Банківське право України (Карманов) (стр. 8 из 88)

— обмеження здатності банків конкурувати в залученні коштів (заборона виплачувати процент по вкладах до запитання, встановлення граничної величини проценту, який виплачується по термінових та ощадних вкладах),

— встановлення норм обов'язкових резервів по вкладах до запитання та термінових вкладах,

— вимоги відносно банківського капіталу

Банківська система США відрізняється сильними федеральними рисами Комерційні банки можуть набути концесію відповідного федерального штату або федерального уряду На сьогодні, не дивлячись на велику кількість спроб, зрушення на бік створення системи універсальних банків в США так і не відбулося

Розглянемо правове становище банківської системи Японії і Банківську систему Японії очолює Банк Японії Він був заснований у жовтні 1882 року як центральний банк країни 3 моменту створення єдиною серйозною зміною його статусу було і створення в 1942 році керуючого органу — ради з політики, — ' що являє собою найвищий орган для прийняття рішень До членів даної ради входять управляючий банку та представники із [ міністерства фінансів, агентства з економічного планування, при ватного банківського бізнесу та промисловості Державі належить 55% капіталу банків Японії, а 45% — іншим приватним інвесторам, які не мають права голосу

і. Розглянемо структуру банківської системи Японії, схематично вона виглядає так (рис 4)

Функції Банку Японії подібні до функцій центральних банків \ інших країн, назвемо їх

— формування грошово-кредитної політики та забезпечення засобів для її реалізації,

— здійснює емісію грошей,

— банкір уряду

— контрольний орган за діяльністю комерційних банків. Більшість банків у своїй діяльності спираються на можливості Банку Японії у рефінансуванні Одним із основних показників у банківській системі Японії є облікова ставка Банку Японії

Рис. 4

по переказних векселях. Уряд Японії здійснює свою кредитно-грошову політику такими способами:

— коректування облікової ставки банку;

— зміни вимог щодо розмірів резервів банку;

— інтервенції на грошовому ринку;

— встановлення обмежень обсягів кредитування банків. В Японії існує тісний зв'язок банку з виробничою корпорацією. У кожної корпорації є свій банк, який є для неї основним. Як правило, в основі їх взаємовідносин лежать не кредитні, а так звані «неформальні» відносини, які включають такого роду угоди:

— банк може володіти до 5% капіталу компаній, тобто бути акціонером свого клієнта (в США, наприклад, подібні операції заборонені);

— банк має право активно втручатися в управління компанією, призначати свого представника у Раду директорів, аудиторів і т.д. і т.п.;

— банк активно займається інвестиційною діяльністю за дорученням свого клієнта, тобто здійснює операції з цінними паперами, валютою в інтересах корпорації;

— основний (головний) банк корпорації надає їй найбільші кредити і в першочерговому порядку, а якщо не в змозі зробити це самостійно, зобов'язаний залучити до цієї операції інші банки для видачі консолідованої позики;

— у випадку виникнення у корпорації фінансових ускладнень, банк не лише приймає активну участь в їх ліквідації, але і зобов'язаний розробити перспективну програму по недопущенню подібних економічних диспропорцій у майбутньому.

Дана модель характеризується відсутністю будь-яких законодавчих обмежень на максимальний розмір кредиту, який видається одному позичальнику, а також за іншими параметрами діяльності банків, характерних для американської банківської системи.

Структура типового японського основного (головного) банку показана нижче (рис. 5). На відміну від США, в японському банку існує два рівня управління, що має значення при прийнятті рішення про видання позики.

Крім того, в Японії знаходиться декілька великих комерційних банків світу з широкою мережею міжнародних банків-кореспондентів. Банківська система складається з банків, які мають ліцензію на здійснення операцій. Підводячи підсумок, можна сказати, що статус банківської Системи Японії характеризується взаємоінтеграцією банків та підприємств, взаємоволодінням капіталом, а також високим ступенем концентрації капіталу, що обумовлений необхідністю наївності великих банків, які здатні повнокровно обслуговувати функціонування економіки.

' Розглянемо правові положення банківської системи Німеччини.

Рис 5

Банківська система Німеччини будується на основі спеціально розробленої концепції, в межах якої відводиться певне місце Южному виду банків та кожному банку окремо. Для більшої точності складемо схему банківської системи Німеччини (рис. 6). Відповідно до ст.88 Конституції Німеччини, яка почала діяти в 1949 році, на Федерацію був покладений обов'язок створити валютний емісійний банк в якості Федерального банку, і, Таким чином, замінити діюче окупаційне право німецьким правом. Федерація виконала своє законодавче доручення в 1957 році. З прийняттям Закону про Німецький Федеральний банк від 26 Липня 1957 року було ліквідовано двоступеневу побудову системи центральних банків Замість неї був створений єдиний банк — Німецький Федеральний банк (Бундесбанк)

При цьому Центральні банки земель злились із Банком Німецьких земель і потім перетворились на Федеральний банк Центральні банки земель v правовому відношенні втратили свою самостійність і стали в якості головних у прав тінь частиною Федерального банку Свою назву Центральний банк землі при цьому вони зберегли При набутті чинності 1 листопада 1992 року

Рис 6

четвертого закону про актуалізацію Закону про Федеральний банк область адміністративної дії центральних банків земель не обов'язково співпадає із територією однієї федеральної землі

Центральні банки землі в цей час продовжують володіти самостійними повноваженнями в адміністративних справах та при проведенні у своїх регіонах угод

Федеральний банк Німеччини здійснює такі функції

— емісійний банк,

— банк банків,

— банк держави,

— управляє валютними резервами

Бундесбанк серед усіх центральних банків має найбільшу незалежність у проведенні грошово-кредитної та емісійної політики За конституцією Німеччини, діяльність Бундесбанку регулюється публічним правом Його статутний фонд належить уряду, якому й перераховується отриманий банком прибуток Проте, згідно із законодавством, банк не зобов'язаний виконувати вказівки Федерального уряду Але він має здійснювати підтримку Федерального уряду щодо проведення загальної економічної політики Для вирішення найважливіших заходів уряд залучає президента Федерального банку В свою чергу, уряд може брати участь в усіх засіданнях центральної ради банку, але не має права голосу Проте уряд може подавати заяви або вимагати, щоб будь-яке рішення цієї ради не набирало чинності протягом ДВОХ ТИЖНІВ

Як і інші центральні банки, Бундесбанк поряд із монопольним правом випуску банкнот зобов’язаний забезпечити стабільність німецької марки Для цього він використовує традиційний для німецьких банків набір інструментів грошово-кредитного регулювання Коли, як і які з них застосовувати, банк вирішує самостійно Банк широко використовує політику обов'язкових мінімальних резервів, облікову політику, операції на відкритому ринку Банк здійснює касове виконання державного бюджету, операції з іноземною валютою та золотом, кредитує уряд і міжнародні організації.

Грошово-кредитну політику визначає вищий орган Бундесбанку — Рада центральних банків До складу входять президент Бундесбанку (голова Ради), віцепрезидент (заступник голови Ради), члени Ради директорів та президенти Центральних банків земель Федеральний принцип побудови Бундесбанку проявляється в тому що до Ради центральних банків входять як призначені центром члени Ради директорів, так і представники регіонів, кандидатури яких висувають уряди земель

Рішення Ради приймаються простою більшістю голосів Рада видає директиви, які відносяться до керівництва та управління банком, розмежовує сфери компетенції інших органів банку, якщо це не передбачено законом «Про Німецький Федеральний банк» Рада центральних банків призначається Президентом Держави за поданням Федерального уряду, а президенти банків земель — за пропозицією Федеральної Ради

Вищим виконавчим органом Бундесбанку є Рада директорів Вона відповідає за операції з державою та її грошовими фондами, з кредитними установами, а також за валютні операції, операції на відкритому ринку До Ради директорів входять президент Бундесбанку, віцепрезидент та інші його члени (до 6 осіб) Головою Ради директорів є президент Бундесбанку Члени Ради директорів призначаються на термін 8 років Президентом держави за пропозицією і за поданням Ради центральних банків

Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ незалежно від розмірів банків, різниці у правових формах та відносинах вчасності

У Німеччині домінують універсальні банки, які поєднують комерційні банківські операції з гарантованим розміщенням цінних паперів, які випускалися приватними корпораціями Через універсальні банки проходить значний обіг фондових цінностей, на них концентрується попит та пропозиція на цінні папери Проте в цьому випадку універсальні банки зовсім не замінюють собою традиційну біржу В цьому випадку біржа має не корпоративний (як в США), а публічно-правовий характер, який забезпечує рівний доступ до біржових угод широкому колу підприємців