Юридичний обов'язок - це покладена на зобов'язану особу і забезпечена можливістю застосування засобів державного примусу міра необхідної поведінки, яку вона повинна здійснювати в інтересах уповноваженої особи. Фактичний зміст правовідносин - це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.
Існуючі у суспільстві правовідносини, залежно від їх певних ознак, поділяються на декілька видів:
1. За функціональною спрямованістю норм права, на основі яких виникають правовідносини а) регулятивні, в яких поведінка суб'єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто є правомірною;
б) охоронні - виникають з факту неправомірної поведінки суб'єктів як реакція держави на таку поведінку.
2. За рівнем індивідуалізації суб'єктів а) відносні - в яких точно визначені права і обов'язки всіх учасників як уповноважених, так і зобов'язаних (покупець і продавець, наречений і наречена і т. ін.);
б) абсолютні - в яких визначена лише одна сторона - носій суб'єктивного права, а всі інші визнаються зобов'язаними не заважати здійсненню ним своїх прав (відносини власності, в яких точно визначений власник, а всі інші - зобов'язані не втручатися в його справи).
3. За галузями норм права Державно-правові, адміністративно-правові, кримінально-процесуальні і т.ін.
4. За кількістю суб'єктів а) прості, що відбуваються лише між двома суб'єктами;
б) складні - між трьома і більше суб'єктами
5. За розподілом прав і обов'язків між суб'єктами а) односторонні, в яких кожна сторона має або лише права, або лише обов'язки;
б) двосторонні, в яких кожна із сторін має як права так і обов'язки.
6. За характером дій зобов'язаного суб'єкта а) активні, в яких зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії;
б) пасивні, в яких він повинен утриматись від певних дій.
7. За волевиявленням сторін а) договірні, для виникнення яких необхідне виявлення волі (згода) як уповноваженої, так і зобов'язаної сторони (напр. Договір найму);
б) управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (накладення адміністративного стягнення).
82.Поняття, ознаки та функції юридичної відповідальності.
Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.
Юридична відповідальність - це вид соціальної відповідальності. Вона характеризується такими ознаками:
• зовнішнім характером;
• застосуванням лише за здійснені правопорушення;
• зв'язком з державним примусом у формі каральних і правовідновлюючих заходів;
• визначеністю у нормах права.
Основною рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і державним примусом. Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права. Юридична відповідальність не зводиться до державного примусу, як і останній - до першої.
Державний примус - це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку людей. Він має різні форми, які можуть бути і не пов'язані з юридичною відповідальністю за правопорушення. Наприклад, примусовий медичний огляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій.
Соціальне призначення юридичної відповідальності - охорона суспільних відносин - реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна фунуція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна - на функції спеціальної і загальної превенцій.
Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи:
а) заборона суспільно небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм;
б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників;
в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.
Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обгрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.
За характеристиками видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності.
Кримінальна відповідальність наступає за скоєння злочинів і передбачає найбільш жорсткі заходи (втрату фізичної свободи, виправні роботи тощо). Вона застосовується тільки в судовому порядку.
Адміністративна відповідальність накладається за адміністративні правопорушення і передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження і т. ін. Застосовується органами державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі.
Цивільна відповідальність має місце за порушення обов'язків, що зазначені у договорах, інших умовах, а також у випадку заподіяння шкоди здоров'ю чи майну особи (відшкодування майнових втрат, відміна незаконних угод, штрафи та інші заходи). Питання про притягнення до цивільної відповідальності вирішується судом, арбітражем чи адміністративними органами держави.
Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ, інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок:
а) порушення правил внутрішнього розпорядку;
б) у порядку підлеглості;
в) у відповідності з дисциплінарними статутами і положеннями. Заходами дисциплінарної відповідальності є?
- зауваження;
- попередження;
- догана;
- переведення на іншу роботу тощо.
Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється на основі акта застосування норми права, в якому індивідуалізуються заходи юридичної відповідальності до конкретного правопорушника.
90.Правова культура: поняття та характеристика структурних елементів.
Правова культура - це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.
Складовою культури як соціального явища є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. д.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження в життя.
Показник правової культури - це міра активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян.
В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний.
Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджується на статиці і динаміці правової культури. Я кщо статичний (структурний) аспект правової культури - це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний) - виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та іншими соціальними явищами.
Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на:
- правову культуру суспільства;
- правову культуру соціальної групи;
- правову культуру особи.
Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворень:
1) системи правових норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у системі нормативно-правових актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання;
2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які складаються з юридичних прав і обов'язків;
3) сукупності суб'єктів права (фізичних, включаючи посадових осіб, державних та інших організацій, соціальних груп, соціальних спільностей);
4) правосвідомості - системи духовного відображення правової дійсності;
5) режиму законності і правопорядку - стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб'єктів права.
Динамічний (функціональний) аспект правової культури може розглядатись як сукупність правових процесів:
- правоутворення;
- правового мислення;
- правового регулювання, у тому числі правотворчості;
- реалізації норм права;
- правозастосування;
- правомірної поведінки.
Аксіологічний підхід - відображає якісну характеристику правової культури. Тут правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються у ході розвитку суспільства і відображують пргресивні досягнення минулого і сьогодення.
Якісна відмінність правової культури полягає у її відповідності правовому прогресу. Якщо сутністю соціального прогресу є становлення свободи, то правовий прогрес - це її правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських цінностей, таких, як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуються державою кожному громадянину.
Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.