Смекни!
smekni.com

Загальнотеоретична характеристика юридичної відповідальності та інших державно-примусових заході (стр. 4 из 4)

Юридична відповідальність, яка базується на обов’язку завдавати визначені обмеження, виникає безпосередньо з факту правопорушення, в цей час як реалізація санкцій вимагає визначеної правозастосовчої діяльності таких державних органів, як суд, прокуратура, міліція, слідчі органи, виправно-трудові заклади.

Потрібно мати на увазі, що усесторонні засоби державного примусу взагалі не пов’язанні з юридичною відповідальністю Так трапляється, коли, наприклад проводиться в примусовому порядку медичний огляд, встановлюється карантин і т.п..

Таким чином, юридична відповідальність існує на всіх етапах виникнення і розвитку правових відносин, основою виникнення яких є правопорушення.

ІНШІ ДЕРЖАВНО-ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ

Як зазначається в різних джерелах, в тому числі у розділі “Юридична відповідальність” у виданні П. М. Рабіновича “Основи загальної теорії права і держави”, існують інші види державно-примусових заходів, не пов'язаних з реалізацією юридичної відповідальності. Серед таких заходів можна виділити наступні:

1) попереджувальні, превентивні – наприклад, опис майна особи, яка визнана обвинуваченою по кримінальній справі; оголошення карантину в місцевості, де виникла або може виникнути епідемія та інші обставин, що носять надзвичайний характер;

2) правореалізаційні – наприклад, примусове, за судовим рішенням, стягнення з особи аліментів на утримання її дітей;

3) припиняючі, присікаючі – наприклад, затримання особи, яка вчиняє хуліганські дії;

4) відновлюючі – наприклад, винесення судового рішення, яке примушує керівника підприємства поновити на роботі безпідставно звільненого ним робітника;

5) компенсаційні – наприклад, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням.

6) заходи, проведені в профілактичних, попереджувальних цілях (перевірка документів у водіїв транспортних засобів, нагляд за станом протипожежної безпеки на підприємствах, в організаціях і установах, санітарно-епідеміологічний, митний нагляд, обмеження руху транспортних засобів і пішоходів у зв'язку з проведенням яких-небудь масових заходів);

7) примусові міри застосовувані з метою припинення протиправних діянь і їхніх шкідливих наслідків (адміністративна затримка правопорушника, примусові заходи медичного характеру, винесені судом до особи, що скоїли протиправні діяння в стані неосудності; витребування власником майна в сумлінного набувача, що не знав і не міг знати про те, що придбає майно в особи, що не має права його відчужувати).

Основна відмінність юридичної відповідальності від інших форм державного примусу полягає в тому, що вона застосовується за скоєне правопорушення. Відповідальність носить ретроспективний характер, оскільки являє собою реакцію держави на минуле і тільки протиправне винне діяння. Реквізиція, попереджувального заходу, профілактичного характеру проводяться з причин, не пов'язаних з реакцією держави на правопорушників і тому справедливо не розглядаються як вид юридичної відповідальності. Так само не можна розглядати як юридичну відповідальність заходи примусового медичного характеру, застосовані до недієздатних осіб, що страждають психічним розладом, тому що це суперечило б основним принципам сучасного права. Саме тому, що недієздатні не можуть залучатися до відповідальності, кримінальне законодавство і передбачає особливий інститут державного примусу до осіб, що скоюють суспільно небезпечні діяння, але не можуть нести відповідальність у загальному порядку.

Не несе юридичної відповідальності і сумлінний набувач, поводження якого з погляду законності є бездоганним. Майно повертається власнику в силу пріоритетності його прав на майно перед правами сумлінного набувача. Сумлінний набувач позбавляється тільки майна, яким він незаконно володів і користався. Яких-небудь додаткових, негативних заходів до нього не застосовується. Тим часом, юридична відповідальність характеризується не тільки вимогою держави реально виконати обов'язок, але і покладанням на правопорушника додаткових обов'язків, яких він би не мав, діючи правомірно.

Психологічні заходи виражаються в осуді державою поведінки правопорушника. Негативна оцінка виражається у визнанні його винним у здійсненні протиправного діяння і визначенні йому конкретної міри відповідальності, що у ряді випадків може обмежуватися заходами психологічного порядку — попередженням, оголошенням зауваження чи догани. Негативні наслідки виражаються в переживаннях правопорушником даних заходів і самого факту залучення до юридичної відповідальності. У той же час його майнові й інші права залишаються незмінними, такими, як вони були до ухвалення рішення про застосування відповідальності.

Позбавлення майнового плану, що змушений терпіти правопорушник, можуть виражатися в сплаті ним штрафу, пені, неустойки, відбування виправних робіт, позбавлення конфіскованого майна. Організаційно-правові заходи зводяться до обмеження прав і свобод правопорушника. Це, зокрема, може бути адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, позбавлення права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю, позбавлення волі на певний строк чи довічно.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.[11]

Соціальне призначення юридичної відповідальності — охорона суспільних відносин — реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна — на функції спеціальної і загальної превенцій.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи: а) заборона суспільно небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат. Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. — М., 1996.

2. Гойман В.И. Действие права (Методологический анализ). — М., 1992.

3. Гусарєв С. Д. Теорія держави та права. Альбом схем. — К., 1997.

4. Копєйчиков В.В. Правознавство. К.: Юрінком Інтер. 2003р.С.127-138.

5. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. Із змінами та доповненнями станом на 11.07.2001 р.

6. Кодекс про адміністративні правопорушення від 7.12.1984 р. Із змінами та доповненнями станом на 7.02.2002 р.

7. Конституція України. Центр комп'ютеризованих інформаційних систем
Секретаріату Верховної Ради України від 12.07.1996 р.

8. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року: Офіційне видання. – К.: А.С.К., 2002. – 223с.

9. Лисенков С.Л. Конституція України / Матеріали до вивчення. – К., 1997.

10. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995.


[1] Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995, стор. 133

[2]Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995, стор. 133.

[3]Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995.

[4] Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року: Офіційне видання. – К.: А.С.К., 2002. – 223с.

[5] Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року: Офіційне видання. – К.: А.С.К., 2002. – 223с.

[6] Кодекс про адміністративні правопорушення від 7.12.1984 р. Із змінами та доповненнями станом на 7.02.2002 р.

[7] Кодекс про адміністративні правопорушення від 7.12.1984 р. Із змінами та доповненнями станом на 7.02.2002 р.

[8] Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. Із змінами та доповненнями станом на 11.07.2001 р.

[9] Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. Із змінами та доповненнями станом на 11.07.2001 р.

[10]Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995.

[11]Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995.