2. Українська гетьманська держава.
Ситуація, що склалася на території України в середині ХVІІ ст., характеризувалася поневоленням українських земель сусідніми державами, відсутністю практики національного державного будівництва, нехтуванням панівними верствами населення, що здебільшого католізувались, потребами народу. Проте більш свідоміша частина української шляхти та козацької старшини розуміли необхідність створення української держави.
Зародження української держави відбувалося в умовах визвольної боротьби, що спричинило формування специфічних управлінських структур, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою Запорізької Січі військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва, що складалася з трьох рівнів: генерального, полкового і сотенного.
Генеральний уряд був вищим щаблем влади. Його функції та повноваження поширювалися на всю територію вільної України. Вище над ним могли бути тільки збори всього війська - військова, або генеральна, рада, що скликалася для вирішення найважливіших питань життя України - проголошення та ведення війни, виборів генерального уряду. Поступово завдання та функції зборів війська почала виконувати старшинська рада, до якої входили переважно генеральні старшини та полковники. Враховуючи тимчасовий характер діяльності ради, генеральний уряд міг вирішувати більшу частину поточних справ самостійно.
Очолював генеральний уряд гетьман та його найближчі помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьманові. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, господарських функцій. Універсали, що готувались радою та видавались гетьманом, мали загальнообов'язковий нормативний характер і стосувались багатьох питань організації та державного управління, роботи владних органів. Першим гетьманом вільної України став Б.Хмельницький, якого у 1648 р. було обрано гетьманом Війська Запорізького.
Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, які відповідали за окремі напрямки державного управлінняю До Генеральної старшини входили найвищі посадові особи, які керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їх матеріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана. Генеральний бунчужний забезпечував охорону знаків гідності гетьмана і військових з'єднань, виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний писар керував зовнішними зносинами, йому також була підпорядкована канцелярія. Генеральний суддя (спочатку один, а згодом - два) очолював вищий судовий орган - апеляційну інстанцію для полкових та сотенних суддів. Усі ці посадові особи входили до складу ради Генеральної старшини при гетьмані.
Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом Української держави. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину, сотенний уряд - із сотника та його помічників.
Управління у містах здійснювалось на засадах самоврядування, оскільки ними управляли виборні міські старшини, а селами - сільські отамани. У великих містах влада належала магістратам.
Таким чином, на територіях тогочасної України поступово була створена військово-демократична форма правління з притаманними їй інституціями влади, за зразок якої було взято правління Запорізької Січі.
Гетьманщина була найбільшим за площею і населенням автономним регіоном, де в 1760-х рр. проживало понад 1 млн. чол. У ті часи загальна кількість населення Російської імперії - разом з усіма військовими формуваннями - трохи перевищувала більше 11 млн. осіб чоловічої статі .
Гетьманщина раз у раз конфліктувала з російським царизмом. Ця боротьба серйозно розпочалася за часи правління Петра І і досягла свого піку при правлінні Катерини ІІ.
Як уже зазначалось, урядова система Гетьманщини походила із структури Запорізького війська. Перемоги Б. Хмельницького знищили польську адміністрацію, залишивши Запорізьке військо єдиною цивільною владою. Армія поділялася на полки і сотні. Згодом такий поділ був перенесений і на всю контрольовану військом територію з утворенням полкових і сотенних районів. Отже, кожен з десяти полків Гетьманщини був одночасно військовим формуванням і адміністративно-територіальною одиницею.
Форма гетьманського правління не закріплювалася конституцією і тому цілком залежала від традицій Січі, особистих здібностей гетьмана, його вдачі й мужності. Дехто з гетьманів правив як монарх, окремі - як виборні вожді. Фактично за весь період існування Гетьманщини монархічна і республіканська тенденції постійно змагались між собою. Богдан Хмельницький (1648-1657 рр.), Іван Самойлович (1672-1687 рр.) й Іван Мазепа (1687-1709 рр.) не тільки вважали себе виборними монархами, але й хотіли передати гетьманську владу своїм родичам, намагаючись тим самим встановити прецедент для спадкової монархії. Разом з тим, Павло Тетеря - гетьман Правобережжя, (1663-1665 рр.) і Петро Дорошенко (1665-1676 рр.) дотримувались республіканських традицій. Вони правили за узгодженням з Генеральною радою, верховенство якої були зобов'язані визнавати. Кожний гетьман обирався довічно Генеральною радою. Однак він міг добровільно зректися влади або бути усунутим радою старшини. Так, добровільно або під тиском ради старшин зреклися влади Іван Виговський (1657-1659 рр.), Юрій Хмельницький (1659-1663 рр.), Павло Тетеря та Петро Дорошенко .
Після доби Хмельницького Генеральна рада, де ухвалювалися головні рішення для усього Запорізького війська і куди входили козаки, старшина і за певних обставин міщани й священики, стала втрачати своє значення. У ХVІІІ ст. вона зберегла за собою тільки церемоніальні функції формального обрання гетьмана. Генеральна рада так і не встановила чіткої процедури скликання, не визначила учасників та умови звільнення гетьмана.
Більш упорядкованим центральним органом влади була старшинська рада. До неї входили гетьман, генеральна старшина, полковники, полкова старшина, сотники і, починаючи з 1672 р., представники військового товариства. До ХVІІІ ст. у раді старшин, крім інших, брали участь бургомистри й інколи вище духовенство. Тоді до ради старшин входили всі офіційні особи країни і знать, фактично кожен, хто мав якусь політичну вагу в українському суспільстві. Рада збиралася між Різдвом і Богоявленням, а також під час великих свят і обговорювала всі важливі питання, особливо закордонні справи, фінанси, податки й судові реформи. Вона була також сполучною ланкою між центральною адміністрацією та провінційними й місцевими урядами. Але компетенції ради були нечіткими. Вона не могла приймати закони або суперечити волі гетьмана, тому була напівформальною дорадчою установою. А оскільки її учасники були виключно представниками нової шляхти, рада перетворювалася на шляхетське зібрання. Така ситуація була особливо характерною для доби гетьмана Розумовського (1750-1764 рр.)
Гетьман і Генеральна старшина діяли через ряд центральних адміністративних органів, найважливішим з яких була Генеральна військова канцелярія. Реорганізована за часів Петра І і очолювана генеральним писарем, канцелярія мала такі функції: записувала й обнародувала всі укази царя та універсали гетьмана, наглядала за їх виконанням і розслідувала всі скарги проти офіційних осіб. Канцелярії підпорядковувалися Генеральний військовий суд і час від часу - Генеральна скарбова канцелярія. Згодом ці установи потребували дедалі більше чиновників, що привело у середині ХVІІІ ст. до зародження і інтенсивного зростання нової української управлінської еліти-бюрократії.
Провінційні і місцеві уряди повторювали на нижчому рівні структуру центральної адміністрації. Основна адміністративно-територіальна одиниця - полк - була одночасно і військовим формуванням. Полком командував полковник, що був його військовим командиром, головним адміністратором і суддею. Власне кажучи, полковник був гетьманом у мініатюрі. Колись його обирали полкові козаки, але у ХVІІІ ст. він уже призначався гетьманом, а потім - і російським урядом (як правило, згідно з поданими гетьманом списками). Часто незалежний від гетьманів полковник мав неабияку владу й значні володіння .
На початку ХVІІІ ст. ціла низка рад, що допомагали управляти полковникові, згодом фактично припинила своє існування. Полкова рада відповідала ранньому періодові прямої демократії, коли козаки збиралися для обрання своїх керівників і вирішення загальних питань. До ради іншого типу - ради полкової старшини - входили тільки полковник, полкова старшина й полкова знать. У ХVІІІ ст. фактична влада знаходилась у руках полковника і полкової старшини, тобто полкового обозного, другого за чином, полкового судді, полкового писаря, полкового осавула і полкового хорунжого. Час від часу вони збиралися разом з полковником і вирішували судово-адміністративні справи, земельні суперечки, ухвалювали постанови про податки і перепис населення. Після утворення полкових канцелярій у ХVІІІ ст. уся полкова адміністрація перетворилася на частину сталої аристократичної бюрократії Гетьманської держави.
Основу триярусної адміністративно-територіальної структури Гетьманщини становила сотня. Кількість сотень у полку коливалася від 11 до 23. Командир сотні - сотник - виконував військові, адміністративні і судові функції, але його влада була значно меншою, ніж полковника. Разом зі своєю канцелярією сотник проводив початкові розслідування й арешти, підтримував порядок і розв'язував дрібні конфлікти. Йому допомагали отаман, щобув нижче його за чином, писар і осавул. Спочатку сотники обиралися на радах сотень, але коли останні поступово зникли, їх призначав уже полковник. У ХVІІІ ст. постійні сотенні канцелярії координували діяльність місцевої адміністрації