Реферат
з курсу: Адміністративне право України
На тему: «Адміністративно-правовий статус громадянина»
Київ 2011 р.
План
Вступ
1. Поняття та порівняння загального та адміністративно-правового статусу людини і громадянина
2. Основні елементи адміністративно-правового статусу громадянина та їх характеристика
3. Види адміністративно-правового статусу громадянина
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що людина, громадянин проголошена Конституцією найбільшою соціальною цінністю. Зв’язок між людиною та правом найбільш повно характеризується через поняття правового статусу, в якому відбиваються всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, потреби, взаємовідносини з державою, трудова та суспільно-політична діяльність, соціальні домагання та їх задоволення. Для науки адміністративного права та державно-правової практики важливими є дослідження адміністративно-правового статусу громадянина. Адміністративно-правовий статус громадянина дає можливість визначити місце та роль громадянина у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права. Наявність прогалин і колізій в нормативному регулюванні адміністративно-правового статусу створює, по-перше, труднощі при здійсненні посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування своїх повноважень, а по-друге, не забезпечує належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Особливості реалізації громадянами належних їм прав та виконання покладених на них обов’язків в адміністративно-правових відносинах зумовлені тим, що останнім притаманні ознаки владовідносин: обов’язковість виконання громадянином правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Науково-теоретичну основу дослідження складають праці таких науковців як Б.М. Лазарев, В.А. Патюлин, О.Ф. Скакун, М.С. Строгович, так і певною мірою в працях дослідників-адміністративистів, в тому числі Є.В. Додін, Л.В. Коваль, В.М. Манохин, І.М. Пахомов, Г.І. Петров, Ю.О. Тихомиров, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко, В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, В.Ф. Опришко, А.О. Селіванов, В.С. Стефанюк, М.М. Тищенко, І.В. Бойко, К.Г. Волинка, І.В. Гамалій, Л.В. Кузенко, О.І. Наливайко, М.О. Перепелиця, Ю.С. Педько, Н.В. Хорощак. та інших вчених.
Мета дослідження полягає в поглибленні теоретичних засад визначення адміністративно-правового статусу громадянина та обгрунтуванні напрямків і шляхів удосконалення законодавства України з питань формування та реалізації цього статусу у правозастосовчій практиці.
1. Поняття та порівняння загального та адміністративно-правового статусу людини і громадянина
Перш ніж розглядати зміст адміністративно-правового статусу громадян, необхідно з’ясувати сутність загального статусу людини та громадянина. Слово «статус» відбулося від латинського status – стан, положення [6; с. 616]. Звідси правовий статус – правове положення (тобто положення, врегульоване нормами права), відповідно адміністративно-правовий статус – правове положення у сфері державного управління або положення, врегульоване нормами тільки адміністративного права. В ході дослідження зазначеного питання необхідно підкреслити, що поняття “правовий статус” (яке широко використовується у науковому обігу) та “правове положення” за своєю сутністю не мають розбіжностей, що дозволяє зробити висновок про їх тотожність.
Взагалі в адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія (власника) прав і обов’язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати [7; с. 72].
Необхідно розмежувати поняття “суб’єкт адміністративного права” і “суб’єкт адміністративних правовідносин”. Суб’єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб’єктом адміністративно-деліктних відносин [8; с. 15]. Так, наприклад, громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб’єктом, однак, суб’єктом адміністративного права він є, оскільки його як громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав і обов’язків. В свою чергу, суб’єкт адміністративних правовідносин – це фактичний учасник правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь.
Отже, підсумовуючи співвідношення “суб’єкт адміністративного права” і “суб’єкт адміністративних правовідносин” можна констатувати, що в першому випадку мова йде про потенційну можливість приймати участь в адміністративних правовідносинах, а в другому – про реальну. Суб’єкти адміністративного права можуть стати суб’єктами адміністративних правовідносин за наявності трьох умов: 1) адміністративно-правова норма, що передбачає права або/і обов’язки суб’єкта; 2) адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність суб’єкта; 3) підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин (юридичний факт) [9; с. 8].
Варто зазначити, що для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб’єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими якостями. Суб’єктами адміністративного права є як органи виконавчої влади, внутрішні частини їхнього апарата, органи громадських організацій, адміністрація підприємств, установ, організацій, виконавчо-розпорядницькі структури органів місцевого самоврядування, структурні частини підприємств, установ, організацій, суди, органи прокуратури тощо, так і громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Важливо підкреслити, що в юридичній літературі зазначається, що правове становище суб’єктів одного рівня не однакове [9; с. 10]. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб’єктність громадян, то з’ясується, що вона має різницю в залежності від статі, віку, стану здоров’я (не усі можуть призиватися на військову службу, вступати в навчальні заклади). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділені біженці згідно з Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993р. [10].
В адміністративній науці питання правового статусу суб’єктів адміністративного права досліджено не достатньо ґрунтовно, про що свідчать численні публікації та дискусії з цього приводу [11; с. 82]. Аналіз великої кількості джерел надав можливість сформулювати наступне визначення суб’єктів адміністративного права. Отже, суб’єкти адміністративного права – це фізичні та юридичні особи, наділені державою правами та обов’язками в сфері державного управління та місцевого самоврядування, які реалізують їх шляхом вступу в адміністративно-правові відносини, з однієї сторони, та органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, наділені правовими нормами відповідними владними повноваженнями щодо організаційно непідпорядкованих їм суб’єктів, з іншої сторони.
В цьому зв’язку треба підкреслити, що сфера адміністративних правовідносин характеризується нерівністю суб’єктів, в якій один з суб’єктів наділений владними повноваженнями, а на іншого покладений обов’язок виконання вимог владного суб’єкта. З іншого боку, адміністративні правовідносини характеризуються покладенням на органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб обов’язку дотримання своїх повноважень.
На думку відомого вченого-адміністративиста Ю. Битяка, саме громадяни є найбільшою групою суб’єктів адміністративно-правових відносин [11; с. 84]. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами й свободами інших учасників правових відносин, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей. Людину, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнають в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України).
Найчастіше особа вступає у відносини з державою в сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані їй Конституцією та законами України права й свободи. Для реалізації деяких прав, свобод і виконання обов’язків важливе значення має громадянство – постійний правовий зв’язок особи та Української держави, що виявляється в їх взаємних правах і обов’язках. Право на громадянство є невід’ємним правом громадянина України, він не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має право на громадянство в Україні, яке вона може одержати за певних умов. Громадянство не поєднується з постійними трудовими чи службовими відносинами особи з конкретною організацією.
На всіх осіб, що постійно чи тимчасово перебувають на території України, поширюється юрисдикція Української держави. Проте законодавство в багатьох випадках чітко розмежовує статус громадянина й особи, не ототожнює їх. Громадянин України має ширший обсяг прав і обов’язків, ніж особа, яка не пов’язана відносинами громадянства з державою, в тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянина України іноземній державі, захист прав громадян за кордоном тощо).
Досить важливим є розуміння, що особа виступає в адміністративно-правових відносинах як громадянин тоді, коли вона виступає від себе особисто. У адміністративно-правових відносинах особа може виступати і не від себе особисто, а від імені органів держави. Звідси слідує, що особи, які не наділені державно-владними повноваженнями, в адміністративно-правових відносинах завжди виступають від свого імені, тобто як громадяни. Особи ж, наділені такими повноваженнями, в одних адміністративно-правових відносинах можуть виступати від свого імені, а в інших – ні.