1. Предмет і метод загальної теорії Д і П
Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, Д і П, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.
Метод ТДП – сукупність способів і прийомів дослідження предмета науки.
В залежності від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні і спеціальні.
Загальні:1. Системно-функціональний метод – необхідний через системно-функціональну природу Д і П; 2. Статистичний – вивчення кількісних змін у державно-правовому житті і опрацювання цих спостережень у наукових і практичних цілях; 3. Історичний і логічний – враховується і аналізується все позитивне, накопичене історичним досвідом; 4. Метод сходження від абстрактного до конкретного – на першому етапі пізнання об ‘єкт сприймається як деяке нерозчленоване ціле. На другому – за допомогою аналізу об’єкт уявно розчленовується на частини і описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.
Спеціальні: 1. Порівняльний метод державотворення і правотворення – процес відображення і фіксації відношень тотожності і подібності в державно-правових явищах; 2. Спеціально-юридичний – аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування Д органами; 3. Державного і правового моделювання – між різними державними та правовим явищами є спільності, а тому, знаючи властивості і ознаки одного з них(моделі), можна з певною ймовірністю судити про інше. 4. Конкретно-соціологічний – виявляє ступінь ефективності функціонування всіх гілок Д влади, правового регулювання, стану законності та правопорядку в країні.
2.Функції теорії держави і права
Функції ТДП — це напрямки науково-пізнавального і навчального призначення, що характеризують її сутність, зміст, соціальне призначення, завдання і мету в системі юридичних наук.
Політичний напрям дослідження і вивчення - це розробка принципів перетворення держави та права, їх установ і інститутів на основі пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвитку держави та права, державного апарату, національної правової системи та законодавства.
Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеаріалістичному тлумаченні держано-правових явищ.
Методологічна функція є напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод - це теорія, яка звернена до практики дослідження.
Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших.
Евристична - напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права.
Прогностична - визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються у відповідності з об'єктивними законами їх розвитку.
Онтологічна (констатуюча) функція - це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є.
Системоутворююча функція - напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань.
Практично-організаторська функція - це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику
Інформаційна функція - напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі.
Комунікативна функція - напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері.
3.Система юридичних наук і місце в ній теорії держави і права.
Наука - сфера людської діяльності, що передбачає отримання нових знань про суспільство, природу чи техніку.
В залежності від особливостей діяльності людини та змісту відносин, що виникають в суспільстві, науки прийнято класифікувати на три групи:
- технічні;
- природничі;
- суспільні;
Технічні науки - система знань, що визначає закономірності взаємодії людини та технічних засобів.
Природничі науки - система знань, що визначає закономірності функціонування людини як живої істоти та взаємодії людини та живої природи.
Суспільні науки - система знань, що визначає закономірності функціонування суспільства та діяльності особи як суспільної одиниці.
В системі суспільних наук розрізняють:
- філософія;
- історія;
- соціологія;
- психологія;
- юридична наука;
Юридична наука є суспільною, оскільки предметом її вивчення є держава і право як суспільні категорії.
Держава і право мають багатоаспектну структуру, тому їх вивчення визначає необхідність існування системи юридичних наук, що можуть бути розділені на три групи:
Загальнотеоретичні (теоретикоісторичні) науки, предметом вивчення яких є загальні закономірності виникнення, становлення, функціонування, розвитку та вдосконалення держави і права. Серед них:
- теорія держави і права;
- історія держави і права;
- історія політичних і правових вчень;
- філософія права;
- політологія.
Галузеві науки. Предметом їх вивчення є особливості державно-правового впливу на певну сферу суспільних відносин, що здійснюється завдяки наявності чітко визначеного предмету та методу регулювання. Серед них:
- конституційне право;
- адміністративне право;
- сімейне право;
- земельне право;
- кримінальне право;
- процесуальне право;
- виправно-трудове право;
- екологічне право і т. д.
Спеціально-прикладні науки - різновид юридичних наук, предметом вивчення яких є можливості використання знань неюридичного характеру в процесі вирішення конкретних юридичних справ. Серед них:
- судова медицина;
- юридична психологія;
- правова соціологія;
- правова статистика;
- судова психіатрія;
- кримінологія;
- криміналістика.
Отже, юридична наука є різновидом суспільної, що завдяки своєму комплексному характеру найбільш повно досліджує державно-правові явища.
5.Поняття та ознаки держави.
Поняття та ознаки держави.
Держава як особлива форма організації суспільства характеризується у двох аспектах:
• Теоретичному, що визначає державу як юридичну категорію;
• Функціональному, що визначає державу як засіб управління та здійснення політичної влади в суспільстві.
Як юридична категорія держава характеризується наявністю певних ознак, що відрізняють її від влади додержавного суспільства, а також від інших соціальних утворень, що існують в рамках державного суспільства.
Ознаки держави поділяють на основні та факультативні.
Відсутність хочаб однієї з основних ознак не дає можливості характеризувати суспільні утворення як держави.
Факультативні ознаки мають доповнюючий характер та конкретизують основні.
Основні ознаки держави:
1) Територія.
2) Суверенітет.
3) Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та об'єднуються поняттям "механізм держави". Частина державних органів, що наділені владними повноваженнями, складає поняття "аппарат держави", який входить в структуру механізму держави.
4) Наявність політичної публічної влади.
Політичний характер влади визначає ступінь обов'язковості державно-владних рішень. Вони є загальнообов'язковими, виконуються всіма суб'єктами та забезпечуються можливістю застосування примусових заходів.
Публічний характер влади визначає ступінь її поширеності на населення держави. Лише державна влада поширюється на всіх суб'єктів, надаючи відносинам між ними упорядкованого характеру шляхом надання їм певних прав чи покладання на них певних обов'язків.
5) Наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми, що закріплюють повноваження державних органів та гарантують виконання обов'язків держави щодо особи.
6) Можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних ьфункцій.
Факультативні ознаки держави.
1. Наявність громадянства;
2. Наявність грошової одиниці;
3. Наявність кордону;
4. Наявність збройних сил;
5. Наявність символіки;
6. Визнаність держави світовим співтовариством;
7. Наявність чітко визначеної політики.
7. Загальна характеристика Конституції України 1996 р.
Отже, держава - особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом, який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення.
Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.
Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених у її тексті принципів. Оскільки останні є нормативне закріпленими, то вони як й інші норми Конституції, мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії. Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись безпосередньо на принципи конституційного права.
З іншого боку, Конституція не має чіткого механізму, який забезпечував би підпорядкованість принципам конституційного права інших його норм, оскільки всі норми Конституції мають однакову юридичну силу -Таке становище породжує можливість ігнорування принципів названого права при зміні інших норм галузі. В цьому випадку доцільно навести як приклад Конституцію Російської Федерації, в якій даний механізм реалізовано у ст. 16 таким чином: "1. Положення цієї глави Конституції складають основи конституційного ладу Російської Федерації і не можуть бути змінені інакше як у порядку, встановленому цією Конституцією.