Смекни!
smekni.com

Поняття злочину 4 (стр. 1 из 3)

Реферат на тему:

Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

1. Наведене у ч. 1 ст. 11 поняття злочину містить вказівку на такі обов’язкові ознаки злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину; 3) воно має бути винним; 4) вказане діяння має бути суспільне небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов’язковою ознакою злочину є також 6) кримінальна караність, Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Водночас, не є обов’язковою ознакою злочину аморальність: поряд з аморальними КК передбачає як злочини діяння, що не суперечать сучасній суспільній моралі (так звані квазізлочини), а також діяння, що є нейтральними щодо моралі.

2. Діяння у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11, — це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Відтак, для будь-якого діяння характерною є наявність об’єктивних і суб’єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До суб’єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та цілеспрямованість. У багатьох інших статтях КК термін “діяння” застосовується для характеристики об’єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину.

Той факт, що злочином е лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова, написання чи висловлення в інший спосіб думки, побажання або переконання, якщо таким висловленням не здійс-

нюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров’я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації авторитет а неупередженість правосуддя (див. ст. 34 Конституції України);

в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи, навіть і незареєстрованої органами влади в установленому порядку;

г) суб єктивні якості особи (скажімо, погані риси характеру), наявність у неї судимості у минулому, наявність родинних чи інших зв язків з особою, яка вчинила злочин, тощо (загалом право України допускає визнання подібних якостей правопорушенням: вчинення неповнолітніми діянь, цю містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена КК, якщо вони не досягай віку, з якого настає кримінальна відповідальність, згідно з ч. 4 ст. 184 КАП тягне за собою накладення адміністративного стягнення на батьків або осіб що їх замінюють).

Зміст діяння має особливості при закінченому злочині і попередній злочинній діяльності, при вчиненні злочину однією особою і співучасті у злочині, при посередньому виконанні, при вчиненні злочину і причетності до злочину, при вчиненні одиничного злочину І множинності злочинів. Усі ці особливості мають бути враховані при визначенні того чи іншого діяння як злочинного.

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність є пасивною поведінкою, в. якш так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов’язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов’язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам (наприклад, неповідомлення відповідних державних органів особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі з метою попередження чи розкриття її злочинної діяльності (ст. 43), про підготовку учасників групи до диверсії, за умови реальної можливості зробити таке повідомлення).

3. Поняття суб’єкта злочину розкривається у ст. 18. Його застосування у законодавчому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Відтак, не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття) певного рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене: а) не особою, а іншою істотою (наприклад, твариною); б) фізичною особою, яка є неосудною в) фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення не досягла віку, встановленого ст. 22.

Значна кількість злочинів може бути вчинена лише спеціальним суб єктом, але це не є підставою для визнання спеціального суб’єкта загальною ознакою злочину. Вона є ознакою лише складу-конк-ретного злочину.

4. Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності. Застосування ознаки “винність” у законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт, що у

КК діє принцип суб’єктивного ставлення у вину, і що діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином. Так, не є злочином: а) рефлекторні, Імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; б) рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; в) діяння, можливість настання суспіль-но небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачати (казус).

Крім того, ознака обов’язкової винності діяння означає, що в процесі кваліфікації злочинів і призначення покарання мають чітко визначатися межі вини кожного із співучасників одного злочину .(особливо у випадках ексцесу виконавця, добровільної відмови одного із співучасників від доведення злочину до кінця, невдалої співучасті), межі вини особи, яка звинувачується у вчиненні злочину з двома наслідками, або у вчиненні злочину, суспільно небезпечні наслідки якого виникли в результаті вини не тільки обвинуваченого, а й інших осіб, у т.ч. потерпілого (так званої обопільної вини, яка найчастіше у практиці трапляється при транспортних подіях), або коли має місце фактична помилка тощо.

Відповідно до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної, у т.ч. кримінальної відповідальності. Але аналогічної вимоги щодо незнання особою інших, крім законів, нормативно-правових актів, у Конституції України не існує. Тим часом, факт заборони певних дій не завжди прямо визначається в законі і є завідомо зрозумілим для кожного. Часто це питання є спірним і може бути вирішене лише на підставі висновку експерта або в інший спосіб. Тому незнання особою підзаконних нормативно-правових актів, до яких відсилає диспозиція етапі КК, звільняє її від кримінальної відповідальності за відсутністю вини, за винятком тих випадків, коли знання цих актів конкретною особою передбачається як необхідний юридичний факт. Останнє стосується, зокрема, окремих спеціальних суб’єктів злочинів.

Детальніше про поняття вини див. коментар до ст. 23.

5. Оскільки винність у ч. 1 ст. 11 названа як окрема ознака злочину, то, на відміну від становища, яке існувало за чинності КК 1960 р., суспільна небезпека як ознака злочину не включає суб’єктивну шкідливість діяння й означає лише об’єктивну шкідливість його.

Шкідливість діяння, яке визнається злочином, розкривається у ч. 2 ст. 11 через узагальнене формулювання об’єктів кримінально-правової охорони, якими визнаються: 1) особа (фізична чи юридична); 2) суспільство; 3) держава, — і через два різновиди наслідків посягання: 1) реальне заподіяння істотної шкоди; 2) створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.

Фізична особа — це людина. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть мати майнові та , особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачами та відповідачами у суді. Суспільство — це сукупність людей, об’єднаних історично обумовленими соціальними формами спільної життєдіяльності. Державою є основна політична організація суспільства, яка уповноважена здійснювати управління загальними справами суспільства, охорону його економічних, політичних, соціальних, духовних та інших цінностей. До об’єктів кримінально-правової охорони слід відносити, як це випливає із ст. 1 КК, також і людство — населення земної кулі.

Не є злочином діяння, яке: а) посягає на об’єкти, що не охороняються КК, навіть якщо воно є небезпечним (але ж не суспільна небезпечним). Так, об’єктами кримінально-правової охорони не є особисті відносини між подружжям, благочинність тощо; б) за необхідністю не заподіює істотної шкоди об’єктам кримінально-правової охорони або принаймні не створює реальної загрози її заподіяння; в) заподіює шкоду об’єктам кримінально-правової охорони або створює реальну загрозу заподіяння їм шкоди, але ця шкода не є істотною.

Порядок визнання істотною шкоди, яка заподіяна чи могла бути заподіяна тим чи іншим діянням, у різних випадках різний. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди часто визначається безпосередньо в законі на підставі заздалегідь визначених критеріїв (кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо), то визнання чи невизнання істотною нематеріальної шкоди (політичної, моральної, організаційної, психологічної тощо) як правило здійснюється у межах судової дискреції без урахування вказаних критеріїв. Однак в останньому випадку при визначенні істотності шкоди, яка заподіяна чи могла бути заподіяна, враховуються такі додаткові об’єктивні ознаки, як спосіб, місце, час, засоби, обстановка вчинення злочину, які можуть бути, а можуть і не бути включені до складу конкретного злочину як його обов’язкові ознаки.