Смекни!
smekni.com

Характеристика інвестиційного законодавства України (стр. 1 из 3)

Норми права, що регулюють суспільні відносини в сфері інвестування, знаходять своє формальне закріп­лення у відповідних нормативних актах. Сукупність цих норм, закріплених у нормативних актах відпо­відних державних органів, покликана регулювати су­купність складних суспільних відносин, що виникають в процесі інвестування. Законодавство про інвести­ційну діяльність включає в себе видані відповідними державними органами нормативні акти: закони та підзаконні акти (постанови, укази, розпорядження, нака­зи та ін.).

В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність з'явилося після прийняття 24 серпня 1991p. Ак­ту проголошення незалежності України.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 p. є першим нормативним актом, що визначає загальні правові, економічні та соціальні умо­ви інвестиційної діяльності на території України. Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992р. був першим нормативним актом, яким регла­ментовано процес іноземного інвестування в Україні. Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. №55—93 «Про режим іноземного інвестування» зупи­нив його дію. Це було викликано тим, що згаданий за­кон мав ряд недоліків. Зокрема, в ньому не було вста­новлено мінімального розміру та виду іноземних інвестицій, для яких встановлювалися податкові пільги. За період дії цього закону, за деякими підрахунками, до 42 відсотків усіх іноземних інвесторів вклали в еко­номіку України менше ніж 1000 доларів, а зустрічалися спільні підприємства з іноземними інвестиціями розмі­ром 7 доларів США '. Таким чином, закон надавав мож­ливість іноземним інвесторам отримувати податкові пільги на території України, а також обходити податко­ве законодавство і в своїх країнах, в разі існування угод про уникнення подвійного оподаткування між Украї­ною та відповідною країною. Існував завуальований імпорт товарів під виглядом вкладів у статутні фонди спільних підприємств з наступною реалізацією третім особам. Виникла також потреба у диференціації піль­гового режиму для інвестицій у конвертованій валюті, у формі майна, майнових прав, нових технологій тощо. У згаданому Декреті було змінено поняття підприєм­ства з іноземними інвестиціями, до яких стали від­носити підприємства з кваліфікаційними інвестиціями, тобто інвестиціями певних мінімальних розмірів і видів.

19 березня 1996 p. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про режим іноземного інвестування», який відмінив дію вищезазначеного Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про ре­жим іноземного інвестування». В цілому цей закон міс­тить багато положень, які перейшли до нього з цього Дек­рету. Однак, поряд з цим, в ньому міститься також багато якісно нових елементів, не всі з яких можуть отримати позитивну оцінку.

Найважливішою суттєвою рисою нового закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаче­ними законодавством та міжнародними договорами України. Крім цього в законі містяться положення про те, що під­приємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Проте, у цьому ж законі зазначається, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвести­цій, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий ре­жим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Але ці положення є, щонайменше, декларативними, якщо ма­ти на увазі те, що цим же законом визнається таким, що втратив чинність Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні».

' Урядовий кур'єр. - 1993. — № 87. — Червень.

Окрім того, цим законом були передбачені критерії надання пільг для інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій лише стосовно пріоритетних на­прямків, в яких вони мають здійснюватися. А такі важливі критерії, як обсяг іноземних інвестицій, їх види, на жаль, до уваги не бралися.

Поряд з вищезазначеним, у новому законі міститься ряд нових позитивних положень, яких не було у Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 55—93 «Про режим іноземного інвестування». Зокрема, чітко визначено момент набуття підприємством статусу під­приємства з іноземними інвестиціями. Таким моментом вважається день зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Одначе, на практиці можуть виникнути складності у разі здійснення іноземного інвестування у вигляді май­нових прав або прав інтелектуальної власності, що, на на­шу думку, вже вимагає внесення відповідних роз'яснень до цього закону.

Позитивним є те, що державна реєстрація іноземних інвестицій за законом здійснюється лише після фактично­го їх внесення, тоді як відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про ре­жим іноземного інвестування» їх можна було реєструвати і до моменту фактичного внесення (тобто могли реєстру­ватися лише наміри здійснити іноземну інвестицію). Більш чітко визначаються порядок та умови звільнення від обкладення митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду під­приємств з іноземними інвестиціями.

Особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності на території України є те, що, поряд із Закона­ми України «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», інвестори мають враховувати також положення цілого ряду інших законів та під-законних нормативних актів. Зокрема, це Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про власність», «Про банки і банківську діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяль­ність», «Про загальні засади створення та функціо­нування спеціальних (вільних) економічних зон», законо­давство про приватизацію та фондовий ринок тощо. Вза­галі, на сьогодні, із положеннями статей Закону України «Про інвестиційну діяльність» кореспондують положення близько 100 законодавчих та підзаконних нормативних актів України.

§3. Міжнародні договори як джерело інвестиційного права України

При визначенні правового середовища інвестиційної діяльності в Україні не потрібно забувати також про те, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнародних договорів (угод) України з окремими країнами про заохочення та взаємний захист інвестицій, що є одним із джерел правового регулювання інве­стиційної діяльності в Україні.

Необхідність укладення подібних договорів (угод) вик­ликана наступними чинниками:

1. Завдяки такому договору (угоді) кожна із держав, що уклала його, отримує можливість реалізації прав своїх громадян у іншій країні.

2. Для іноземного інвестора з будь-якої країни, який без сумніву ризикує, принципово важливо, щоб прий­маюча країна надавала належний захист та забезпечувала безпеку його капіталовкладень у цій країні. Наявність та­ких гарантій не лише у національному законодавстві, але і в міжнародній угоді розглядається як прагнення прий­маючої країни забезпечити максимальне збереження іно­земної власності та не застосовувати заходів з її примусо­вого вилучення.

3. Створення 'договірного регулювання дає певну га­рантію застосування передбаченого угодою режиму для інвестиції, незалежно від того, які зміни, в тому числі і за­конодавчі, можуть мати місце у країні-партнері за догово­ром в майбутньому.'

В договорах (угодах) про заохочення і взаємний захист інвестицій, так як і в законодавстві про інвестиційну діяльність, мають знаходити своє відображення основні пріоритети державної політики України щодо залучення іноземних інвестицій до її економіки.

Так, Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» передбачає, що укладені та належ­ним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства Ук­раїни і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Це положення зна­йшло своє закріплення і на конституційному рівні, зокре­ма у ст. 9 Конституції України. В цьому випадку між­народний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон. Тому Закон України «Про міжнародні договори України» передбачає

'Богуславский М.М. Правовеє положение иностранных инвести­ций.- М.: СОВИНТЕРЮР, 1993.- С. 27-28.

здійснення ратифікації міжнародних договорів (тих, які потребують ратифікації згідно зі ст. 7 цього Закону) не у формі постанови Верховної Ради України, як це було раніше, а шляхом прийняття спеціального Закону про ра­тифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.

Проаналізувавши зміст ряду міжнародних договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій, сто­роною яких є Україна, можна зробити висновок про те, що вони містять ряд особливих положень, відмінних від положень національного законодавства. В них для іно­земних інвесторів із країн, які є сторонами договору, мо­же встановлюватися більш пільговий, відмінний від на­ціонального правовий режим. Тому, при укладенні між­народних угод, потрібно враховувати реальність їх вико­нання, не включаючи до цих угод положення, які прямо протирічать внутрішньому законодавству країни, яка є стороною такої угоди.

Аналіз показує, що основними положеннями договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій є:

• визначення термінів «інвестиція», «інвестор», «дохо­ди», «територія» та ін.;

визначення сфери застосування цієї угоди;

умови сприяння та захисту іноземних інвестицій;

умови надання іноземним інвестиціям національ­ного та режиму найбільшого сприяння;