Смекни!
smekni.com

Мотив та мета злочину (стр. 3 из 3)

Про достовірність та дійсність мотиву і цілі можна говорити лише тоді, коли про це свідчить сама людина, у якої відбувалися дані психічні та розумові процеси. Якщо вина у теорії кримінального права розгля­дається з двох позицій, інтелектуальної та вольової ознак, то мотив і ціль є іншими поняттями, які також необхідно доводити при провадженні кримінального судочин­ства.

Мотив та мета — це факультативні оз­наки суб'єктивної сторони злочину. Але такими вони є лише в теоретичному ас­пекті, у загальному вченні про склад зло­чину, оскільки не всі склади містять в собі визначені мотиви і цілі. Проте у ряді ви­падків їх встановлення є обов'язковим.

На жаль, встановлення мотиву та цілі супроводжується деякими труднощами. Причинами цього є те, що вони — нема­теріальні поняття. Процесуально обов'язок доводити наявність мотиву та цілі покла­дено на слідчого (дізнавача), а будь-яка особа, що є учасником кримінального су­дочинства, має право відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Кон­ституції України). Крім того, обвинувачен­ня не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Кон­ституції).

Вважаємо, що відмова від дачі показань і логічне підведення доказів під сумнів щодо мотиву та цілі обвинуваченого стануть по­ширеними. По-перше, міркувати про мо­тиви і ціль особи, яка вчинила злочин, можна буде лише, припускаючи їх, спира­ючись на аналіз інших доказів. По-друге, у випадках, коли особа заявить про свої незлочинні мотиви або цілі, то довести зворотнє практично неможливо. Наприк­лад, заява обвинуваченого, що напад на Л. він вчинив з метою налякати її і відучити ходити самій темними вулицями, робить неможливим інкримінувати йому ст. 187 КК. Або за заявою обвинуваченого Ж. про те, що він підробив документи не з метою їх дальшого використання, а для колекції, не можна кваліфікувати його вчинок за ст. 215 КК. Безумовно, їх вчинки кваліфікувуватимуться за іншими статтями КК України або не потягнуть відповідальність, але ж тільки їх очевидна та об'єктивна суспільна небезпечність відповідають стат­тям 187 і 215 КК.[14]

Висновок

На закінчення моєї курсової роботи хотілося стисло підбити висновки. На мій погляд тема роботи дуже актуальна і потребує досконалого вивчення.

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психоло­гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскіль­ки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону зло­чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо­ційний стан.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факу­льтативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач­но випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сто­рони.

Мотив злочину можна визначити як усвідо­млене спонукання особи, яке викликало у неї рішу­чість вчинення злочину.

Мета - це уявлення про бажаний результат, досяг­нути якого прагне особа.

Види мотивів: благородний — вираже­ним у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо.

Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.

Найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:

1) корисливість;

2) помста, жадоба помсти;

3) хуліганство;

4) кар'єризм чиновників;

5) жадоба влади.

За Кримінальним законом мотиви поділяються на:

1) ганебні корисливість, помста, хуліганство;

2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби.

Мотиви розрізняються на такі, які розуміються, і такі, що реально діють. Перші характеризу­ються тим, що вони лише пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Інші — виконують роль спонукальних сил, що штовхають людину на вчинення конкретної дії. Чіткої межі між мотивами, що розуміються, і мотивами, які реально ді­ють, не існує і можна припустити, що йдеться про одне й те ж саме психічне явище, про його різні аспекти та стадії фор­мування і розвитку.

Мотиви також діляться на раціональні (застосовані на по­требах) і емоційні.

Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, розкрадання чужо­го майна (185—189) вчиняється з метою обернення такого майна на свою або іншої особи користь.

Також виділяються такі різновиди мети - як ганебної (збагачення), так і суспільно корисної (наприклад, переміщення через кордон в Україну її історичних чи культурних пам'яток).

Ще хотілося б зазначити, що існують такі цілі: ближні і віддалені, проміжні і результативні, конкретні і невизначені.

На кінець слід зазначити, що при підготовці своєї роботи я використовував різноманітну юридичну літературу відомих українських вчених-правознавців, також в роботі представлені деякі монографічні праці та наведені різноманітні приклади.

Список використаної літератури

1. Конституція України – Київ, 28.06.96р.

2. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. К-2000р.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України.

5. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. про­фесорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

6. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

7. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.

8. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. про­фесора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.

9. Матвійчук В.К., Тарарухін С.А. Суб’єктивна сторона складу злочину / лекція, К.-1994р.

10. Осика І., Сафронов С. Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Право України, №3, 1997р.


[1] Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. про­фесорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

[2] Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. про­фесора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.

[3] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю.

[4] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Матишевського П.С., Андрушка П.П., Шапченка С.Д.

[5] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.

[6] Див.: Постанову Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992, №12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.

[7] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.

[8] Див.: Суб’єктивна сторона складу злочину Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А.

[9] Див.: Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Осика І., Сафронов С. Право України №3, 1997р.

[10] Див.: Суб’єктивна сторона складу злочину Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А.

[11] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Матишевського П.С., Андрушка П.П., Шапченка С.Д.

[12] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.

[13] Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва Я.Ю.

[14] Див.: Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Осика І., Сафронов С. Право України №3, 1997р