Смекни!
smekni.com

Необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння (стр. 1 из 3)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння»

Нікополь – 2011

Вступ

3 прийняттям Кримінального Кодексу України 5 квітня 2001 року законодавець вмістив цілу низку нових норм, які виключають злочинність діяння і виділивши їх в окремий розділ, вказав тим самим на їх виключність іважливість для кримінального права. За деяких обставин діяння за своїми зовнішніми рисами, особливо за заподіяною шкодою, схожі на злочин, насправді не є суспільно небезпечними і протиправними. Такі діяння, за наявності обставин, передбачених законом, не е злочином, а особа, яка їх вчинила, не підлягає кримінальній відповідальності.

Вивчення і аналіз теми «Обставини, що виключають злочинність діяння» необхідне не лише для того, щоб правильно застосувати законодавство на практиці, але перш за все для того, щоб правомірно діяти, якщо виникне небезпечна ситуація.

Позиція, яка існувала раніше, полягала в тому, що захист від суспільно небезпечних посягань є завданням лише правоохоронних органів, не виправдала себе. В країні зросла кількість злочинів, злочинність вийшла з-під контролю правоохоронних органів, майже відсутні гарантії безпеки громадян. Тому законодавець наділив звичайних громадян правами по боротьбі із злочинністю, надавши гарантії щодо їх використання. Однією з таких важливих гарантій є право громадян на необхідну оборону.

В цілому ж діяння, передбачені розділом «Обставини, що виключають злочинність діяння» близько межують із злочинами, що часто призводить до неправильної кваліфікації, і як наслідок – до неправомірного засудження особи, яка таке діяння вчинила. Тому важливим є вивчення всіх закономірностей і особливостей норм, передбачених цим розділом і виявлення їх характерних ознак. Особливої актуальності ця проблема набуває щодо необхідної оборони – обставина, яка вже тривалий час відома кримінальному законодавству та, мабуть, найпоширеніша на практиці.

Питанням про правомірність чи злочинність кола діянь, які можуть бути вчинені особою у певних, екстремальних для неї, ситуаціях присвячується розділ VІІІ Загальної частини КК. Вирішення цих питань безпосередньо пов'язане із з'ясуванням наявності в діянні особи всіх ознак злочину, передбачених ч. 1 ст. 11 КК. Відсутність хоча б однієї з цих ознак у діянні означає, що воно не є злочином. Саме така ситуація має місце у випадках, коли, незважаючи на шкоду, нанесену особі, власності, правам і законним інтересам фізичних та юридичних осіб, певні діяння розглядаються законом як суспільно корисні, або як суспільно прийнятні, або як вибачальні з позицій кримінального права, але у всіх випадках – як такі, що виключають злочинність діяння, а отже, і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Кримінальне право формулює поняття й ознаки обставин, що виключають злочинність діяння тому, що вони за певними зовнішніми знаками, схожі із злочинами. Зовнішня схожість вказаних обставин із злочинами перш за все полягає в тому, що наслідки у вигляді фізичної, майнової або моральної шкоди, які настають від перших і других проявів, співпадають (настання смерті, нанесення тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна тощо). А це вимагає у кожному випадку ретельного дослідження обставин вчиненого діяння для його правильної правової оцінки і відповідного, такого, що базується на законі, рішення компетентного органу відносно його правомірності чи злочинності. Отже, мова йде про схожість обставин, що виключають злочинність діяння, саме із злочинами, а не якимись іншими правопорушеннями.

Значення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони:

1) чітко розрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а, отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки конкретної особи, що далеко не завжди є очевидним;

2) сприяють підвищенню правової активності та правової свідомості громадян і службових осіб, які потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в разі нанесення ними шкоди при здійсненні свого права або виконання службових чи громадських обов'язків; 3) мають важливе профілактичне значення.

Вказані обставини випливають із конституційних положень, відповідно до яких людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

1. Обставини, що виключають злочинність діяння

Українське кримінальне законодавство, а також практика його застосування і наука кримінального права знають декілька видів обставин, які зовсім виключають кримінальну відповідальність за дії, які за своїми зовнішніми ознаками подібні злочинові, мають багато ознак злочину.

Суспільні та юридичні властивості таких дій полягають у тому, що вони:

1) мають багато зовнішніх ознак злочину;

2) спричиняють тяжкі наслідки – тілесні ушкодження, знищення майна, а іноді і позбавлення життя;

3) передбачені законом як злочини в певних статтях Особливої частини КК України.

Але оскільки ці дії спрямовані на усунення небезпеки, відвернення загрози заподіяння значної або великої шкоди, то вони не мають суспільної небезпечності і тому не утворюють складу злочину.

До таких обставин діюче кримінальне законодавство України і наука кримінального права відносять:

1. Необхідна оборона (ст. 36);

2. Уявна оборона – дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ст. 37);

3. Затримання особи, що вчинила злочин – не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ст. 38);

4. Крайня необхідність – не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39);

5. Фізичний або психічний примус – не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ст. 40);

6. Виконання наказу або розпорядження – дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження (ст. 41);

7. Діяння, пов'язане з ризиком – не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (ст. 42);

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності (ст. 43).

В юридичній літературі можна зустріти міркування, що до таких обставин відноситься також:

1. Здійснення свого права – наприклад, знищення майна власником, заподіяння шкоди своєму здоров'ю тощо.

2. Виконання професійних функцій – наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю особи хірургом при проведенні операції.

3. Погодження потерпілого на заподіяння йому матеріальної чи майнової шкоди і тому подібні дії.

Але всі ці останні до таких обставин не можуть бути віднесені, тому що вони:

1) не передбачені чинним законодавством;

2) мають зовсім іншу юридичну природу;

3) не мають зовнішньої подоби до злочину (відсутність протиправності, вини, спрямовані на здійснення права, на суспільну користь).

Обставини, що виключають злочинність заподіяної шкоди, мають загальні суспільні та юридичні ознаки:

1. Суб'єктивне право кожної людини – «Кожна особа має право на необхідну оборону»… (ч. 2 ст. 36 КК України).

2. Незалежне право (суверенне) – не залежить від можливості уникнути нападу чи звернутися за допомогою до інших осіб або до органів влади (ч. 2 ст. 36 КК України).

3. Універсальне право – наявність його не залежить від наявності в особи інших прав.

4. Найбільш суспільно-колективне право може бути застосоване для захисту права та інтересів усіх інших осіб, як фізичних, так і юридичних.

2. Поняття необхідної оборони та її зміст

Інститут необхідної оборони є одним із найдавніших в теорії та практиці кримінального права. Право на захист життя, здоров’я, майна від злочинних посягань виникло поряд із становленням держави і права, змінюючись у процесі розвитку суспільства. Право на необхідну оборону згадується ще в договорах київських князів Олега та Ігоря з греками 911, 945 рр., в «Руській правді» Ярослава Мудрого та в більш правових актах.

Питанням про існування права на необхідну оборону цікавилися філософи та юристи минулого. В епоху середньовіччя необхідну оборону обґрунтовували Священним Писанням, вбачаючи в ній релігійний обов’язок боротьби з гріхом. Ж.Ж. Руссо в інституті необхідної оборони вбачав повернення людині її природного права на захист. Конституція України встановлює, «що кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя здоров’я інших людей від протиправних посягань». Конкретизація цього конституційного положення знайшла своє відображення в ст. 36 КК України яка виступає в якості гарантії реалізації права кожної людини на самозахист, захист інших осіб, державних та суспільних інтересів від суспільно небезпечних посягань.