Поряд з викладеними правової державі властиві й принципи верховенства закону - вищого нормативно-правового акта, конституційно-правового контролю, політичного плюралізму тощо.
громадянський суспільство правовий держава україна
РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
3.1 Розвиток громадського суспільства в Україні
Проблеми громадянського суспільства були предметом інтересу і дореволюційної політико-правової думки в України. Ці питання розглядали таки представники суспільства як Шевченко, Франко, Грушевський, Драгоманов тощо. Розвиваючи основоположні ідеї східної школи, вони в той же час внесли національний елемент у розуміння громадянського суспільства.
Після жовтневої революції в Росії в 1917 році в Україну спочатку намітився процес формування громадянського суспільства. Але він був перерваний у другій половині 20-х рр. ХХ ст. встановленням тоталітарно-бюрократичної системи в СРСР.
Після проголошення в 1991 році державної незалежності в Україні концепція громадянського суспільства прийнята як загальнолюдська цінність. Вона знайшла відображення в Декларації про державний суверенітет України 1991 року і Конституції України 1996 року.
Відповідно до сучасного поданням громадянське суспільство є самостійною соціально організованою структурою для узгодження різноманітних інтересів людей. Воно не ставитися всупереч державі, а взаємодіє з ним для досягнення спільних цілей. Структурними елементами громадянського суспільства є різноманітні об'єднання громадян, політичні партії, масові рухи, тощо. До інститутів громадянського суспільства віднесено[6]:
- громадські організації;
- професійні та творчі спілки;
- організації роботодавців;
- благодійні релігійні організації;
- органи самоорганізації населення;
- недержавні засоби масової інформації;
- інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.
Таким чином, вперше в історії незалежної України інститути громадянського суспільства перестали бути виключно філософською чи політичною категорією, а були унормовані як система суб'єктів, наділених правами і обов'язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні та участь в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики.
В Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах.
По-перше, його становлення відбувається тоді, коли проблематика громадянського суспільства вже не є актуальною для країн розвиненої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку соціальної державності, що передбачає необхідність наукового пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. Внаслідок таких змін формується якісно нова соціальна система, яку зарубіжні політологи називають «суспільством масового споживання, масової культури».
По-друге, становлення громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творення національної державності, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути за умов перебування в складі колишнього СРСР.
По-третє, радикальна зміна пріоритетів соціального розвитку передбачає перехідний період протиборства різних векторів тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в напрямку наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, однак, практично мало адаптовані українським суспільством.
Громадянське суспільство є двигуном будь-якої демократії. Демократію не можливо насадити згори, вона проростає знизу, із зростання рівня свідомості, із активності громадян, із діяльності громадянських організацій.
Якщо у суспільстві відсутній достатній рівень демократичної свідомості, будь-які спроби насадити демократію приречені вироджуватись у складні анархічні або авторитарні гібриди.
В кожному з цих випадків суть політичної системи відмінна від декорацій в світлі яких її виставляє влада. Таким чином, швидкий «відкат» демократії, коли крок за кроком нова влада відсуває власний горизонт повноважень в бік зменшення прав та можливостей громадян, свідчить не тільки про якість і суть нової влади, а, в тому числі, про слабкість громадянського суспільства.
За даними Інституту соціології НАН, кількість членів громадських об'єднань коливається в межах 12-17% громадян. Із цієї кількості на членство в громадських організаціях припадає 7%[7].
Окрім цього, тільки 2,2% з цих членів беруть активну участь в діяльності своїх об'єднань. Слабкість громадських організацій підтверджує і дослідження творчого центру "Каунтерпарт", в якому зазначається, що 75% громадських організацій мають менше 100 членів[8].
Низький рівень членства найбільше позначається на спроможності громадських організацій. Так, 57% ГО протягом року виконують від 1 до 3 проектів[9].
Найбільша кількість громадських організацій головним чином фінансується з грантів міжнародних організацій - 55%. Надзвичайно низький відсоток вихідців з громадянського суспільства у політичній еліті - 2,8%.
І, нарешті, дані, які остаточно змушують задуматись на перспективами громадянського суспільства в Україні: майже 50% громадян не довіряють громадським організаціям.
Така прикра ситуація з громадянським суспільством багато в чому пояснює причини демократичних провалів в Україні. Водночас, незважаючи на важке комуністичне минуле, умови розвитку громадянського суспільства важко назвати не сприятливими.
Починаючи з моменту встановлення перших дипломатичних стосунків, всі без винятку демократичні країни визначали зростання кількості та ролі громадських організацій пріоритетом розбудови демократії.
Аналіз стану громадянського суспільства та умов його розвитку дає підстави вважати, що ключовою проблемою були невірно встановлені пріоритети. Фактично, і західні донори, і помаранчева влада діяли за принципом "дати рибу, а не вудку".
Зокрема, для донорів пріоритетами були навчання та створення організаційних умов. В підсумку, це призвело до того, що багато сучасних громадських активістів володіють високим інтелектуальним рівнем, досвідом закордонних поїздок, хорошим офісом, але, водночас, вони маргіналізовані і віртуалізовані.
Для більшості з них громадська діяльність носить локальний проектний характер. Відповідно, такі організації не можуть жити без зовнішніх вливань, і ні зростання сум, ні час не збільшують їх організаційну спроможність.
Подібним чином, діяла і помаранчева влада долучаючи громадянське суспільство до діалогів, слухань, експертних оцінок, але так і не прийнявши необхідні законодавчі зміни для зростання їхньої самостійної ролі та запиту у суспільстві.
Насправді, єдиним, що робить громадянське суспільство сильним і є самі громадяни. Жодна зовнішня фінансова допомога і державне замовлення не зрівняється з підтримкою, яку можуть надати громадяни своїми коштами чи участю.
Залучення громадян та формування довіри у суспільстві мали і мають бути основними пріоритетами розвитку громадянського суспільства. Від самого початку свого створення громадські організації мали формувати солідарність між громадянами, активізувати їх у відстоюванні власних прав, у здійсненні тиску і контролю за владою.
Організація і мережа - це основні форми існування активних громадян. Тільки за таких умов можна перетворити суспільне невдоволення у громадянський тиск, а, відповідно, викликати політичні зміни.
Наявність ефективної всеукраїнської структури вже давно б перетворило локальне невдоволення законом про місцеві вибори на масштабний протест. Зрештою, саме так це відбувається в таких країнах як Греція.
Зміна пріоритетів - обов'язкова умова виживання громадянського суспільства. Новими пріоритетами, зокрема, мають стати: виникнення великої кількості локальних організацій, розбудова громадянських структур, зростання членства, охоплення значної кількості громадян проектами, організація довгострокових кампаній та участь у коаліціях.
Громадські організації України мають вийти на рівень самостійного функціонування та самофінансування, що можливо виключно при досягненні нових пріоритетів.