Смекни!
smekni.com

Україна в ключових геополітичних контурах Європа - США - Ісламський світ - Україна - Російська Ф (стр. 3 из 3)

Російські аналітики вбачають небезпеку утворення пострадянсь кого вакууму, зокрема в Центральній Азії, де начебто посилюється загроза внутрішніх конфліктів та небезпека втручання ззовні з боку Ірану, Туреччини, Пакистану, США, КНР, Афганістану. Так, вважається можливим вторгнення в Таджикистан та Узбекистан озброєних угруповань талібів, а у випадку приходу до влади в Таджикистані ісламістів його кордон з Афганістаном стає зовсім прозорим і РФ змушена буде вивести свої прикордонні війська. Залякують також можливістю загострення тюрко-таджицьких протиріч у регіоні з неодмінним втручанням Туреччини та Ірану. Таким чином, єдиною можливістю запобігти майбутнім масштабним конфліктам знову вважається посилення російської присутності в регіоні, в чому начебто мають бути зацікавлені також США і міжнародне співтовариство.

Загалом така позиція грунтується на досить суперечливій тезі, що без домінуючої імперської ролі РФ у пострадянському просторі неодмінно виникатимуть міжетнічні зворушення і конфлікти. Але історичний досвід свідчить про дещо інше - міжетнічні конфлікти часто провокуються і набувають великих масштабів саме внаслідок втручання в локальні суперечки зовнішніх сил із своїми інтересами, які й є найбільш зацікавленими в їх поглибленні. Влагодження спонтанних міжетнічних суперечок менш болісно проходить за умов включення міжнародних механізмів безпеки і взаємної толерації сторін, що конфліктують. Домінація лише однієї силової потуги в регіоні призводить лише до провокування різного типу конфліктів, тоді як справжня стабільність досягається при збалансованій дії різних геополітичних сил.

Отже, внаслідок гостроти проблем, що виникають у зв'язку з названими вище чинниками, цей регіон позначений наймасштабнішими збройними конфліктами за останні десятиліття.

Проникнення України на Схід. Південно-Східний напрямок зовнішньої політики України (Чорноморський та Близько-Східний регіони, Центральна Азія, Індія, країни АТР) не обтяжений конфронта ційними проблемами і має значний потенціал для розгортання активних дій держави на міжнародній арені. Економічним підгрунтям тут є значно більші можливості для взаємовигідної торгівлі та втілення масштабних економічних проектів. Для України вкрай важливо забезпечити себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв та мати власні ринки збуту товарів, які в цьому регіоні ще можуть витримати конкуренцію інших країн. Водночас Україна може тут виступити посередницькою ланкою в економічних зв'язках Центральної і Західної Європи та Сходу.

Торгівля енергоносіями є одним з ключових чинників сучасної геополітики. За контроль над джерелами їх видобутку й шляхами постачання ведуть жорстоку конкурентну боротьбу великі світові держави, могутні транснаціональні корпорації. Тут задіяні величезні фінансові й силові потуги, оскільки йдеться про нинішній і майбутній розподіли геополітичних впливів. Україна з огляду на очікуване зниження в ХХI ст. експортних можливостей свого традиційного нафтопостачальника - РФ шукає шляхи доступу до інших джерел. Найперспективнішим для України, за визначенням експертів, було б закріпитися на Прикаспійському нафтовому ринку, але не виключений і варіант постачання нафти з країн Близького Сходу.

Населення низки близькосхідних країн зростає найбільшими темпами (близько 3 відсотків за рік), тоді як чисельність населення європейських країн, включаючи Україну, зменшується. Швидке зростання населення ставить країни Близького Сходу перед проблемою харчового забезпечення, яку їм важко самостійно вирішити. Отже, можна очікувати зростання потоків міграції з країн Близького Сходу в напрямку до Європи, зокрема і в Україну, що створює неабияку загрозу для існуючої системи безпеки і стабільності. Така ситуація є для України сприятливою з точки зору просування на ринки Близького Сходу продовольчих товарів в обмін на енергоносії. Це, безумовно, сприятиме розвитку її сільського господарства та переробної промисловості, а також зменшить масштаби міграції.

В реалізації своїх стратегічних інтересів у південно-східному напрямку Україна стоїть перед вибором серед існуючих моделей геополітичного мислення. Україна не може беззастережно прилучитися до американсько-ізраїльської схеми бачення проблем регіону, так само як і сприйняти модель арабського націоналізму або ісламізму. Можливе підключення України до американської моделі в рамках стратегічного співробітництва з основними країнами "трикутника" США - Ізраїль - Туреччина має свої переваги й недоліки. Формула стратегічного партнерства по лінії Україна - США потребує змістовного наповнення з урахуванням геополітич них і геоекономічних тенденцій у регіонах пострадянського простору та Центрально-Східної Європи. В разі прийняття американсь кої моделі Україні необхідно враховувати і використовувати досвід Ізраїлю, який, захищаючи інтереси США в регіоні, забезпечує за їхньою фінансовою, політичною і військовою підтримкою власну національну безпеку.

Для України як європейської держави і такої, що прагне до включення в усі європейські структури, привабливішою є європейська модель мислення як підгрунтя для узгодження інтересів країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку і різними типами культури. Це означає, що у випадку розходження позицій держав, що мають тут свої інтереси, Києву важливо узгоджувати свою лінію поведінки насамперед з європейськими країнами, дотримуючись тактики поміркованості і невтручання щодо чутливих питань регіону.

На відміну від безумовно важливого для України шляху інтеграції до Європейського Союзу, який за найбільш оптимістичними підрахунками може розтягнутись на 10-15 років, відносини з країнами Сходу можуть бути корисними нам уже сьогодні. Налагоджуючи взаємовигідні економічні відносини з такими країнами як Туреччина, Єгипет, Пакистан та іншими, Україна має змогу, з одного боку, дати можливість реально працювати економіці, оскільки в цих країнах є потреби в наших товарах, а з другого, зміцнити свій міжнародний авторитет як держави, що бере активну участь у світових процесах.

Україна ідентифікує себе як європейську державу і, отже, бере на себе відповідальність бути провідником європейських цінностей на Сході. Виникає нове коло інтересів, якими не переймалася колишня радянська імперія. Особливо це стосується нових незалежних держав Центральної Азії, які тяжіють до європейських соціально-політичних та економічних моделей і не зобов'язують себе йти виключно "турецьким шляхом" або прилучатись до ісламського фундаменталізму. Вони ймовірніше вступатимуть у діалог з рівноправною Україною, ніж прагнутимуть нав'язати собі якого-небудь "старшого брата".

Україна зможе швидше вийти з тіні північно-східного сусіда шляхом активної власної політики щодо країн Сходу. Вона зацікавлена у створенні тут нових структур безпеки, у стабільності й розвитку нових держав регіону, оскільки завдяки цьому відносини з ними набувають послідовного та довгострокового характеру, зменшуються міграційні потоки в напрямку до Європи, дійовішим стають заходи по боротьбі з наркобізнесом та організованою злочинністю.

Україна підтримує створення нових структур безпеки на Сході, особливо в Кавказькому та Центрально-Азійському регіонах, оскільки таким чином формується необхідний баланс стримування деяких проімперських сил, які ще мають значний вплив на політику великих держав.

Зрозуміло, що РФ як велика держава має більше можливостей, ніж Україна, щодо розвитку співробітництва з ризиковими країнами регіону. Але й Україні не слід втрачати накопичений у радянські часи досвід співробітництва з цими країнами, зокрема у воєнно-технічній галузі.

Розширення економічного, політичного, воєнного та культурного співробітництва з новими незалежними державами (Грузія, Азербайджан, Туркменистан, Узбекистан та інші) створить у перспективі нову ситуацію в сфері безпеки України і забезпечить встановлення сприятливого балансу сил в регіоні.