зокрема на центральну нервову систему [4, с. 74].
Стан наркотичного сп'яніння має свої відмінності від алкогольного й за зовнішніми проявами може бути визначений як ейфорія. Характерними ознаками млявість та сонливість, монотонна й нечітка мова. Часто наркотичне сп'яніння супроводжується галюцинаторними переживаннями.
Варто додати, що усвідомленість своєї поведінки та контрольованість вчинків у особи, що перебуває в такому стані, знаходяться в прямій залежності від виду та дози наркотичного засобу, тривалості й частоти його вживання, а також індивідуальних психічних особливостей суб'єкта.
Отже, особа, яка вчинила злочин під впливом наркотиків, також не звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку з посиланням на ст. 21 КК України. Наголосимо ще на одному моменті: немедичне вживання наркотичних засобів та зловживання ними набуває характеру захворювання, яке має назву наркоманія. Специфіка наркоманії як захворювання, що знаходить вияв у постійному потязі до вживання наркотиків, а також психічній та фізичній залежності від них, як і алкоголізм, призводить до глибоких змін особистості та виснаження організму.
До одурманюючих засобів, що спричиняють токсичне сп'яніння, відносять:
1) психотропні речовини, включені до спеціального переліку заборонених засобів;
2) різноманітні речовини промислового, побутового та іншого призначення;
3) деякі прекурсори (речовини, які використовують для виготовлення наркотичних засобів та психотропних речовин) [4, с. 74].
Вдихання перерахованих речовин викликає одурманюючий стан. Картина сп'яніння найчастіше нагадує за зовнішніми ознаками стан алкогольного сп'яніння, а особа відчуває приємний стан ейфорії, а також загального соматичного благополуччя; особа стає зухвалою, багатослівною, грубою та нав'язливою. Часте використання або користування одурманюючими засобами може призвести до токсикоманії — хвороби, викликаної зловживанням одурманюючих речовин, що спричиняє залежність від них. Токсикоманія може бути викликана також і систематичним вживанням токсичних речовин, а також у разі вдихання токсичних засобів, зокрема засобів побутової хімії, які доступні не тільки дорослим, а й дітям через можливість їх легального придбання. Можливість відрізнити стан патологічного сп'яніння від звичайного фізіологічного має істотне значення для вирішення питань про притягнення осіб, що скоїли різноманітні злочини в стані сп'яніння, до кримінальної відповідальності або звільнення від неї. Кримінальний кодекс України 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків та наркоманів, у свою чергу, КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких може бути застосовано подібні заходи; разом з тим до переліку небезпечних для життя хвороб чинне законодавство України відносить поряд з туберкульозом, психічними захворюваннями, СНІДом також хронічний алкоголізм та наркоманію (на жаль, на сьогодні до цього переліку не включено токсикоманію).
Беззаперечним є той факт, що сп'яніння є передумовою скоєння багатьох злочинів. Тому кримінальне законодавство України визнає стан сп'яніння обставиною, що обтяжує відповідальність (ч. 1 п. 13 ст. 67 нового КК України).
Залежно від характеру злочину суд вправі не визнати вчинення злочину особою у стані сп'яніння обставиною, що обтяжує відповідальність, у випадках, коли:
а) вчинення злочину взагалі не пов'язане зі станом сп'яніння винуватої особи;
б) суб'єкт був доведений до стану сп'яніння всупереч його волі.
Якщо суд не визнає цю обставину обтяжуючою, він повинен спеціально вказати про це у вироку, мотивувавши своє рішення [2, с. 129].
4. Судово-психіатрична оцінка осіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння, васлідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин
Однією з найбільш постійних і складних судово-психіатричних експертиз є експертизи осіб, що скоїли правопорушення в результаті зловживання алкоголем, наркотичними засобами та речовинами, які можуть спричиняти токсикоманію. Психічні порушення відображаються в психічній неврівноваженості, емоційній нестійкості, подразливості, швидкому переключенню уявлень у рухові акти, спробах передчасної реалізації виниклих намірів і загальному психомоторному збудженні. Однак ці психічні розлади не можна розглядати ізольовано, загалом поза зв'язком з особою. Алкогольне сп'яніння виявляє схильності особи, приховані наміри, знижує можливості до супротиву здійсненню злочину. В свідомості хворого можуть легко з'являтися неочікувані, дивні думки, що негайно реалізуються в дії. В практиці експертизи спостерігаються стани звичайного алкогольного сп'яніння з істеричними явищами (фантазуванням, вигадками, самозвинуваченнями та ін.), елементами перебільшення, бешкетування, розпусності тощо. Відношення оточуючих завжди відбивається на поведінці і характері дій сп'янілих. Так, вони, наштовхуючись на активну протидію з боку оточуючих, часто докорінно змінюють свою поведінку, намагаються виправдовуватись, уникнути відповідальності [8; с.74].
Таким чином, психічні зміни, що виникають в результаті дії алкоголю, відбиваються на вчинках сп'янілих і формуванні в них задуму, характеру виконання злочину. Разом з тим у стані звичайного алкогольного сп'яніння немає тієї сукупності ознак, які властиві присмерковому (сутінковому) розладу свідомості. Це свідчить, що психічні розлади при звичайному сп'янінні не можуть бути ототожнені з психотичними розладами. В деяких випадках при скоєнні злочину в стані звичайного сп'яніння здатність особи розуміти свої дії і керувати ними лише послаблюється. Все це виключає звичайне алкогольне сп'яніння в законодавстві з тих психотичних розладів, які обумовлюють неосудність.
Лікарям-психіатрам, судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного сп'яніння доводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, які містяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що сп'янілі раптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухи їх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру. Хворобливі пережиття, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках, своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, що мають захисний характер. Для діагностики патологічного сп'яніння більш цінним є не встановлення факту забування подій, а з'ясування, що збереглося в пам'яті суб'єкта, які хворобливі переживання він пам'ятає. Суттєве значення для діагностики патологічного сп'яніння має характер поведінки суб'єкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному сп'янінні, при затриманні спричиняють супротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з суб'єктами, які перенесли патологічне сп'яніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність. Випадки правопорушень, пов'язаних з гострою і хронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрі зловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадках наркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься до правопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливо глибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушника неосудним.
У судово-психіатричній практиці особи, які зловживають опіатами, в переважній більшості випадків визнаються осудними. Виключення становлять хворі, котрі скоїли правопорушення в психотичному стані.
Висновки
У ст. 21 КК України закріплено, що особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.
Зрозуміло, що тут залишаються відкритими деякі питання, а саме, як бути при недобровільному сп’янінні. Ці проблеми залишаються для розв’язання судовій практиці.
Також п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України закріплює, що злочини, вчинені у стані сп’яніння вважається обставиною, яка обтяжує покарання, хоча суд вправі не визнавати його таким. Але є такий стан сп’яніння як недобровільне, яке законодавством багатьох країн вважається або обставиною, що пом’якшує покарання, або обставиною, яка є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, що є досить обґрунтованим. Під недобровільним розуміється сп’яніння, яке виникло проти волі особи, а саме із-за непередбаченого випадку чи у результаті обману, примусу.
На мою думку, при наявності п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України суд навряд визнає стан сп’яніння як обставину, що пом’якшує покарання. Тим більше, що в нашій кримінально-правовій доктрині стан сп’яніння розглядається як обставина, яка не може пом’якшувати покарання (Мельник М.І.) [М.І. Мельник, В.А. Клименко. Кримінальне право України. Загальна частина - К.: Юридична думка, 2004. с. 109]. Я.Ю. Кондрат'єв розглядає його з двох сторін: воно має значення для визначення обставини, яка обтяжує покарання, а також те, що стан сп’яніння пов’язаний з встановленням осудності [Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник/ Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. – К.: Атика, 2002. с. 136].
Тобто ми бачимо, що як українська правова доктрина, так і законодавець, налаштовані категорично і майже безальтернативно, стосовно призначення покарання за злочини, вчинені у стані сп’яніння.
Також не закріплено в законодавстві причини сп’яніння, які мають дуже важливе значення при визначенні умислу. На нашу думку, ця обставина дає можливість суддям не звертати на них увагу, що іноді робить покарання більш суворим, ніж того вимагає насамперед справедливість.