Про танкові підрозділи іноземних армій у військових конфліктах 2 (стр. 2 из 2)

Таким чином, перелом у ході війни, успіхи ізраїльської армії на заключному її етапі в значній мірі били достигнути завдяки раціональному застосуванню танків і танкових військ, умінню використовувати їхня рухливість, захищеність і вогневу міць.

У будь-якому варіанті на основні танки покладалося виконання головних бойових задач. У наступальному бої танкові підрозділи і частини використовувалися масовано на напрямку головного удару. Велика увага приділялася організації взаємодії танків і мотопіхоти, що діє на БТР. Остання переважно випливала безпосередньо за чи танками за флангом їхнього бойового порядку. При цьому вважалося, що мотопіхота повинна залишатися на машинах як можна довше.

В обороні бронетанкові сили ізраїльської армії використовувалися в складі рухливого резерву для проведення контратак із глибини по військах супротивника, що прорвалися. Однак, у залежності від обстановки, вони могли утримувати оборонні позиції в складі перших ешелонів військ.

Ірано-іракська війна

(1930 - 1983 годи)

Обидві сторони ставили перед собою задачу рішучого розгрому супротивника, а бойові дії носили широкомасштабний і безкомпромісний характер.

З вересня по грудень 1980 року здійснювалося настання іракських військ на фронті довжиною до 700 кілометрів. У період із грудня 1980 по вересень 1981 року установилася зразкова рівновага, а у вересні 1981 - липні 1982 року військова ініціатива практично перейшла до Ірану, що вернули собі всі втрачені на початку війни райони і перекісному бойові дії на територію Іраку. У квітні 1988 року Ірак провів рішуче настання на південно-сході країни (півострів Лао), у результаті чого звільнив окуповану територію, що і підштовхнуло Іран до переговорів про перемир'я.

У цілому обом сторонам були властиві шаблонні прямолинійні дії, слабке використання маневру силами і засобами. Лише наприкінці війни іракська армія продемонструвала здатність вести досить організовані, рішучі і мобільні дії.

На першому етапі Ірак завдав удару силами четирьох бронетанкових дивізій (близько 45 тис. людина). При цьому бив допущений серйозний прорахунок - захоплення бронетанковими частинами крупних міст, що привело до значних втрат у танках. Тактичні проблеми збільшувалися відсутністю взаємодії між іракськими армією, ВВС і ВМФ.

У ході іранського контрнаступу (1981 рік) відбулося трохи крупних танкових боїв. Найбільше відомим є бій у долині Хорхе поблизу міста Сусенгерда. У січні 1981 року посилена 16-я танкова дивізія Ірану (300 англійських танків "Чифтен" і американських М60) за підтримкою 55-й парашутної бригади готувала контратаку поблизу Сусенгерда (Іран) з метою звільнити дорогу на Ахваз і зняти іракську облогу з міста Абадан. Через сезон дощів, що почався, шляху просування іранських військ являли собою море бруду, що утрудняло здійснення маневру і постачання військ. Іракське командування угадало наміру супротивника і висунуло назустріч йому танкову дивізію (300 танків Т-62).

5 січня розвідувальні гелікоптери Іраку знайшли рух трьох танкових колон і слідувавшої за ними парашутної бригади. Командир іракської дивізії бістро зосередив усі сили в села Ахмет-Абад на рівнині Хархе. 6 січня передова іранська танкова бригада вийшла до іракських позицій. Вважаючи, що перед ними лише невелике прикриття, іранські танки атакували з ходу. Іракські підрозділи відразу відійшли, у результаті чого перша іранська бригада виявилася в підготовленому вогневому мішку і била атакована з флангів. Втрати іранців склали більш ста танків.

Друга і третя бригади, діючи роз'єднано і без підтримки піхоти, потрапили в пастку пізніше, 7 і 8 січня. До цього часу поле бою перетворилося в суцільну трясовину, а супротивники зблизилися настільки, що авіація не могла зробити їм підтримки. Іранські війська, усвідомлюючи ризикованість свого положення, били змушені відступити. Ірак оголосив, що чи знищив захопив 214 іранських танків, Іран же визнав утрату тільки 88 машин.

На всіх етапах війни головною ударною силою воюючих сторін були бронетанкові війська, однак найчастіше вони застосовувалися розрізнено, без належного посилення і забезпечення. У настанні танки часом діяли без супроводу піхоти, що збільшувало їхньої утрати від ручних протитанкових гранатометів.

Боеві дії в зоні Перської затоки

(17 січня - 28 лютого 1991 року)

Вторгнення Іраку 2 серпня 1990 року в незалежну державу Кувейт визвало обурення світового співтовариства. Відмовлення Хусейна виконати вимоги ООН про звільнення Кувейту привів до формування блоку держав, готових задіяти свої збройні сили для вигнання окупантів. Широкомасштабна операція по стратегічному розгортанню багатонаціональних сил (МНС) у зоні Перської затоки, що одержала назву "Щит пустелі", почала реалізовуватися наприкінці серпня. У її ході зі США і країн Західної Європи в зону конфлікту за 4,5 місяці била перекинена угруповання військ, нараховуюча більш 400 тисяч людина з відповідним озброєнням, військовою технікою і запасами матеріально-технічних засобів. Практично вся бронетехніка перебазовувалася на транспортних судах, зафрахтованих у приватних і держажвних компаній.

До середини січня один одному протистояли потужні угруповання військ (кожна істотно перевищувала півмільону людей), насичених найсучаснішим озброєнням, багато хто види якого ніколи колись не використовувалися. Зведення про кількість танків суперечливі, але найбільш приблизні підрахунки показують, що кожна зі сторін мала близько 4 тис. бойових машин.

17 січня 1991 року командування МНС початок повітряну наступальну операцію під кодовим назвою "Бура в пустелі". За 43 дня авіація МНС використовувала 88500 тонн авіаційних боєприпасів, з котрих 6520 тонн - управляючих авіаційних бомб (УАБ). Близько 90 відсотків УАБ потрапило в потрібні цілі. В окремі дні МНС робили до 3000 бойових вильотів.

Для поразки танків використовувалися управляємі і неуправляємі бомби і касети, управляємі ракети, автоматичні пушки. В умовах слабкої ПВО танкові підрозділу несли великі втрати. ВВС США перевірили в бойових умовах тактику нанесення нічних ударів з повітря спеціально створеними групами літаків, оснащених вдосконаленими бортовими телевізійними системами.

Іракська армія широко застосовувала спеціальні міри захисту. Задовго до початку конфлікту були придбані сотні гектарів маскувальних сіток. Ефективно використовувалися тисячі макетів танків і БМП, виготовлених з формованого склопластику, а також надувних.

Танкові підрозділи МНС широко використовувалися за 3-4 дня до початку загального настання для розвідки, а також уведення супротивника в оману щодо напрямку головного удару. Спеціально сформованими групам (як правило, на основі танкового чи мотопіхотного підрозділу) ставилася задача, не ввязуючись у серйозні бої, імітувати настання на окремих ділянках. Їхньої дії підтримували 2-3 дивізіону артилерії, тактична й армійська авіація. Відсутність суцільної лінії фронту дозволило командуванню МНС застосовувати меневренні групи з включенням у їхній склад розвідувальних підрозділів і вертольотів вогневої підтримки.

Характерним прикладом комплексного застосування сил і засобів сухопутних військ, у тому числі бронетанкових, з'явилася наступальна операція "Меч пустелі". Її замисел передбачав нанесення ударів у трьох напрямках: фронтального - по іракській обороні на границі Кувейту із Саудівською Аравією; на північний схід - уздовж границь з Кувейтом; із заходу - на схід у глибину оборони Іраку.

Масоване застосування танків мало місце на центральному напрямку (головний удар - на Багру, де розміщалося командування південної групи військ Іраку). Ранком 24 лютого американська 1-я механізована дивізія прорвала іракську оборону. В другій половині дня для розвитку успіху в прорив увели четири бронетанкові дивізії - 1-ю і 3-ю США, 1-ю Великобританії, 6-ю французьку. На озброєнні американських дивізій знаходилися танки М1А1 "Абрам", англійської - "Челленджер", французької - АМХ-30В2,

Англійці розвивали настання в східному, а американці - у північно-східному напрямку. Французи наставали на лівому фланзі, Користаючись суттєвою перевагою в дальності виявлення цілей в умовах обмеженої видимості (його забезпечило використання тепловійних прицілів), у нічному бої з 25 на 26 лютого танкісти МНС нанесли тяжкі втрати іракським військам. До результату 26 лютого танкова дивізія "Таволжана" республіканської гвардії била розгромлена. За словами очевидців, це був 42-вартовий тяжкий танковий бій під дощем і в піщану буру.

3. Висновок

Таким чином, у сучасних операціях, як і колись, танкові війська відіграють вирішальну роль. Без їхньої участі не мають логічного продовження й успішного завершення самі відмінні дії авіації, флоту, ракетних військ і т.д. Тільки танки в тісній взаємодії з піхотою й іншими родами військ здатних забезпечити остаточний розгром супротивника, досягнення цілей війни (якщо ці задуми рішучі).

Упровадження досягнень сучасної технології в танкобудування дозволить танкам у доступному для огляду майбутньому зберегти роль одного з ведучих бойових засобів у системі озброєння сухопутних військ.

4.Список літератури:

Генерал-майор А.Гушев, полковник Е.Сергєєв,”Військово-технічні аспекти війни в зоні Перської затоки”, Москва, ”Закордонний військовий огляд”, 1991р. №7.

Полковник А.Егоров, ”Бронетанкова дивізія США в настанні”, Москва, ”Закордонний військовий огляд”, 1991р. №7.

Полковник Б.Сафонов, ”Танки в локальних війнах”, Москва, ”Военний вісник”, 1992р. №9.