Якщо акцизні марки мають явні ознаки підроблення та інші відхилення, то їх за рішенням продавця марок акцизного збору слід надіслати підприємству-виробнику для проведення відповідної експертизи, про що покупцеві марок видається відповідна довідка. Підприємством-виробником є Банкнотно-монетний двір Національного банку України, який виготовляє марки акцизного збору встановленого зразка на замовлення Державної Податкової Адміністрації України та відвантажує їх регіональним податковим адміністраціям відповідно до рознарядки (зведеної заявки-розрахунку на виготовлення необхідної кількості марок).
Після одержання висновку експертизи Банкнотно-монетного двору складається акт, на підставі якого зазначені марки підлягають утилізації, а в разі визнання їх фальшивими чи підробленими, надсилаються до органів Міністерства внутрішніх справ. В таких випадках, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про виготовлення бланків цінних паперів та документів суворого обліку” Банкнотно-монетний двір Національного банку України має виключне право на виготовлення документів суворого обліку, в тому числі й марок акцизного збору.[183]
ГЛАВА 29
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК
29.1. Місце податку на прибуток у системі податків і зборів України
Податок на прибуток є класичним варіантом прямого податку. З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що стягується з юридичних осіб в Україні, став податок на прибуток, що був уведений Законом України від 28 грудня 1994 року “Про оподаткування прибутку підприємств”. Усі попередні три роки характеризувалися коливаннями законодавця від оподатковування доходів до оподаткування прибутку.
Закон України “Про оподатковування доходів підприємств і організацій” був прийнятий 21 лютого 1992 року і протягом всього 1992 року діяв на території України. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 року в якості основного прямого податку був уведений податок на прибуток (Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про податок на прибуток підприємств і організацій”). Однак, незважаючи на більш прогресивний характер, він був скасований Законом України «Про Державний бюджет України на 1993 рік» (статті 7 і 8), і, починаючи з другого кварталу 1993 року, був відновлений у дії Закон України «Про оподатковування доходів підприємств і організацій». Така зміна в 1993 році пояснювалась спробою сформувати держбюджет, не збільшуючи його дефіциту. Одним з важелів цієї політики було обрано повернення до більш напруженого податкового преса, хоча такий крок і представляється більш ніж спірним. І знову ж бюджетним законом була продовжена чинність Закону України «Про оподатковування доходів підприємств і організацій» у 1994 році (Закон України «Про Державний бюджет України на 1994 рік»), хоча і з цілою низкою змін не на користь платника (збільшення ставки, скорочення пільг). 22 травня 1997 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
29.2. Платник податку на прибуток
Перелік окремих видів платників викладений у ст.2 «Платники податку» Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Платниками податку є:
— З числа резидентів — суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність, спрямовану на одержання прибутку як на території України, так і за її межами. Резидентами є юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. Дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.
— Філії, відділення й інші відокремлені підрозділи платників податку – резидентів, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.
Платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт і послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Доходи залізниць, отримані від господарської діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах доходних надходжень, перерозподілених між залізницями в порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. Платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту і їхні структурні підрозділи.
Як специфічних платників даного податку можна виділити Національний банк України та установи пенітерціарної системи.
— Національний банк України і його установи (крім госпрозрахунковим, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів над валовими витратами і частиною валових витрат років, що передують звітному року (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року.
— Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної Державним департаментом України з питань виконання покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням таких сум доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Державним департаментом України з питань виконання покарань.
З числа нерезидентів — фізичні чи юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з Україні, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародним договором України або законом. Нерезидентами визнаються:
– юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави;
– розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.
29.3. Об'єкт оподатковування
Згідно зі ст. 3 “Об'єкт оподатковування” Закону “Про оподатківання прибутку підприємств” об'єктом оподатковування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.
Однією зі складових при визначенні об’єкта оподаткування є валовий доход. Валовий доход — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський) економічній зоні, так і за їх межами.
Валовий доход включає:
1) Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з іх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).
2) Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.
3) Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).
4) Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені в звітному періоді.
5) Доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій.
Пунктом 4.2. ст.4 даного Закону закріплений перелік грошових сум, що не включаються в склад валового доходу.
Наступним ключовим елементом, що безпосередньо впливає на визначення об’єкта оподаткування є валові витрати. Валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються:
1) Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, передбачених законом.
2) Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій, але не більш 4% оподатковуваного податком прибутку попереднього звітного періоду, за винятком відрахувань, уведених пунктом 5.8 ст.5 Закону.
3) Суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менш 75% таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більш 10% оподатковуваного податком прибутку попереднього звітного періоду.