Смекни!
smekni.com

Збирання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування (стр. 3 из 4)

М. Костін з цього приводу зазначає, що процесуальне закріплення фактичних даних не можна вважати самостійним елементом доказування, тому що воно є необхідною складовою будь-якої слідчої дії, що проводиться з метою збирання чи перевірки доказів.

Враховуючи викладене, слід визнати слушною думку С. Шейфера та інших вчених щодо умовності застосування терміна «збирання доказів». Дійсно, готових доказів у природі не існує, тому слідчий у ході провадження слідчих дій, відшукуючи відносну до справи інформацію (сліди злочину) і фіксуючи їх у процесуальних актах, швидше формує докази та їх процесуальні джерела.

Наступним елементом процесу доказування є перевірка доказів. Всі зібрані по справі докази повинні бути об’єктивно перевірені. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі.

Професор Р. С. Бєлкін вказує на те, що термін «дослідження» є більш широким за змістом та значенням ніж термін «перевірка» доказів і включає в себе не тільки перевірку, а й пізнання тих фактичних даних, що складають зміст доказів, встановлення їх збігу з іншими доказами в справі, а тому вважає логічним його використання в доказуванні. Дослідження доказів є обов’язковим етапом процесу пізнання об’єктивної дійсності. Оцінюванню доказів та їх використанню в доказуванні завжди передує пізнання доказової інформації, тому що тільки таким чином може формуватися судження про цінність цієї інформації для справи та шляхи її використання з метою встановлення істини. Тому дослідження доказів для кожного акту доказування є необхідним процесом.

Сутність дослідження доказів полягає в тому, що пізнається їх змістовний бік, включаючи і перевірку вірогідності цього змісту, і встановлюється несуперечливість зібраних доказів між собою.

Слід зазначити, що вже при збиранні доказів створюються передумови їх подальшої повної, всебічної, об’єктивної перевірки, як і при перевірці – необхідні умови для розвитку подальшого процесу пізнання обставин злочину та забезпечення можливості оцінки сукупності доказів у кримінальній справі. Існуючі визначення «перевірка доказів» у теорії кримінального процесу мають менше розбіжностей, ніж «збирання доказів». Процес перевірки доказів умовно можна поділити на практичні дії (наприклад, слідчі дії) з пошуку нових доказів, а також логічні операції з дослідження зібраних у справі доказів.

Отже, збирання і перевірка доказів мають забезпечувальний характер щодо доказування і призначені підготувати для нього якісний матеріал.

По закінченню перевірки доказів починається їх оцінка. Вона є розумовою, логічною діяльністю особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суддів. Такий характер оцінки, природно, не дозволяє докладно врегулювати цю діяльність нормами права [5, с. 145]. Тому в ст. 67 КПК України «Оцінка доказів» законодавець лише закріплює принципові вимоги до вказаного процесу. Зокрема, виходячи з аналізу зазначеної правової норми, яка регламентує оцінку доказів, можна виділити наступні основні принципи оцінки доказів: а) суд, прокурор, слідчий, а також особа, яка провадить дізнання, вільні у оцінці доказів; б) при оцінці доказів вказані особи керуються законом і правосвідомістю; в) оцінка доказів суб’єктами доказування здійснюється за своїм внутрішнім переконанням; г) оцінка доказів повинна бути основана на розгляді усіх обставин справи у їх сукупності та викладена у формі мотивованого висновку про те, чому одні докази покладені в основу рішення, а інші відкидаються; д) ніякі докази не мають наперед встановленої сили.

Оцінка доказової інформації необхідна для того, щоб з’ясувати: чи припустиме використання цього інформаційного сигналу як доказу, чи не суперечить це закону, принципам доказування; чи відноситься до справи доказова інформація, яка підлягає оцінці і який характер її зв’язку з інформацією, що вже була попередньо оцінена; яке значення у справі має існуюча доказова інформація; яким чином може бути використана ця інформація надалі.

Дослідження доказів та їх оцінка – види пізнавальної діяльності. У філософії існує поняття «змістовного пізнання» і поняття «оціночного пізнання». Якщо предметом змістовного пізнання виступає сама об’єктивна дійсність, то предметом оціночного пізнання є встановлення можливості об’єктів матеріального світу задовольняти потреби людини. У будь-якій практичній діяльності, зазначає Р. Г. Кетхудов, оцінка є специфічним актом пізнання, що регулює людську діяльність та взаємовідносини особи з оточуючим середовищем. Оцінка неможлива без пізнання або, навпаки, знання об’єктивного змісту предмета чи явища, які необхідно оцінити.

Таким чином, оцінку доказів можна визначити, як відповідний інформаційно-логічний процес. Інформаційний, тому що він пов’язаний з переробкою і накопиченням інформації. Логічний, тому що за своєю суттю оцінка доказів – це розумова діяльність, яка пов’язана з судженням про цінність доказової інформації. Тому і закономірності останньої носять інформаційно-логічний характер, як закономірності отримання вихідного знання на базі дослідження доказової інформації. Тобто, для того, щоб оцінити докази, вони повинні бути досліджені і тільки після цього може бути визначено їх доказове значення.

Доказування, як розумова діяльність, не вичерпує пізнавальної діяльності слідчого – суб’єкта доказування. Логічним продовженням такої діяльності є одержання нових знань і фактичних даних для прийняття висновків і рішень у справі. Пізнання – це процес добування, осмислення та використання інформації, за допомогою якої і формується знання про об’єкт, який пізнається, – зазначає В. О. Образцов.

Об’єктом пізнання в розслідуванні кримінальних справ виступає система обставин, що підлягають обов’язковому встановленню. У розслідуванні, пізнання, як процес відображення об’єктивного світу, з включенням обставин і фактів щодо події злочину – це єдність почуттєвого та раціонального пізнання, які супроводжуються мисленням. Результати розумової діяльності знаходять свій прояв у формі суджень, оцінок і висновків. Це єдиний і взаємозалежний процес. Тому, підтримуємо позицію відносно того, що важко погодитися з тим, що оцінка доказів – це самостійна процесуальна категорія, яка не входить до поняття доказування та не є його складовою частиною, а саме доказування – це лише слідчі й судові дії зі збирання та закріплення доказів. Ми приєднуємося до точку зору про те, що без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів, кримінально процесуальне доказування не можливе. Як підтверджує практика, найчастіше помилки та порушення в розслідуванні кримінальних справ викликані нехтуванням чи недостатньою увагою слідчого саме до розумової, оцінюючої сторони доказування в розслідуванні кримінальних справ. Докази повинні бути оцінені для того, щоб виявити їх допустимість і віднесеність до справи, зв’язку доказів між собою, можливості використання в процесі подальшого судового дослідження. Всебічна оцінка доказів завершується побудуванням висновків по справі та обґрунтуванням прийнятих рішень – використанням доказів.

Під використанням доказів необхідно розуміти оперування ними з метою доказування. За своїм походженням процес оперування доказами також є логічним процесом, якому властиві всі закономірності логічного мислення. Оперування доказами може полягати в їх застосуванні з метою підтвердження доказанності тієї чи іншої обставини, воно необхідне для перевірки інших доказів, їх дослідження, використання доказів також може виявитися необхідним для отримання інших доказів і встановлення їх джерел.

Отже, використання доказової інформації передбачає її: пред’явлення для визнання тієї чи іншої обставини, встановленої у справі, доказаною; співставлення з іншою доказовою інформацією по справі з метою дослідження останньої; передачу адресату доказування, наприклад від слідчого до суду. Використання доказів, крім того, передбачає їх накопичення до такої межі, поки на їх основі не сформується впевнення у доказанності вже існуючих положень.

Отже, збирання доказів, є елементом кримінально-процесуального доказування, який являє собою врегульовану кримінально-процесуальним законом діяльність уповноважених суб’єктів з виявлення й фіксації у процесуальних документах та додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, які мають значення для встановлення істини у справі.

доказування розслідування злочин


Література

1. Акинча Н. А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии Н. А. Акинча. – Саратов : Приволж. кн. изд-во, 1964. – 165 с.

2. Аксенков С. Представление доказательств в уголовном процессе/ С. Аксенков, В. Пономарев // Законность. – 1997. – № 3. – С. 54 – 55.

3. Алейніков Г. Принцип змагальності сторін та діяльність адвоката-захисника щодо збирання доказів у досудовому слідстві / Г. Алейніков // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 1. – С. 100 – 105.

4. Алейников Г. И. Теоретические и практические вопросы деятельности защитника по собиранию доказательств в стадии досудебного следствия по законодательству Украины и России: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.09 Г. И. Алейников. – М., 2004. – 196 с.

5. Александрова З. Е. Словарь синонимов русского языка / З. Е. Александрова. – М. : Рус. яз., 1975. – 600 с.

6. Алексеев Н. С. Доказывание и его предмет в советском уголовном процессе / Н. С. Алексеев // Актуальные проблемы Советского государства и права в период строительства коммунизма. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та., 1967. – С. 428 – 429.