Шляхи впровадження правового досвіду організації та здійснення діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в Україні (стр. 1 из 3)

Шляхи впровадження правового досвіду організації та здійснення діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в Україні

професійна юридична діяльність

У цьому підрозділі подаються результати вивчення та визначення стану, можливостей, умов і перспектив сприйняття та запозичення позитивного досвіду професійної діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в подальшому розвитку правової системи України.

На даному етапі розвитку української державності існує багато проблемних питань, які стосуються судової, прокурорської, адвокатської, поліцейської та інших видів юридичної діяльності. Тривалий час йде реформування судової системи, адвокатури, прокуратури, органів внутрішніх справ, розширюються зовнішні зв’язки України, зроблено певні кроки на шляху її інтеграції в європейський правовий простір та ЄС, все це передбачає впровадження у вітчизняний правовий розвиток загально-прийнятих у світі та Європі стандартів здійснення юридичної діяльності.

При розгляді цієї проблематики, ще раз доцільно зауважити, що Україна та країни, які належать до англо-американської правової сім’ї, як-то Великобританія, Канада, Австралія, США тощо, відносяться до різних правових систем, а отже, при розгляді питань впровадження та використання досвіду даних країн для реформування юридичної діяльності в Україні необхідно враховувати відмінності національних правових систем та відповідних правових сімей, зокрема, у побудові та ролі законодавства, історичних, територіальних умовах формування та розвитку юридичної діяльності тощо, а також відмінності, які існують в юридичній діяльності Англії, Уельсу, Канади, Австралії, окремих штатів США і таке інше.

Базуючись на результатах дослідження особливостей юридичної діяльності в країнах англо-американської правової сім’ї, вивчення стану і напрямків її реформування в Україні, осмислення сучасних процесів глобалізації правового розвитку, конвергенції національних правових систем, регіоналізації правового простору та інших, можна зробити висновок, що не тільки між спорідненими, але й між різними за правовою природою національними системами частіше відбувається взаємодія, дифузія, узгодження правового розвитку, ніж їхня диференціація, “націоналізація”, посилення ізольованості і таке інше. Хоча, безумовно, ці процеси мають відмінності в правовому регулюванні різних сфер суспільного життя та міжнародного співробітництва, що передбачає й усвідомлення прагнення країн зберегти себе як самобутніх суб’єктів світового правового розвитку.

Виходячи з цих концептуальних засад, на даному етапі дослідження буде наведено обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення юридичної діяльності в Україні на підставі сприйняття та запозичення відповідного правового досвіду країн англо-американської правової сім’ї.

На сучасному етапі проведення правових реформ в Україні постають проблеми щодо необхідності і доцільності запровадження інституту присяжних засідателів, удосконалення процедур заміщення посад суддів, забезпечення незалежності та невідворотності юридичної відповідальності, підвищення рівня правової захищеності громадян, об’єктивності досудового слідства та інші. На певних етапах правового розвитку такі проблеми існували перед всіма країнами, включаючи і країни англо-американської правової сім’ї.

Розглянемо деякі з наведених вище проблемних сфер, які доцільно удосконалити, використавши досвід Австралії, Великобританії, Канади, США тощо. Одним з найважливіших завдань, які стосуються юридичної діяльності в судочинстві, і які існують на сучасному етапі розвидку України слід назвати необхідність впровадження в життя принципу незалежності суддів не тільки від незаконних впливів всіх інших гілок влади, але й від юридичних і фізичних осіб, а також від засобів масової інформації. Так, у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (2006 р.) зазначено, що неодмінними умовами справедливого судочинства є незалежність, безсторонність і професіоналізм судді. Організація судової системи і судочинства має запобігати будь-яким спробам чинити тиск на суддів та виникненню найменших сумнівів щодо неупередженості та професіоналізму суддів [7].

Проблема створення незалежного корпусу суддів є комплексною, і при розгляді шляхів її вирішення не можна оминути такі питання як заміщення судових посад, звільнення з посади суддів, визначення строків, впродовж яких суддя може обіймати свою посаду. У деякій мірі цієї проблеми стосуються і шляхи матеріального забезпечення суддів у контексті джерел фінансування системи судів (державних або місцевих фондів), розподілу коштів власне в межах судової системи, оскільки це опосередковано впливає на незалежність як усієї судової системи, так і окремих суддів.

Країни англо-американської правової сім’ї не знайшли єдиного шляху вирішення, даної проблеми, хоча по суті, вони мають одні спільні корені. Проте можна виділити певні властивості, орієнтуючись на які, можливо гармонічно, оптимально поєднати процесуальну, матеріальну, організаційну та іншу незалежність суддів з їхньою відповідальністю, забезпеченням об’єктивності, неупередженості та справедливості судових рішень.

Так, використовуючи досвід судової діяльності Англії, можна виділити такі моменти, які опосередковано або прямо впливають на незалежність судових установ та окремих суддів. Зокрема, законодавчо закріплено, що англійські судді абсолютно незалежні від парламенту. Це досягається тим, що парламент Англії не може впливати на призначення конкретних суддів на посади, тому, що їх призначає на посаду Лорд-Канцлер. Парламент також не має права самостійно зміщувати суддів з посади або якимось іншим чином зменшувати строк їхнього знаходження на посаді.

Розглядаючи досвід США з даної проблематики, можна виявити суттєві відмінності при вирішенні даного питання, зокрема, існування декількох варіантів заміщення судових посад. Найбільш оптимальним, на нашу думку, є згадуваний раніше “Міссурійський план”. Позитивним рисами даного способу заміщення посад є те, що, хоча суддя первинно і призначається владними структурами, але незалежність від них досягається тим, що продовження його повноважень вирішується шляхом голосування населенням певної території, на якій практикує данний суддя. Виходячи з цього, можна сказати, що орган, який призначував суддів на посади, вже не має такого впливу на призначених осіб, оскільки питання, чи залишиться він на посаді, залежить виключно від результатів його професійної діяльності. Додатковим позитивним моментом у цьому контексті є позбавлення суддівської професії “кастовості”, сприяння більшій “відкритості” судів, посилення громадського контрою та підзвітності судді громаді, а не конкретним особам чи обмеженим групам осіб. Для того, щоб суддя мав змогу продовжити свої повноваження, він зобов’язаний проводити публічні виступи, звітувати про свою діяльність, можливо проводити певні правові заходи у вигляді круглих столів, конференцій з проблем практичного застосування законодавства, його недоліків, прогалин тощо, оскільки так він зможе оцінити рівень довіри та поваги до себе, а такі заходи можуть як підвищити рівень правової свідомості і культури, так і виявити недоліки у своїй роботі та роботі своєї судової установи. Зрозуміло, що такий спосіб заміщення судових посад нераціонально використовувати при заміщенні посад вищих рівнів судової системи, оскільки громада не зможе об’єктивно оцінити результати їхньої діяльності.

Позитивним аспектом даного способу призначення суддів, на противагу “чисто” виборному, на нашу думку, є те, що “Міссурійський план” виключає проведення передвиборної агітації, а населення здійснює свій вибір на основі виключно компетентності суддів та результатів їхньої професійної діяльності. Така процедура не дає можливості “узурпувати” призначення суддів певними державними органами та забезпечує достатній рівень незалежності від органів, які можуть “торгувати” суддівськими посадами, оскільки при незадовільній діяльності суддів їхні повноваження будуть припинені і їх буде звільнено, при цьому соціальні пільги суддям, звільненим з посади, надаватися не будуть. Звичайно, тут не йдеться про захист особи – колишнього судді від нападів, погроз тощо, які відбуваються через його колишню професійноу діяльність.

Подальшу оптимізацію процедури призначення суддів, на нашу думку, може бути здійснено шляхом створення в регіонах державних комісій з обрання суддів, які б функціонувала не більш як два роки, а її члени після закінчення повноважень не мали права бути обраними до неї протягом наступних двох термінів її функціонування. Така комісія розглядала б кандидатури на посади суддів, які відповідають вимогам законодавства щодо призначення суддів, та обирала б суддів на строк від року до півтора, протягом яких суддя повинен довести, що він відповідає суворим професійним, етичним, моральним вимогам та після закінчення строку його діяльності (рік – півтора) шляхом закритого голосування громадою (можливо електронного для спрощення процедури та економії коштів) вирішувалося б питання залишення судді на посаді на наступний термін, який був би більший, ніж попередній (наприклад, 3 – 4 роки) або звільнення його з посади. У другому випадку вищезгадана комісія обирає іншого суддю для проходження первинного терміну функціонування. При цьому граничний термін функціонування одного судді на посаді, на нашу думку, не повинен перевищувати двох строків, тобто 6 – 8 років.

Слід зазначити, що разом із громадським контролем повинен існувати і державний контроль та нагляд за судовою діяльністю, який може здійснювати як вищеназвана комісія з призначення суддів, так і спеціально створені органи або підрозділи, але вона не повинна мати дисциплінарних функцій, а такі дисциплінарні справи передає у вищі, спеціалізовані суди, або дисциплінарні інстанції, які б вирішували питання щодо відповідальності суддів.