Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій, передбачених ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», при цьому вони самостійно визначають їх обсяг та вільні у виборі відповідного рішення, а значить, у цьому проявляється реалізація диспозитивного методу регулювання банківської діяльності.
В той же час, відповідно до ст.17 вищевказаного Закону і Положення Національного банку «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», комерційні банки для здійснення банківських операцій повинні отримати в Національному банку України ліцензію, тобто виникають відносини «влади-підпорядкованості», а отже вони підпадають під правове регулювання імперативним методом. Це пояснюється тим, що тут немає рівноправних відносин, а навпаки, тут виникають відносини, які характеризуються нерівноправністю їх учасників (Національного банку та комерційних банків) і за змістом відношень, і за правовим статусом учасників, і за набором правочинностей та обов'язків. Імперативне регулювання банківської діяльності зумовлюється необхідністю проведення державної грошово-кредитної політики, основні засади якої, відповідно до ст. 100 Конституції України, розробляє та здійснює Рада Національного банку України. У процесі імперативного регулювання банківської діяльності беруть участь:
— Президент України (видає укази);
— Верховна Рада України (приймає закони, постанови);
— Кабінет Міністрів України (приймає постанови);
— Національний банк України (приймає постанови).
Виходячи із вищевикладеного, з нашої точки зору, метод правового регулювання банківського права можна назвати комплексним або змішаним.
Таким чином, якщо предмет правового регулювання дозволяє виявити ту сферу суспільних відносин, на яку впливає банківське право, то метод правового регулювання виступає засобом цього впливу, регулювання, що також характеризує (нарівні з предметом) банківське право як галузь права.
У наш час «виникають нові галузі права — космічне, екологічне, банківське1, інформаційне (комп'ютерне) та деякі інші, які відокремлюються поки що за своїм предметом, а метод регулювання для цих відносин може ще розроблятися, може бути змішаним, або взагалі не мати чіткого змісту»2.
Теоретично структура банківського права визначається як характеристика внутрішньої будови банківського права. Правові норми, які регулюють банківську діяльність, групуються всередині банківського права у певні правові інститути. Інститут банківського права — це таке угрупування норм права, що регулює конкретний вид однорідних суспільних відносин. Вони об'єктивно існують. Порядок їх розміщення та вивчення всередині галузі права об'єктивно обумовлений самою системою суспільних відносин у сфері банківської діяльності. Як і інші галузі права України, банківське право поділяється на загальну й особливу частини.
До загальної частини банківського права відносять норми, які регулюють загальні принципи банківської системи, правове положення Національного банку та комерційних банків України, порядок створення та припинення діяльності комерційних банків. Особлива частина банківського права включає до свого складу розміщені в певному порядку та логічній послідовності його інститути, зв'язок між якими обумовлений об'єктивно.
Так, до інститутів банківського права належать, наприклад, правові норми, які регулюють розрахунки, кредитні та валютні відносини та інші.
Таким чином, у системі банківського права знайшла відображення об'єктивно існуюча банківська система держави.
Банківське право — зміст банківського законодавства, а останнє є формою вираження банківського права. В наш час досить широко застосовується таке поняття як «банківське законодавство» (наприклад, положення НБУ від 04.02.1998 р. «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства»).
Отже, необхідно дати поняття «банківського законодавства», визначити його місце в системі законодавства України та показати структуру банківського законодавства.
Вважаємо за необхідне розпочати наш аналіз із визначення поняття — «система банківського законодавства».
Система банківського законодавства являє собою сукупність законів та підзаконних нормативних актів, тобто сукупність джерел права, форму вираження правових норм. Систематизоване законодавство значною мірою виключає можливість для неправильного або свавільного застосування правових норм, є передумовою для того, щоб всі суб'єкти відносин дотримувалися правових норм.
Отже, виникає питання щодо розуміння терміна «банківське законодавство» та його місця у системі законодавства України.
У період становлення ринкових відносин та інтенсивного розвитку банківської системи України спостерігається широкоспекторна нормотворча діяльність в області банківських відносин. При цьому відбувається формування основних положень банківського законодавства.
Можна дати таке поняття банківського законодавства — сукупність законів та підзаконних нормативних актів, що забезпечують правове регулювання банківських відносин. Воно містить основоположні правові норми, базові положення з основних питань банківської діяльності.
Структура банківського законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи банківських нормативних актів. Банківські нормативні акти залежно від їх юридичної сили перебувають на різних структурних рівнях. Найважливішими нормативними актами є закони. Закон — це нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом держави та має вищу юридичну силу.
Основою банківського законодавства є Конституція України. Поки що якогось єдиного джерела в області банківського права немає. Хоча, з нашої точки зору, подальший розвиток ринкових відносин на Україні вимагає створення Банківського кодексу, який би визначав правове положення суб'єктів банківської системи держави, підстави створення та порядок діяльності комерційних банків, регулював розрахункові та кредитні відносини, а також регулював інші відносини в сфері банківської діяльності.
Сьогодні банківська діяльність регулюється законами України: «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фондову біржу»; Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими нормативними актами України.
Закони мають вищу юридичну силу в порівнянні з усіма іншими актами держави. Вища юридична сила законів виражається в тому, що окремі нормативні акти видаються на їх основі та повинні відповідати їм.
Значне місце серед підзаконних актів як джерел банківського права займають Укази Президента, хоча ними можуть бути лише ті укази, які містять норми банківського права, тобто норми, які спрямовані на регулювання банківських відносин. До їх числа належить, наприклад, Указ Президента України від 12.06.1995 р. № 436 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».
Норми банківського права містяться також в різних постановах та інших актах, які приймаються Кабінетом Міністрів
України (наприклад, постанова від 17.08.1995 р. № 655 «Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами»). Національним банком України (наприклад, постанова Правління НБУ від 26.03.1998р. № 119 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»), в Статутах комерційних банків, локальних нормативних актах комерційних банків.
Таким чином, система банківського законодавства складається об'єктивно внаслідок появи і відбору нормативних актів та шляхом суб'єктивного приєднання їх за певними ознаками до відповідних груп, класів. Основний юридичний спосіб систематизації банківського законодавства — кодифікація (розробка та прийняття Банківського кодексу України).
Банківське законодавство України займає певне, притаманне тільки йому специфічне місце в системі законодавства України та являє собою систему нормативних актів, які містять в собі банківські правові норми.
Отже, система банківського права характеризується певною внутрішньою будовою, специфічним розміщенням його інститутів, у той час як система банківського законодавства відноситься до зовнішніх форм вираження банківського права, при створенні яких беруться принципи найбільшої ефективності впливу норм права на відносини, які регулюються, виходячи із існуючих потреб правозастосовної практики. Найбільша частина банківського законодавства спрямована на регулювання діяльності комерційних банків, Їх взаємовідносин між собою, клієнтами та іншими суб'єктами правовідносин.
Система банківського права досить суттєво впливає на систему банківської юридичної науки та навчальної дисципліни. З нашої точки зору, такій галузі права як банківське право повинна відповідати своя галузь юридичної науки, яка її досліджує. Крім того, кожній галузі права відповідає однойменна навчальна дисципліна, тобто викладання знань про цю галузь в навчальних закладах. Сьогодні банківське право як навчальна дисципліна викладається в ряді вищих закладів освіти України.
Внутрішня система банківської юридичної науки та навчальної дисципліни повинна будуватися із врахуванням внутрішньої системи банківського права. Хоча повної відповідності між системою банківського права та системою однойменної юридичної науки, а також системою навчальної дисципліни немає. Наприклад, у навчальній дисципліні «Банківське право» дається матеріал не лише про структурні підрозділи галузі, яка вивчається, але і про історію розвитку даної галузі, про її предмет, метод регулювання і так далі, тобто якраз ті положення, які висвітлюються в даному навчальному посібнику.