Смекни!
smekni.com

Проблеми реалізації конституційних прав особи в стадії порушення кримінальної справи (стр. 3 из 3)

Точна вказівка на час порушення кримінальної справи необхідна для перевірки законності і вжиття заходів, що обмежують права і свободи громадян, а також задля визначеності допустимості доказів, отриманих за результатами слідчих дій, які провадились у день порушення кримінальної справи [13, с. 139].

Одним із способів обмеження охоронюваних законом конституційних прав та свобод людини і громадянина – це порушення кримінальної справи щодо конкретної особи. Т.М. Москалькова ж стверджує, що з метою охорони честі й гідності особистості постанову про порушення кримінальної справи належить виносити не стосовно конкретної особи, а за фактом учиненого злочину, оскільки обставини, які підтверджують, що його вчинено певною людиною, підлягають доказуванню в стадії попереднього розслідування [17, с. 66].

Аналіз ч. 2 ст. 98 КПК не дозволяє однозначно встановити процесуальний статус особи, щодо якої порушено кримінальну справу. Зіставлення вказаної норми зі статтями 43 і 431 КПК не дозволяє віднести її ні до обвинуваченого, ні до підозрюваного, бо закон не передбачає такої підстави, як порушення щодо особи кримінальної справи для набуття зазначеного статусу.

Отже, подібні приписи не є досконалими і на практиці викликають низку принципових питань стосовно їх реалізації. Так, особі, щодо якої порушено кримінальну справу, не роз’яснюються її прав, у тому числі права на захист, мати захисника тощо, в наслідок чого виникають труднощі з можливістю їх реалізації, що є суттєвим порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Кримінально-процесуальним законодавством повинна бути передбачена можливість судового оскарження заінтересованою особою постанови про порушення кримінальної справи, якщо ця постанова порушує її конституційні права, незалежно від того, порушена кримінальна справа стосовно конкретної особи чи за фактом. При цьому як відповідна гарантія в законі обов’язково має бути передбачено механізм такого оскарження. Право на судове оскарження дій і рішень, які зачіпають права й законні інтереси людини, не може бути обмеженим лише на тій підставі, що особа не була визнана у встановленому порядку учасником провадження по справі, оскільки це не відповідає Конституції України.

У юридичній науковій літературі з огляду на важливість процесуального значення стадії порушення кримінальної справи непоодинокі пропозиції щодо встановлення порядку, під час якого відбувалося б санкціонування такого порушення прокурором, як і затримання особи на строк понад добу, короткочасний арешт чи інші процесуальні дії. Вважається, що встановлення такого порядку призведе до підвищення відповідальності як посадових осіб, які порушують кримінальні справи, так і прокурорів у процесі здійснення нагляду за законністю цього виду процесуальної діяльності [2, с. 11].

При цьому варто зазначити, що для запобігання зловживанням вказаним правом необхідно законодавчо встановити строк оскарження заінтересованою особою постанови про порушення кримінальної справи в порядку статей 2367, 2368 КПК, який має становити 7 днів з моменту вручення їй копії цієї постанови.

На практиці також постало питання про розгляд судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи (статті 2367, 2368 КПК) і можливість прийняття рішення про її задоволення, скасування й винесення постанови про відмову в порушенні справи (п.2 ч. 16 ст. 2368 КПК) з мотивів недостатності матеріалу для цього. Як вбачається, суду належить враховувати при цьому не лише фактичний обсяг наявного матеріалу, а й відповідну слідчу перспективу її подальшого розслідування.

З метою вдосконалення цього ж інституту також потрібно звернути увагу на відповідні моменти щодо його врегулювання, викладені у проекті ЗУ „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо оскарження постанов про порушення кримінальних справ)” реєстр. № 2380 від 16 квітня 2008 р., внесеного Президентом України для позачергового розгляду Верховною Радою України (далі – Законопроект № 2380). Уточнення потребує формулювання ч. 3 ст. 2367 Законопроекту № 2380 щодо особи, яка має право оскаржувати постанову про порушення кримінальної справи, якщо остання порушується за фактом учиненого злочину. Формулювання пропозиції стосовно подання такої скарги „особою, якщо за обставинами справи вона була відома як підозрювана в учиненні злочину …”, не є конкретним, тому що закон чітко встановлює момент, з якого людина набуває статусу підозрюваного.

Враховуючи певну неврегульованість питання про право повторного звернення скаржника до суду після залишення суддею скарги без розгляду (ч. 3 ст. 236 Законопроекту № 2380), вбачаємо за доцільне доповнити цю статтю положенням про те, що особа вправі повторно звернутися до суду, якщо з’являться нові, не розглянуті судом підстави для цього, які обґрунтовують порушення її прав і законних інтересів.

судочинство право кримінальний справа


ВИСНОВКИ

Одним із видів зловживань законодавством, які перешкоджають судовому захисту прав людини, зокрема, прав потерпілого, є незаконна відмова в кримінальному переслідуванні, чим порушується ст. 3 Конституції України, у якій записано, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Як свідчить досвід, таких зловживань у виді незаконної відмови в кримінальному переслідуванні є досить багато. Тому вважаємо доцільною пропозицію введення в КК України норми, яка передбачала б відповідальність за подібні діяння і тим самим сприяла б забезпеченню захисту прав людини в Україні. Також, виходячи з наведених вище положень, достатньо обґрунтованою є доцільність закріплення в КПК окремої статті, яка має бути присвячена особливості процесуального статусу заявника і його відмінності від інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.


ЛІТЕРАТУРА

1. CriminalInvestigationCharles Swanson/ Neil С. Chamelin, Leonard Territo. by McGraw-Нill Inc, 1988. – P. 566.

2. Абашмадзе В.В. Учение о разделении государственной власти и его критика / В.В.Абашмадзе. – Тбилиси : Изд-во Тбил. ун-та. – 1972. – 256 с.

3. Акинча Н.А. К понятию уголовно-процессуальных гарантий / Н.А. Акинча // Актуальные вопросы советской юридической науки. Ч. 2 / Редкол. : Демьяненко В.Н., Козлов В.В., Познанский В.А., Степанов В.В., Тархов В.А., Тихонов К.Ф., Чеканов В.Я. (отв. ред.) – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 176 c.

4. Александров А.С. Уголовный процесс России: учебник / А.С. Александров, Н.Н. Ковтун, М.П. Поляков, С.П. Сереброва; науч. ред. В.Т. Томин. – М., 2003. – 821 с.

5. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе ( досудебные стадии ): учеб. пособие / С.А.Александров. – Горький: ВШ МВД СССР, 1976. – 124 с.

6. Алексеев А.С. Русское государственное право: конспект лекций / А.С. Алексеев. – 2-е изд., студенч. – М.: Тип. А.А. Гатцука, 1892. – 473 с.

7. Алексеев Н.С. Очерк развития науки уголовного процесса /Н.С.Алексеев, В.Г.Даев, Л.Д. Кокорев. – Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1980. – 250 с.

8. Алексеев С.С. Избранное: Наука права; Общесоциальные проблемы; Публицистика. – М.: Статут, 2003. – 480с.

9. Алексеева Л.Б. Практика применения ст. 6 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод Европейским Судом по правам человека :Право на справедливое правосудие и доступ к механизмам судебной защиты /Л.Б. Алексеева ; Институт „Открытое общество”. Фонд содействия ; Российская правовая академия. –М. :Рудомино,2000. –158 с.–(Программа „Право” ; Вып. 3).–Библиогр. в подстрочных ссылках.

10. Аленін Ю.П.Деякі питання захисту прав людини при застосуванні конвенцій про правову допомогу у кримінальних справах / Ю.П. Аленін, Т.В. Затилкіна, М.І. Пашковський // Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини / НДІ „Проблеми людини”. – Т. 12. – К., 1999. – С. 558–565.

11. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий / Ю.П. Аленин. – О. : Центр.-Укр. изд-во, 2002. – 264 с.

12. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе: учеб. пособие / С.А.Альперт. – Х.: Юрид. ин-т, 1974. – 36 с.

13. Аристотель. Сочинения : в 4 т. / Аристотель.– Т.4 : Политика. – М. : Мысль, 1983. – 830 с.

14. Ароцкер Л.Е. Судебная этика. // Соц. Законность. – М., 1969, № 9, с. 31-33.

15. Афанасьев B.C., Сергеев Л.А. Рассмотрение сообщений о преступлениях: Учеб. Пособие. – М. : Академия МВД СССР, 1972. – 115 с.

16. Бабкова В.С. Організаційно-правові проблеми контролю в прокурорській діяльності: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.10 / В.С. Бабкова. – Х., 1998. – 19 с.

17. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации : учеб. для юрид. вузов и фак. / М.В. Баглай. – М. : НОРМА–ИНФРА М, 1998. – 752 с.

18. Барабаш А.С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление / А.С. Барабаш. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2005. – 257 с.

19. Барнашов А.М. Теория разделения властей: становление, развитие, применение / Под ред. А.И. Кима. – Томск: Изд-во Том. гос. ун-та им. В.В. Куйбышева, 1988. – 100 с.

20. Басков В.И. Прокурорский надзор : учебник / В.И.Басков. – М. : БЕК, 1995. – 546 с.

21. Белоусов А.Е. Вопросы теории и практики применения мер уголовно-процессуального пресечения по законодательству РФ: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 – Уголовный процесс ; Криминалистика ; Судебные экспертизы/А.Е. Белоусов ; Науч. рук. З.З. Зинатуллин ;Государственный комитет РФ по высшему образованию. Удмуртский государственный университет. -Ижевск,1995 -18 с.

22. Бессарабов В. Прокуратура в зарубежных странах / В. Бессарабов // Законность. – 2000. – №10. – С. 36–40.

судочинство право кримінальний справа