Смекни!
smekni.com

Основні шляхи вдосконалення дозвільної системи (стр. 1 из 8)

Основні шляхи вдосконалення дозвільної системи


ЗМІСТ

1. АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

2. ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ДОЗВІЛЬНИХ ОРГАНІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3. УДОСКОНАЛЕННЯ ІСНУЮЧОЇ ДОЗВІЛЬНО-ПОГОДЖУВАЛЬНОЇ ПРОЦЕДУРИ В БУДІВНИЦТВІ

4. МІСЦЕ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В ДОЗВІЛЬНІЙ СИСТЕМІ

5. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ВДОСКОНАЛЕННЮ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

З метою підвищення ефективності дозвільної системи та зменшення можливостей для корупційних дій, один з компонентів впроваджуваної в Україні Порогової програми Корпорації «Виклики тисячоліття» передбачає підтримку розвитку мережі єдиних дозвільних центрів (ЄДЦ) по всій Україні.

Система ЄДЦ почала формуватися в Україні з 2004-2005 рр., їх створення стало практично повсюдним явищем після того, як у січні 2006 р. набрав чинності Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». ЄДЦ функціонують у районах, містах обласного, республіканського (Автономна Республіка Крим) значення та районах в містах Києві та Севастополі. Всього в Україні діє 677 ЄДЦ, що майже повністю охоплює згадані адміністративно-територіальні одиниці, сумарна кількість яких складає 681.

У листопаді 2007–березні 2008 в рамках проекту «Гідна Україна» проводилося опитування українських підприємств, спрямоване на дослідження проблеми корупції у сфері видачі документів дозвільного характеру щодо окремих процедур (будівництва та земельних відносин).

Як показали результати дослідження, 65% респондентів сприймають систему отримання дозволів на будівництво як корумповану; 74% компаній, що стикаються з корупцією при отриманні дозволів на операції з землею, висловлюють подібні думки. Відсоток тих, хто скористався традиційною системою отримання дозволів на операції з землею, був дещо вищим (44,7%) , ніж при отриманні дозволів на будівництво. Однак для компаній, які отримували дозволи через ЄДЦ, цей відсоток значно нижчий. Лише 13,1% підприємств, що отримували дозволи на операції з землею, та 24,1% тих, що отримували дозволи на операції з землею, зіткнулись з випадками корупції.

Порівняно з традиційною дозвільною системою, результати ЄДЦ виглядають більш оптимістично. Загалом за використання ЄДЦ тривалість та кількість кроків, необхідних для видачі дозволів, є значно меншими. Більшість компаній поділяє думку, що ЄДЦ можуть стати ефективними у подоланні корупції. 56% респондентів, які отримували дозволи на операції з землею, відмітили, що ЄДЦ значно знижують рівень корупції. Серед підприємців, які отримували дозволи на будівництво, цей відсоток становить 75%.

Однак, на думку респондентів, робота єдиних дозвільних центрів поки не є ідеальною. Серед бар’єрів та труднощів використання ЄДЦ більшість опитаних назвало значну тривалість процедури отримання дозволів через ЄДЦ, необхідність додатково самостійно звертатися до дозвільних органів, навіть за умови використання послуг посередників, обмеженість діапазону послуг, що надаються через ЄДЦ, та відсутність інформації щодо процесу використання ЄДЦ. Така ситуація вказує на те, що важливо приділити увагу якості послуг, що їх надають ЄДЦ, включаючи тренінги для персоналу й керівників центрів. Також необхідно контролювати якість послуг, що надають ЄДЦ [7].

Проблема функціонування дозвільної системи багато в чому залежить від нормативно-правового регулювання. Виходячи з цього доцільним бути привести ряд визначень, які закріплені в Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Зокрема, під дозвільною системою у сфері господарської діяльності розуміється сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, державними адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, видачею дублікатів, анулюванням документів дозвільного характеру.

Законодавець чітко закріплює визначення «дозвільні органи» - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Крім того законодавець окремо виділяє місцеві дозвільні органи, визначаючи їх як міські ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчі органи), районні та районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, територіальні (місцеві) органи центральних органів виконавчої влади, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону від свого імені проводити чи залучатися до проведення експертизи та обстеження об'єктів, на які видається документ дозвільного характеру, видавати документи дозвільного характеру у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Розмежування системи дозвільних органів по певних рівнях призводить до певного спрощення регулювання проблеми супідрядності та делегування повноважень в системі дозвільних органів.

Окремо законом вводиться поняття дозвільного центру. Так, під дозвільним центром - розуміється робочий орган відповідної міської ради міста обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (її виконавчого органу), районної та районної у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, в якому представники місцевих дозвільних органів та державний адміністратор діють за принципом організаційної єдності щодо видачі документів дозвільного характеру, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання документів дозвільного характеру. Зауважимо, що документ дозвільного характеру – це дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Що ж стосується визначення дозвільної процедури, то Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» встановлює, що дозвільна чи погоджувальна процедура - це сукупність дій, що здійснюються суб'єктами господарювання, державними адміністраторами та дозвільними органами під час проведення погодження (розгляду), оформлення, надання висновків тощо, які передують отриманню документа дозвільного характеру [5].

В рамках роботи доцільним також викоремити основні принципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності. До них відносяться зокрема такі:

– захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

– розвиток конкуренції;

– прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру;

– додержання рівності прав суб'єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру;

– відповідальність посадових осіб дозвільних органів, державних адміністраторів та суб'єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;

– зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності;

– установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Виходячи з встановлених законом принципів функціонування дозвільної системи та існуючою системи дозвільних органів можемо стверджувати, що до нормативно-правової бази, яка регулює відносини в цій сфері відносяться: Конституція України, Закони України «Про інформацію», «Про боротьбу з корупцією», «Про об’єднання громадян», «Про інформацію», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності», Указ Президента України "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", Наказ ДКРПП від 18 квітня 2006 р. № 39 "Про Тимчасовий порядок формування, ведення та користування реєстром документів дозвільного характеру", Наказ ДКРПП від 22 вересня 2006 р. № 82 "Про заходи щодо забезпечення видачі відомостей з реєстру документів дозвільного характеру", Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 "Про затвердження Положення про дозвільну систему", Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 року № 1176 "Про затвердження форми заяви на одержання суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою документів дозвільного характеру", Наказ ДКРПП від 15 травня 2006 р. № 45 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру", Наказ ДКРПП від 9 листопода 2006 р. № 101 "Про затвердження форми та Технічного опису бланка довідки з реєстру документів дозвільного характеру", Наказ ДКРПП від 5 грудня 2005 р. № 116 "Про затвердження Типового положення про адміністратора та порядок його взаємодії з місцевими дозвільними органами, суб’єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності", Постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2009 р. № 526 "Про заходи щодо упорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності", Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 р. № 585 "Про затвердження Порядку повідомлення адміністратора або дозвільного органу про відповідність матеріально-технічної бази суб’єктів господарювання вимогам законодавства".