Смекни!
smekni.com

Злочини проти власності (стр. 4 из 5)

Для кваліфікації за ознакою вчинення їх організованою групою не має значення, створювалась група тільки для вчинення лише Цього виду (наприклад, для вчинення розбійних нападів) чи ще й інших злочинів. Важливо, щоб група, в складі якої було вчинено розкрадання чи вимагання, мала сукупність ознак, що характеризують її як організовану,

У разі, коли злочин проти власності було вчинено злочинною організацією, дії винних осіб слід кваліфікувати як викрадення, вимагання чи інший злочин проти власності, вчинений організованою групою, Організатори організованої групи чи злочинної організації несуть відповідальність за всі злочини, вчинені такими об’єднаннями, якщо вони охоплювались їх умислом, а організатори злочинних організацій — за наявності до того підстав ще й за створення злочинної організації (ст, 255). Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон називає вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Житло — це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок, квартира, кімната в будинку, квартирі чи гуртожитку) чи тимчасового (кімната в готелі, санаторії, казармі чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров’я, дачний чи садовий будинок, палатка, вагончик) проживання людей, а також ті їх складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкон, веранда, комора тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збірний будинок та іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосована і використовується для тривалого проживання людей.

Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства, установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні сховища.

Судова практика не визнає сховищем неогороджену і таку, що не охороняється, площу території. Водночас не кожна територія, що охороняється, може бути визнана сховищем. Ним визнається лише територія, спеціально відведена для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей.

Проникнення — це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення чи сховища без входу до нього, Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має. Якщо в результаті дій, спрямованих на проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища, було знищено чи пошкоджено майно, то вирний за наявності для цього підстав може додатково нести відповідальність ще й за ст. ст, 194 або 196. У разі заподіяння в р-~-зультаті проникнення фізичної шкоди особам, які перешкоджа/дї такому проникненню (охоронці, вахтери тощо), дії винних осіб за наявності для того підстав слід додатково кваліфікувати як злочин проти життя чи здоров’я.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з’ясувати, з якою метою особа опинилася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі І коли у неї виник умисел на заволодіння майном Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викраденая майна чи заволодіння ним, її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.

Не утворює цієї ознаки викрадення майна з житла, іншого приміщення чи сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв’язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації була наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення майна службовцями та робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, членами сім’ї — з житла, в.якому вони мешкають, відвідувачами магазинів, ательє, виставок — з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих.

Згідно з п. 2 примітки до ст, 185, у ст, ст, 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому завдані збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, незважаючи на законодавче визначення поняття “значна шкода”, ця ознака значною мірою залишається оціночною. Закон лише вказує на два критерії, за допомогою яких ця ознака має визначатися на практиці.

Перший критерій передбачає необхідність при визначенні значної шкоди враховувати матеріальне становище потерпілого. При Цьому така можливість знову ж таки обмежена зазначеними вище рамками суми спричинених потерпілому збитків.

Другий із них стосується розміру завданих потерпілому збитків — сума незаконно вилученого майна, яка дає підстави визнавати відповідний злочин проти власності таким, що заподіяв значної шкоди потерпілому, має становити від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян Це означає, що у будь-якому разі спричинення потерпілому збитків на меншу (до ста) чи більшу (понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян) суму не може визнаватися значною шкодою. У першому випадку дії винної особи за відсутності інших кваліфікуючих ознак потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 185, ч. ч. 1 чи 2 ст. 186, ч. 1 ст. 189 та ч. 1 ст. 190, а у другому — за ч. ч. 4 або 5 ст. 185, ч. ч. 4 або 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. ч. З або 4 ст, 189, ч. ч. З або 4 ст. 190, ч. ч. 4 або 5 ст. 191.

Вказівка закону на те, що значною шкодою слід визнавати спричинення збитків на суму, меншу двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, означає, по-перше, що ця сума для визначення цієї ознаки за будь-яких обставин не повинна перевищувати зазначену, по-друге, перевищення цієї суми дає підстави кваліфікувати вчинені крадіжку, грабіж, вимагання чи шахрайство за іншими кваліфікуючими ознаками — у великому чи особливо великому розмірі.

Визначення у законі поняття значної шкоди в контексті спричинення значних збитків потерпілому дає змогу дійти висновку про те, що ця ознака може бути інкримінована винному лише у випадку посягання ним на майно, яке є приватною власністю.

Великий та особливо великий розміри, як обставини, що обтяжують вчинення злочинів, передбачених статтями 185— 191, визначаються законом. Відповідно до п. З примітки до ст. 185 у ст. ст. 185— 191 вчиненим у великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в. двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Згідно з п. 4 примітки до ст. 185, у ст. ст. 185—187 та 189— 191, вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Таким чином, розмір майна, яке вилучив чи яким заволодів винний в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці (ціні) конкретної речі.

При визначенні вартості викраденого майна, а також майна, яким винний протиправно заволодів у інший спосіб, та розміру матеріальних збитків слід керуватися нормами законодавства про ціни і ціноутворення та спеціальних нормативно-правових актів, якими передбачено порядок визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації викраденням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальних цінностей.

Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, закупівельними чи іншими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. При цьому застосовуються встановлені для даних випадків норматквно-право вими актами кратність, коефіцієнти, індекси тощо,

Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються.

У справах про викрадення чужого майна, коли заподіяні підприємству, установі, організації матеріальні збитки стягуються із за-

стосуванням кратності тощо (ст. 135 КЗП), дії винних за ознакою вчинення крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем у великому або особливо вели кому розмірах у всіх випадках повинні кваліфікуватися виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними (закупівельними) або іншими цінами.