органів, а таємні рішення можуть прийматися лише у чітко визначених законодавством випадках і лише з метою забезпечення безпеки держави, громадського порядку та дотримання прав та свобод людини і громадянина.
Принцип ієрархічності в організації та діяльності органів державної виконавчої влади означає, що уся система державної виконавчої влади передбачає підпорядкованість нижчестоящих органів вищестоящим. Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, на другому щаблі стоять міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Державну виконавчу владу на рівні областей здійснюють обласні, а на рівні районів – районні державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Достатньо суттєвий вплив на функціонування усього державного механізму України мають й законодавчо закріплені принципи, до яких слід віднести такі: обов’язковість для державних службовців рішень та актів, прийнятих вищестоящими державними органами в межах їх компетенції та відповідно до законодавчо встановлених повноважень; гласність у реалізації державної служби; поєднання єдиноначальності та колегіальності; відповідальність державних службовців за прийняті рішення та інші.
3. Система органів державної влади
Усі органи державної влади України в своїй сукупності складають єдину, цілісну та внутрішньо узгоджену систему, чим забезпечується ефективне функціонування державного механізму в цілому. В науці під системою розуміють не просто сукупність структурних елементів, а внутрішньо узгоджену, впорядковану та взаємодіючу їх сукупність. Системність в організації державної влади зумовлена як конституційними принципами, покладеними в її основу, так і функціями та завданнями державно-владної діяльності. Так, поділ державної влади на три гілки, одночасно передбачає й тісну співпрацю та взаємодію усіх державних інституцій, які діють не розрізнено, а спільно, скоординовано та взаємоузгоджено. А ефективне виконання функцій державно-владної діяльності, основними з яких є законодавче врегулювання суспільних відносин, забезпечення виконання прийнятих законів та розв’язання правових спорів, забезпечується узгодженою діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади.