У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
- припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
- зміна умов зобов’язання;
- сплата неустойки (штраф, пеня);
- відшкодування збитків та моральної шкоди.
Збитки включають дійсні збитки і втрачену вигоду.
Дійсні збитки – це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або повинен був зробити для відновлення порушеного права, а також вартості втраченого кредитором майна (витрати з ремонту автомобіля, на придбання пошкодженої речі і т. ін.).
Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доводиться кредитором. Коли інше не передбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги ринкові ціни, що діяли на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухвалення рішення.
Втрачена вигода (неодержані доходи) – доходи, які особа могла реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних доходів враховують вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування. Прикладом втраченої вигоди може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушений витратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.
У цивільно-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов’язків між суб’єктами зобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов’язання. Відповідальність за порушення цих зобов’язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. За новим Цивільним кодексом України ширшого застосування набуває повне відшкодування збитків.
При частковій відповідальності кожна із зобов’язаних осіб відшкодовую збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.
При порушенні солідарного зобов’язання настає солідарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного з них окремо. Якщо одна з цих осіб відшкодовує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників і рівній частці. Інше може бути встановлене законом чи договором.
Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов’язання і одне і друге порушені.
Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 619 ЦК України, до пред’явлення вимоги особі, що несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника.
Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою для такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника відшкодовувати шкоду, заподіяну протиправними діями.
Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:
1) протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи;
2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди);
3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
Перші три умови є об’єктивними, а четверта – вина – є суб’єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.
Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. Наприклад, прострочення боржника або прострочення кредитора.
Шкода може бути майновою (пов’язана з відповідними матеріальними витратами) або моральною, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань потерпілого. [13, с. 282]
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, що настали для потерпілої сторони – зв'язок, що об’єктивно існує між поведінкою боржника і наслідком, який настав. У тих випадках, коди наслідок є проявом випадкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв'язок відсутній. Не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Вина – це певне психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному – презумпція винності боржника. Відсутність вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. В цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності.
Коли ж невиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Іноді невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяє збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 616 ЦК України). У Цивільному кодексі України також зазначено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Але не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язком контрагентом боржника, відсутність на ринку необхідних товарів, відсутність у нього коштів (ст. 617 ЦК України).
Для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у формі відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення. Для стягнення ж неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов’язання. Тут має місце неповний, «урізаний» склад правопорушення.
Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення, особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України, перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дії або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводіння або керуванні судном (навігаційні помилки). Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.
2. Форми цивільно-правової відповідальності
Новелою нового Цивільного кодексу України є те, що згідно ч. 2 ст. 546 договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання, крім вказаних у цій статті. Таким чином, навести повний перелік усіх можливих форм цивільно-правової відповідальності не є можливим. Розглянемо ті з них, що прямо передбачені та регулюються ЦК України.
Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у фізичних і юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Слід зазначити, що до ЦК включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків (ст. ст. 17, 23, 96, 124, 404, 622-625 та інші ЦК). Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід вирізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (ст. 611, 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (ст. ст. 22, 23 ЦК України). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще в тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання за договором може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі. Як у випадку невиконання договору, так і за зобов’язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, тобто коли обов’язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини (ст. ст. 1160, 1173-1175, 1187, 1188 ЦК України). Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов’язання, пов’язане також з необхідністю з’ясування таких обставин, як вина кредитора.