Недоторканість сфери особистого життя особи - як принцип кримінального процесу (стр. 1 из 2)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: кримінально-процесуальне право України

ПЛАН

1. НЕДОТОРКАНІСТЬ СФЕРИ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ОСОБИ - ЯК ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

2. НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СУДДІВ – ГАРАНТІЯ ПРАВОСУДДЯ


1. Недоторканість сфери особистого життя особи,

як принцип кримінального процесу

За період радянських часів юридична наука, виконуючи значною мірою роль політичного засобу та в умовах однопартійності була занадто ідеологізована, що в свою чергу негативно впливало на юридичну практику, виховувало недбале ставлення до законності, створювало умови правового нігілізму. За останні роки ситуація значно змінилася, але не можна стверджувати, що цілком позитивно, тому що на дослідницьку діяльність у державному бюджеті не вистачає коштів, а люди інтелектуальної праці взагалі опинилися в стані безробіття. Та, не зважаючи на всі труднощі сучасного життя, науковці-правознавці продовжують самовіддано працювати на ідеал демократичної, соціальної, правової держави, в якій сама людина, життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Так, нормою-принципом є ст.3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю».

Ст.14 КПКУ Недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Принцип недоторканності особи означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчинені злочину, підданий особистому обшуку або приводу інакше як на підставі і в порядку, передбачених законом.

Стаття 29 КУ. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Взяття обвинуваченого під варту як запобіжний захід може застосовуватись лише суддею, судом, прокурором, а також слідчим з санкції прокурора на підставах і в порядку, передбачених ст.148, 150, 155-158 КПКУ, Законом про попереднє ув’язнення.

Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, взяття її під варту як запобіжний захід можуть провадитись органом дізнання і слідчим тільки на підставах і в порядку, передбачених ст.106, 115, 148 КПКУ. Затримання і видворення в примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України за наявності передбачених законом підстав провадяться лише з санкції Генерального прокурора, його заступників, прокурорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя (ст.27 ЗУ про прокуратура). Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установах для виконання заходів примусового характеру (п.3 ч.2 ст.44 ЗУ про прокуратуру).

Обшук особи, якщо він провадиться не при її затриманні чи ув’язненні і не включається до процедур обшуку в приміщенні чи в іншому місці, здійснюється за постановою органу дізнання або слідчого і тільки з санкції прокурора (ст.177, 184 КПКУ). Поміщення обвинуваченого до медичного закладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи здійснюється лише за постановою слідчого і з санкції прокурора чи його заступника (ст.205 КПК) або за постановою судді чи за ухвалою суду.

Для забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності Президента України (КУ, ЗУ про Президента), , кандидатів у депутати депутатів (ЗУ про статус народного депутату), суддів (ЗУ про статус суддів).

Ст.14-1 Недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Обшук майна, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденції і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим кодексом.


2. Незалежність суддів – гарантія правосуддя

Відповідно до ст. 127 Конституції правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Заборонене будь-яке обмеження і сторонній вплив на процесуальну діяльність професійних суддів, народних засідателів, присяжних. Відповідно до ст.130 Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів повинна забезпечити держава. Тому невиконання чи неналежне виконання цієї конституційної норми відповідними органами чи посадовими особами слід розцінювати як істотне порушення конституційного принципу незалежності судової влади.

Держава зобов’язана гарантувати, забезпечувати і оберігати незалежність судової влади. Незалежність і недоторканність не є особистим привілеєм судді, а є способом захисту публічних інтересів, насамперед прав і свобод людини та громадянина.

Судді повинні всебічно, повно і об’єктивно розглядати кожну справу, додержуватися прав учасників розгляду та приймати законні і обґрунтовані рішення. При призначенні покарання в кожному випадку судді повинні забезпечувати індивідуальний підхід, враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, які пом’якшують та обтяжують відповідальність. В Постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.90 зазначено, що вирок суду, який є найважливішим актом правосуддя, повинен бути законним та обгрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.

При здійсненні правосуддя судді зобов’язані:

- дотримуватися Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд справ з дотриманням встановлених законом правил;

- дотримуватися службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

- не розголошувати відомості, які становлять державну, військову, службову, комерційну, банківську таємниці, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян;

- не вчиняти проступків та будь-яких дій, які ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів в його об’єктивності і незалежності.

Незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією України і законами України. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку.

Судді звільняються з посади органом, який його обрав або призначив, у випадку:

- закінчення строку, на який його було обрано чи призначено;

- досягнення суддею 65 років;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

- порушення суддею вимог щодо сумісності;

- порушення суддею присяги;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- припинення його громадянства;

- визнання його безвісно відсутнім або оголошено померлим;

- подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Необхідною умовою здійснення завдань правосуддя є надійний правовий захист суддів. Якщо під час здійснення правосуддя чи у зв'язку з цим виникнуть обставини, що свідчать про наявність небезпеки для життя, здоров'я, житла чи майна судді або його близьких родичів, відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" голови судів повинні вживати заходів для нормального здійснення правосуддя.

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність суддів і працівників правоохоронних органів, а також їх близьких родичів.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, який покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Судові рішення ухвалюються від імені України, що обумовлено їх значенням як загальнообов’язкових рішень органу судової влади, піднімає їх авторитет як акта державної влади. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, окремих громадян та їх об’єднань і підлягають виконанню на всій території України. Вироки, рішення, ухвали й постанови судів повинні повною мірою відповідати вимогам процесуального законодавства. Винесення необгрунтованих, немотивованих судових рішень знижує їх виховне й запобіжне значення.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.