Рекреаційне призначення мають здебільшого зелені зони і пелені насадження міст та інших населених пунктів.
За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.
Земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, також входять до складу земель рекреаційного призначення. При цьому межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх територій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування і забудови зон відпочинку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної документації покладається на державну санітарно-епідеміологічну службу України. Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятися у складі земель лісогосподарського призначення. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 74 Лісового кодексу України використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафті 11 із додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.
Новелою ст.. 51 ЗК України є віднесення до земель рекреаційного призначення земельних ділянок, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.[5]
2. Використання земель рекреаційного призначення.
Використання земель рекреаційного призначення відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» може бути загальним і спеціальним. Так, громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами та надання відповідних дозволів за винятком обмежень, передбачених законодавством України. При цьому можуть бути встановлені збори за надання рекреаційних послуг. Загальне користування такими землями — це користування парками, скверами, бульварами у населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються місцевими радами згідно ст. 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом.[6]
У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або в оренду природні ресурси на підставі відповідних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої й іншої діяльності. Земельні ділянки рекреаційного призначення мають змішаний (подвійний) правовий режим, що характеризується порядком закріплення їх за визначеними законом суб'єктами (власниками, землекористувачами) та можливим використанням на праві змагального користування. Останнє здійснюється з урахуванням цільового призначення земель і можливих обмежень (заборон), що встановлюються на законодавчому рівні. Як при загальному, так і при спеціальному Використанні земель рекреаційного призначення до користувачів пред'являються такі основні вимоги:
• використання земель рекреаційного призначення згідно з цільовим призначенням;
• заборона діяльності, що перешкоджає чи може перешкоджати використанню їх за цільовим призначенням або негативно впливає чи може вплинути на природний стан цих земель.
Разом із тим деякі види земель рекреаційного призначення характеризуються спеціальними вимогами щодо їх використання, що пов'язано з їх складом.
Оскільки до земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку фізичних осіб, туристами та для зайняття фізичною культурою і (або) спортом, то слід погодитися із тим, що загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов'язково передбачає їх безперервне використання для рекреаційних цілей. Проте має бути забезпечена можливість такого використання, що передбачає наявність на зазначених землях природних об'єктів і комплексів, що роблять їх придатними для організації відпочинку населення, або створення відповідних штучних об'єктів. Лише землі, призначені для організації відпочинку населення, можуть бути віднесені до категорії земель рекреаційного призначення. Дотримання принципу цільового використання земель рекреаційного призначення гарантується можливістю розташування на них лише зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, територій будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристичних оздоровчих та борів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, об'єктів дачного будівництва та стаціонарної рекреації, що використовуються для рекреаційних цілей.[7]
Дії, які забороняється вчиняти при використанні земель рекреаційного призначення. До них відносять заборону:
• господарської й іншої діяльності, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню земель рекреаційного призначення за цільовим призначенням;
• зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню земель рекреаційного призначення за цільовим призначенням;
• забудови, земляних робіт, не пов'язаних з освоєнням територій відпочинку, вирубки лісу, знищення зелених насаджень;
• шкідливого антропогенного впливу на природні ресурси в межах земель рекреаційного призначення;
• будівництва нових і розширення існуючих промислових, комунальних та складських об'єктів, що безпосередньо не пов'язані з експлуатацією об’єктів рекреаційного призначення;
• зберігання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин, відходів тощо.
На землях рекреаційного призначення можна:
• вільно перебувати, в рекреаційних зонах, на території курортних і лікувально-оздоровчих зон, відпочивати, розміщувати намети та розводити багаття у спеціально відведених для цього місцях, займатися туризмом, фотозйомкою, знайомитися з тваринним світом, з пам'ятниками природи, необмежено використовувати природні кліматичні лікувальні ресурси, задовольняти інші культурні й естетичні, рекреаційні та оздоровчі потреби (у порядку реалізації права загального землекористування на землях рекреаційного призначення);
• займатися діяльністю з організації туризму, відпочинку й інших видів рекреаційної діяльності, що передбачає підтримання в належному стані туристсько-рекреаційних об'єктів, облаштування й експлуатацію екологічних стежок, зон відпочинку, оглядових місць, екскурсійну діяльність, екскурсійне обслуговування тощо;
• використовувати землі рекреаційного призначення для короткострокового та довгострокового відпочинку. При цьому короткостроковий відпочинок організується, як правило, на землях, що не мають спеціально створених умов для довгострокового відпочинку (це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки, лісопарки, мальовничі ландшафти тощо), а на землях, призначених для довгострокового відпочинку, розміщуються різні соціально-культурні, туристичні, спортивно-оздоровчі й інші рекреаційні установи, в яких забезпечені умови для тривалого проживання відпочивальників.[8]
Висновки
Раніше землі рекреаційного призначення включалися до єдиної категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення. У зв'язку з розвитком рекреаційного законодавства України, значним ускладненням правового режиму в новому ЗК вони виділені в окрему категорію (п. "ґ" ст. 19).
Склад земель рекреаційного призначення визначено у ст. 51 ЗК. Відповідно до неї до цих земель належать: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури й спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Правовий режим земель рекреаційного призначення являє собою порядок поведінки суб'єктів правовідносин з приводу їх використання. Він встановлюється крім земельного законодавства законодавством про рекреаційну діяльність, яке стало активно розвиватися у роки незалежності України. Останнє включає законодавство про рекреаційні зони, туризм, фізичну культуру і спорт, музеї і музейну справу, вільні економічні зони рекреаційного типу, положення лісового і водного законодавства, які стосуються здійснення рекреаційної діяльності.