Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»[255] характеризує конкретні види податків і зборів, закріплює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислення, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також повноваження місцевих органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, а саме повноваження по розробці і затвердженню положень, що встановлюють конкретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим категоріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати по таких платежах, тощо .
Відзначимо, що сьогодні при встановленні місцевих податків і зборів часто не приймаються до уваги положення загальнодержавного законодавства, а саме: відбувається введення не передбачених Законом України «Про систему оподаткування» податків і зборів[256] ; у прийнятих положеннях про справляння окремих видів місцевих податків і зборів неточно окреслюються коло платників, об'єкти оподаткування, змінюються граничні ставки платежів; не вводяться місцевими органами передбачені як обов'язкові податки і збори; не враховується економічний, соціальний, демографічний розвиток окремих регіонів держави, тощо. Існування цих порушень указує на нагальну потребу удосконалення правового регулювання місцевої системи оподаткування як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Вбачається, рішення всіх цих проблем стане можливим із прийняттям Податкового кодексу України.
40.2. Характеристика окремих видів
місцевих податків і зборів
Податок з реклами. Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (далі Декрет) не закріплює поняття податку з реклами, а вказує елементи правового механізму цього платежу. Так, платниками є юридичні і фізичні особи, що рекламують свою продукцію чи діяльність. Об'єктом обкладання виступає вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Гранична ставка встановлена в розмірі 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5% — за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників здійснюють органи, на які покладені функції розміщення реклами. Цей податок сплачується під час оплати послуг за встановлення і розміщення реклами. Джерелом оплати можуть бути особисті кошти платників, а також собівартість продукції (робіт, послуг).
Однак сьогодні, на жаль, існує проблема не досить чіткого розуміння реклами для цілей оподаткування, у результаті чого оподатковується будь-яка реклама, у тому числі і та, яка не носить комерційного характеру. Відзначимо, що поняття «реклама» як офіційна інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі і будь-якому способі з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку, закріплена в Законі України «Про рекламу»[257] . А у нормативних актах, що регулюють справляння цього податку, які затверджені органами місцевого самоврядування, не міститься чітке визначення реклами. Так, Харківською міською Радою народних депутатів, на підставі ст. 11 Декрету, було прийняте рішення «Про введення податку на рекламу» з 1 жовтня 1993 року. Відповідно до нього цей податок установлювався на усі види оголошень, повідомлень, переданих з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації (преси, ефірного, супутникового і кабельного телебачення, радіомовлення, внутрішньої громкоговорительной зв'язку в рухливому складі міського пасажирського електротранспорту), каталогів, прейскурантів, афіш, плакатів довідників, листівок, календарів і інших технічних коштів.
Платниками податку є юридичні і фізичні особи всіх організаційно-правових форм, що розміщають на рекламних носіях міста рекламу. Виходячи з цього, платниками податків є особи, від імені яких здійснюється реклама і які називаються рекламодавцями. Особи ж, що здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця чи розміщають її на рекламних носіях, іменуються рекламним агентством. Місце, на якому розміщається реклама, іменується рекламним носієм.
Цей податок утримують рекламні агенти, які щокварталу подають звіт до податкових інспекцій і перераховують суми податку не пізніше 20 числа кожного місяця.
При розгляді механізму справляння податку з реклами, необхідно відзначити, що Харківською міськрадою також затверджене Положення про порядок розміщення й експлуатації об'єктів зовнішньої реклами і склад міської художньої ради[258]. Це Положення визначає порядок розміщення рекламоносіїв і об'єктів зовнішньої реклами у Харкові і є обов'язковим для виконання всіма юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форм власності. Об'єктами зовнішньої реклами і рекламоносіями є стенди, щити, плакати, тощо. Місцем для розміщення реклами вважається частина території міста, об'єкти, майно, виділені рекламодержателю.
Для видачі дозволу на розміщення реклами подається письмова заява на ім'я начальника відділу дизайну міського середовища. Разом з ним подаються архітектурно-художня форма, ескіз-ідея і фото об'єкта. Після одержання дозволу рекламодержатель зобов'язаний у 20-денний строк приступити до монтажу і розміщення об'єктів, інакше такий дозвіл анулюється. Розміщення об'єктів зовнішньої реклами уздовж автомобільних доріг підлягає обов'язковому узгодженню з ДАІ, а у границях «зелених зон» — з управлінням комунального господарства міськвиконкому. У випадку відмовлення рекламодавця від реєстрації об'єкт зовнішньої реклами підлягає демонтуванню.
Ставки податку на рекламу рішенням Харківської міської ради встановлені в таких розмірах: 0,1% вартості послуг за установку і розміщення одноразової реклами і 0,5% — за установку і розміщення реклами на тривалий час (більш одного дня) чи неодноразової реклами. При цьому, яка реклама є одноразовою, а яка неодноразовою не встановлюється. На практиці ставки податку з реклами залежать від багатьох факторів, серед яких видрізняється вид рекламного носія (телебачення, радіо, преса, тощо), відношення такої реклами до видів товарів чи послуг , тощо
Пільги по сплаті податку з реклами Декретом не встановлені. Однак такі пільги в принципі можуть надаватися органами місцевого самоврядування. Позитивними в даному випадку є положення російського законодавства, відповідно до якого пільги при сплаті податку з реклами встановлюються у випадках, якщо: 1) реклама не носить комерційної мети; 2) рекламуються благодійні заходи; 3) відомості мають попереджувальний характер; 4) інформація носить дані про функції органів державної влади; 5) інформація розміщається у приміщеннях, що використовуються для реалізації товару.
Комунальний податок. Платниками цього податку відповідно до Декрету є юридичні особи, за винятком бюджетних, планово-дотаційних і сільгосппідприємств. Об'єктом обкладання виступає річний фонд оплати праці, розрахований виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Гранична ставка встановлена у розмірі 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати даного платежу — прибуток (доход), що залишається в розпорядженні юридичних осіб.
Справляння цього податку здійснюється на підставі відповідних положень, які затверджуються міськими радами. Наприклад у Харкові він справляється на підставі Положення про порядок числення і сплати комунального податку, затвердженою рішенням виконкому Харківської міськради народних депутатів від 08.06.1994 зі змінами і доповненнями. Даним положенням трохи уточнюється і розширюється коло платників по платежу, якими є юридичні особи - суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, що є, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями і їх філії, а також інші відособлені підрозділи, що мають відособлений баланс і розрахунковий рахунок у банку, міжнародні неурядові організації і міжнародні об'єднання з місцезнаходженням у м. Харкові. Відзначимо, що платниками комунального податку є юридичні особи, навіть ті, які тимчасово не здійснюють виробничу діяльність. Якщо вони подають у статистичні органи звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звільнення чи відстрочка по сплаті комунального податку входить до компетенції виключно органів місцевого самоврядування. Виходячи з цього, підприємства, у статуті яких передбачено здійснення господарської діяльності, розглядаються як платники комунального податку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності. Це підтверджується положенням, відповідно до якого комунальний податок відноситься на собівартість продукції, товарів і послуг[259] .
Від сплати комунального податку звільняються (на додаток до зазначеного вище) наступні суб'єкти:
— метрострой і метрополітен;
— державні комунальні підприємства, що одержують дотації з бюджету;
— підприємства й організації,, що звільняються цілком від податку на прибуток.
— благодійні організації, що існують лише на членські внески і благодійні пожертвування;
— громадські організації ветеранів війни і підприємства ветеранів війни, на яких не менш чим 60% від среднесписочной чисельності працюючих, складають учасники бойових дій і учасники війни;